Українська література » Сучасна проза » Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Читаємо онлайн Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
я в крижня гахнув!

– І промазав!

– Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!

Почалася ранкова зорька…

Тут уже все залежить від вашого уміння, від майстерства і практики…

Качка, як відомо, птах… Вона – літає…

Як її стріляти?

Дуже просто: цільтесь обов’язково в око. І бахкайте.

Бах! – і в торбу. Бах! – і в торбу.

А коли не повезе, тобто коли бах-бах! – і повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось із мисливців кілька качок, киньте:

– Карбованців, мабуть, по надцять тепер штука…

Бо однаково, коли приїдете додому, члени вашого посемейства спитають вас:

– Дорогі, мабуть, тепер качки?

Ви на це не звертайте уваги й беріться зразу ж готувати янтаревий суп із дикої качки…

Найперше й найголовніше – обскубти качку.

Робити це краще в себе в кабінеті. Щоб не заважало вам уже вискубане пір’я, одчиніть вікна й двері, щоб вітерець був: ви скубнули, вітерець підхопить, і пір’я вам не заважає… І качка обскубана, і кабінет – перина…

Обскубли, тоді вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:

– Уже обскуб! Мамо, зваріть супу!

Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:

– Та це ж курка, а не качка! – ви авторитетно заявіть:

– Це – качка. Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані…

– А чому в неї горло перерізане?

– Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати. Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й… зарізалась… Що ж тут дивного?! Варіть уже, прошу вас!

Залишається, отже, останнє: їсти суп.

Як його їсти?

Ложкою!

Попоївши, лягайте на канапу й читайте «Записки охотника» І. С. Тургенєва.

Прекрасна книжка!

Лисиця

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном.

Тоді шкурка в лисиці робиться густа-густа, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву – горжетка.

Лисиці водяться у нас в Радянському Союзі геть-чисто на всенькій його території – і на ланах, і на болотах, і в лісах та перелісках.

За весь час нашого свідомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всіх вищесказаних місцях і на всіх тих місцях в них стріляти.

Збираєтесь ви, значить, на лисиць. З цього приводу ви говорите вдома:

– На лисиць поїду! У Сріблянському ярку, казав Йосип Євдокимович, два виводки. Поїду, – чотири-п’ять лисичок тарарахну, от воно: тобі горжетка. Це, як чотири! А як п’ять, то й мені горжетка.

Полювати лисиць, – одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, – лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, – замерзнути можна.

Треба вам знати, що звір, – коли його піднімуть і поженуть гончаки, – робить коло: і заєць, і лисиця, і вовк.

Кожний із них, зробивши коло, повертається до того місця, звідки його піднято, – отже, ваша задача не бігти разом із собаками за зайцем, чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на місці й чекати, коли він, оббігши коло, повернеться до свого лігва.

Собаки гонять, як знаємо, уголос, і коли наближається гон, – знайте, що звір іде до вас!

Стежте тоді пильно!

Голос наближається, наближається.

Ось майнула серед кущів золото-червона стрічка, як блискавка!

Бах! – і нема нічого…

Заєць робить невеличке коло, лисиця – більше, а вовк, – той іще більше.

Чекати іноді доводиться довгенько, – отже, одягайтесь тепло.

Одяглися.

Вам удома й кажуть:

– Ти їздиш-їздиш, стріляєш-стріляєш, собак годуєш, а в Ганни Іванівни он яка чорнобурка! І рушниці нема, і собак нема, – а чорнобурка – очей одірвать не можна.

– Добре, добре! Трапиться, так гакну й чорнобурку! Тільки в нас на Україні чорнобурка трапляється дуже й дуже рідко! Майже ніколи!

– Рідко?! Повні комісійні крамниці!

– Та що ти, Господь з тобою! Що ти хочеш, щоб я з гончаками у комісійній крамниці чорнобурку полював?! Добре буде й рудобурка!

– А песці там єсть?

– Єсть!

– Білі чи голубі?

– Рябенькі! Вони тільки на далекій півночі білішають та голубішають. Так, як і куріпки: у нас рябенькі, а на півночі – білі-білі, сліпучо-білі! Так і песці!

Взагалі збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа…

В коротенькому кожушку, в повстяниках і в капелюсі на лисячім хутрі виходите ви з тепло-затишної хати Йосипа Євдокимовича й простуєте до Сріблянського ярка, де:

– Їй-Богу, аж два лисичачих виводки!

Йосип Євдокимович – старий, досвідчений мисливець і давній ваш приятель, що на своєму віку:

– Тих вовків, тих лисиць, тих зайців, що вже поповбивав, так, вірите, й лічби їм нема!

Ранок. Морозець. Порипує сніжок. До Сріблянського ярка від хутора три кілометри.

Визирнуло сонце. Застрибали на сліпучо-білій, що й оком її не охопиш, ковдрі мільярди діамантів…

Докучай і Бандит – на смику.

Докучай іде спокійно, він багато літ прожив уже і багато ганяв і зайців, і лисиць, і вовків, – його вже нічим не здивуєш, а Бандит тільки друге поле починає, – він то рвоне вперед, то повернеться до вас і намагається, підстрибнувши, покласти передні лапи вам на груди, то знову – вперед.

Нервується Бандит…

Рветься і так жалібно-жалібно скавучить:

«Пусти, мовляв, дай побігать, дай натішиться! Дивись, як біло скрізь, як хороше, як сніг блищить! Дай покачаться!»

Йосип Євдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує:

– Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру. Ви проходьте трохи вперед од груші й ставайте в ліщині, а я на той бік перебреду та за терном сяду. Пустите тоді, як я вже на місці буду! Я потихеньку свисну!

– Гаразд!

– Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо. Хіба собаки за куцохвостим ув’яжуться, – ну, тоді битимемо, щоб собак звільнити!

– Добре!

У ліщині затишно-затишно…

Утоптується навкруги сніг, щоб зручно було на всі боки повертатися, бо лисиця може вискочити і зцюдова, і студова, і спереду, і ззаду…

Докучай ліг і лежить біля ніг, а Бандит нап’явся, мов струна, підніс голову і нюхає, нюхає, нюхає…

– Які ж запахи проскакують через рожеві твої ніздрі в чистопорідний твій мозок, Бандите? Які? Чи фіалковий од ріпиці пишної «труби» хитрої лисиці, чи густий сморід зголоднілого сіроми-вовка, чи невиразне пахкотіння і уві сні тремтячого зайчика-побігайчика? Які? Ляж, Бандите, заспокойся!

Ви обдивляєтесь навкруги…

Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.

То – білочка.

Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у

Відгуки про книгу Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: