Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Відтоді Франц дивився на Райнгольда із почуттям захоплення і вдячности. Але робота тепер у Франца не з легких, він з тривогою думав про кінець місяця, коли Райнгольд, цей вічний мовчун, знову заговорить. І ось одного вечора на зупинці метро Александерплац навпроти Ландеберґерштрасе перед Францом раптом з'явився Райнгольд та й питає, чи той щось планував на вечір. Ти диви, ще ж і місяця не минуло, до того ж на Франца вдома чекає Циллі, але піти з Райнгольдом — то завжди дуже приємна справа. Тож вони й покрокували неквапно — як гадаєте куди? — вниз по Александерштрасе на Принценштрасе. Франц усе допитується, куди вони йдуть. До Вальтерхена? На чарочку? І нарешті випитав. Райнгольд хоче сходити до Армії Спасіння[108] на Дрезденерштрасе! Хоче послухати, що там проповідують. Що ж, це в стилі Райнгольда. Завжди в нього якісь химерні ідеї. Тоді Франц Біберкопф уперше провів вечір у солдатів Армії Спасіння. Було дуже кумедно, Франц страшенно з усього дивувався.
А о пів на десяту, коли залунали заклики покаятися в гріхах, Райнгольд почав якось дивно поводитися, раптом підхопився, ніби його ґедзь вкусив, вискочив із зали і побіг геть. Та що це з ним таке? Франц наздогнав його біля сходів, а той лається: «Тих хлопців треба стерегтися. Вони тебе так оброблять, що ти й вдихнути не встигнеш, як на все погодишся». — «Та ну, облиш! Зі мною таке не пройде, довго старатися будуть». Райнгольд і далі лаявся, а коли вони зайшли до Гакепетера на Принценштрасе, він продовжував у тому ж дусі, а потім таки проговорився. «Хочу покінчити з усіма тими дівками, Франце, не можу більше». — «О Господи, а я вже тішився, що скоро чергову одержу». — «Ти думаєш, мені з того велика радість — наступного тижня збути тобі Труду, ту білявку? Ні, так далі тривати не може…» — «За мною, Райнгольде, діло не стане, не сумнівайся. На мене можеш покластися. Як на мене, то нехай хоч із десяток дівчат прийде, всіх прилаштуємо, Райнгольде». — «Дай мені спокій з тими дівками. Розумієш, Франце, я просто більше не хочу». Отакої! сам усе придумав, а потім ще й дратується. «Якщо не хочеш тої дівки, то візьми й покинь її, тут усе просто. Відшити їх завжди можна. Оту, що ти зараз маєш, я ще в тебе візьму, а потім зав'яжи з цим». Все просто, як двічі два — чотири, і навіщо очі витріщати, чого це він так вилупився? Якщо хоче, то останню може залишити собі. Ну, і що таке? От дивний хлоп, тепер пішов узяти собі кави й лимонаду, шнапсу не переносить, від нього ноги стають як ватяні, і постійно він з дівками. Якийсь час Райнгольд мовчав, а коли видув три чашки свого пійла, в нього розв'язався язик.
Ніхто не стане всерйоз заперечувати, що молоко є надзвичайно поживним продуктом харчування. Його рекомендовано вживати дітям, особливо немовлятам, а також хворим для зміцнення організму, бажано у поєднанні з іншими калорійними продуктами. Ще одним продуктом, визнаним усіма медичними авторитетами, якому, на жаль, не віддали належного, є баранина. Нічого не маю проти молока. Але все-таки пропаганда не повинна набувати незграбних, безглуздих рис. У всякому разі, думає Франц, я за пиво, якщо його правильно зберігати, то нічого не може бути кращим за нього.
Райнгольд прикипів очима до Франца — вигляд у хлопця зовсім пригнічений, ось-ось сльозу пустить: «Та я вже двічі був у Армії Спасіння, Франце. Навіть побалакав там з одним. Пообіцяв йому, що «так», буду триматися, а потім знову пустився берега». — «Так, а в чому, власне, річ?» — «Ти ж сам добре знаєш, як швидко мені жінки набридають. Якихось чотири тижні — і вже кінець. А раніше я просто глузд через неї втрачав, бачив би ти мене — цілком божевільним ставав, хоч у ґумову камеру[109] саджай. А потім — усе, кінець, очі мої б її не бачили, я готовий навіть приплатити, тільки б здихатися її». Франц аж зачудовується: «Може, ти й справді ненормальний? Чекай-но…» — «Тож я й пішов до Армії Спасіння, все їм розповів, а потім молився там з одним…» Франц не перестає дивуватися: «Ти? І молився?» — «А що мені ще залишалося, коли на душі так паскудно, й не знаєш, де шукати поради». Хай йому біс, ну й ну, що це він таке верзе? «Воно й помогло, десь тижнів із шість чи вісім думав про щось інше, опанував себе, таки справді трохи попустило». — «Гей, Райнгольде, а може тобі в Шаріте