Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
Ота Френца, про яку була мова, наступного дня по обіді власною персоною прийшла до Франца Біберкопфа. Як він почув, що вона зветься Френца, то втішився; отже, вони добре пасують одне одному, адже він зветься Франц. Вона принесла йому від Райнгольда пару жабодавів на грубій підошві, Юдина платня, посміявся про себе Франц, його тридцять срібників. Вона ще й сама мені їх принесла. Цей Райнгольд — таки паскудник. А загалом ціна відповідна, подумав він й увечері пішов з нею до Райнгольда, але той, як і слід було очікувати, десь запропастився, від чого у Френци стався напад гніву, а потім було втішливе туркотіння удвох у Францовій кімнаті. Наступного ранку кучерова дружина побігла до Райнгольда, і не встиг він навіть позатинатися, як вона перебила його, сказала, щоб він не турбувався, що він їй зовсім не потрібен, що вона має іншого. А що то за один, його не обходить. І щойно вона забралася, як до Райнгольда прийшов Франц у нових чоботах, які він одягнув на дві пари вовняних шкарпеток, щоб завелика взувачка не спадала; вони обнялися й поплескали один одного по спині. «Я ж казав, що зроблю тобі послугу», — мовив Франц, відмахуючись від Райнгольдових подячних слів.
Ця кучерова дружина як стій закохалась у Франца, її серце виявилося доволі еластичним, про що вона до цього дня навіть не здогадувалася. А Франц радів з того, що вона опинилася в полоні цієї нової сили, адже він любив людей і вважав себе знавцем їхніх душ. З насолодою спостерігав він за тим, як вона почала в нього облаштовуватися. В якому напрямі все йтиме, він уже знав; спочатку жінки завжди беруться до кальсонів і подертих шкарпеток. А те, що вона кожного ранку начищала йому чоботи, ті самі, що принесла від Райнгольда, щоразу викликало в нього новий напад сміху. А коли вона запитувала, чого він сміється, він відповідав: «Бо ті чоботи такі здоровенні, бозна на кого й зроблені, що ми в них обоє вліземо».
Але то вже було перебільшення.
Тим часом заїка Райнгольд, любий друг Франца, замав нову подружку, звалася вона Циллі, принаймні, вона стверджувала, що це її ім'я. Францу Біберкопфу було до того цілком байдуже, він уже бачив її кілька разів на Пренцлауерштрасе. Та коли заїка десь через місяць поцікавився в нього, чи він уже спровадив Френцу, в душу Франца закралася підозра. Він відповів, що вона кумедна веселушка, й спершу було не второпав, куди той хилить. Тоді Райнгольд став твердити, що Франц буцімто обіцяв невдовзі її вигнати. На що Франц заперечив: ще зарано. Нову наречену він збирався заводити лише на весні. Літнього одягу, як він зауважив, у Френци немає, а купити його він також не може, тож влітку вони й розпрощаються. Тоді Райнгольд невдоволено зауважив, що одяг Френци вже зараз виглядає дуже пошарпаним, до того ж речі, які вона носить, зовсім не для зими, то переважно демісезонні речі, що аж ніяк не годиться для таких температур, як тепер. З цього зав'язалася довга розмова про термометри і барометри та про прогнози погоди, які вони бачили в газетах. Франц залишився при думці, що ніколи точно не можна знати, яка буде погода, а Райнгольд передбачав настання сильних морозів. І лише тоді Франц нарешті зрозумів, що Райнгольд хоче позбутися й Циллі, яка носила манто з фарбованого кролика. На біса мені та кроляча печеня, думав собі Франц, от причепився. «Послухай, ти що здурів, хочеш, щоб у мене на шиї вже двоє сиділи, мені однієї досить. Та й справи йдуть не вельми. Де мені взяти грошей? Не красти ж іти!» — «Та тобі зовсім не треба двох. Коли я про двох казав? Та я не став би примушувати тебе мати справу з двома жінками одразу. Ти ж не турок якийсь». — «Я про те й кажу». — «Так і я про те саме. Коли це я казав, що ти маєш обох до себе забрати. Тоді вже й з трьома можна. Ти ж першу можеш комусь сплавити, чи ти не маєш кому?» — «Як то «сплавити»?» Що це він знову вигадує? Їй-богу, в хлопця гусінь у голові. «Хтось інший може в тебе цю Френцу перехопити». А наш Францик у захваті, ляскає того по плечу. «Та ти хлопець бувалий, видно, що у високі школи ходив, хай йому біс, я й у твій слід не ступлю. Отже, влаштуємо торгівлю з рук в руки, як під час інфляції?» — «Чом би й ні, все одно жінок забагато». — «Навіть дуже забагато. Хай йому грець, Райнгольде, ну ти й мастак, мені аж дух у грудях сперло». — «Ну то як?» — «Гаразд, домовилися, по руках. Пошукаю кого-небудь. Сподіваюся, що знайду. А то перед тобою мені незручно! Аж дух у грудях сперло».
Райнгольд скоса позирає на Франца. Може, йому якоїсь клепки в голові бракує? Цей Франц Біберкопф — таки несусвітній дурень. Невже він справді подумав посадити собі на шию двох дівок одразу?
А Франц був такий захоплений цим ґешефтом, що одразу підхопився й подався до горбатого Еде в його нору: чи не хоче той, бува, перейняти від нього одну кралю, бо у Франца вже є інша, а цієї треба позбутися.
А тому Еде це було саме до речі, він якраз хотів удати із себе хворого і трохи відпочити від роботи — отримає виплату у зв'язку з хворобою, а дівка ходитиме на закупи і в касу за грішми. Але якщо вона захоче в мене осісти, сказав він одразу, то я такого не допущу.
Наступного дня під обід, перш ніж вийти з дому, Франц улаштував кучеровій дружині — ні за що ні про що — жахливий скандал. А та й собі розійшлася. Та Францові цього тільки й треба було, і він ще більше розкричався. За годину все влаштувалося: горбань помагав жінці пакувати речі, розлючений Франц побіг геть, кучерова дружина переїхала до горбаня, бо не мала більше куди подітися. А горбань пішов до лікаря, удав із себе хворого, й увечері вони вже удвох лаяли Франца Біберкопфа на всі заставки.
А до Франца прийшла Циллі. Чого тобі, дитино? У тебе щось болить, може, десь шпигає, бідолашко? «Та я маю вам лише оцей хутряний комір віддати». Франц узяв хутро й схвально кивнув. Вишукана річ. Де це хлоп такі гарні речі дістає? Минулого разу були лише чоботи. Циллі, нічого не підозрюючи,
