Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
Тепер уже йому, мовляв, слід писати так: «Кіндратові Макаровичу Пілящаговському».
Батько з цього приводу похитали сумно головою, а бабуся заплакали:
– Таке прізвище, як Сало, на отаке проміняв!
Батько махнули рукою:
– Не плачте, мамо! Кіндя ж критик, та ще й театральний! Може ж, йому нове прізвище більше до вподоби! Хай приїздить! Як-не-як – рідний небіж!
III
От цього літа й приїхали до нас у гості наш двоюрідний брат, Кіндрат Макарович, бувший Сало, а тепер Пілящаговський…
Дебелий, уже в літах, видно, що живе справно…
Ми всі до нього:
– Розкажіть, мовляв, як воно там у вас, у столиці!
– Я, – він каже, – фахівець по театрах, по драматургії…
– Ну, як, – ми до нього, – там у вас із п’єсами? Чи йде «Суєта» або «Хазяїн» Карпенка-Карого?
– Ідуть, аякже ж! – одказують Кіндя. – Ще б пак не йшли, коли вони всі списки з Шекспіра чи з Шіллера! Звичайно, йтимуть…
Батько якось так сірпонулися, а бабуся куделю сіпонули, бо саме пряли…
– І «Запорожець за Дунаєм» іде?
– І «Запорожець», – кажуть, ковтаючи колгоспну ковбасу, Кіндрат Макарович, – іде! Моцартова ж музика!
Ганнуся, комсомолка, племінниця моя, зіскочила з лави і якось так ніби аж вітром промчалась у другу хату… Принишкли всі… Помовчавши, батько суворо якось так запитав:
– А нові п’єси які єсть? Чували ми про «В степах України». Чи йдуть, чи не йдуть вони на театрі?
Кіндя презирливо махнув рукою:
– Хіба то п’єси?! Все штампи! Ні характерів, ні типів! Он закордонні…
Батько різко рвонулися з лави.
А бабуся підбігли до батька, обняли його й держать.
– Чого ви, мамо? – тріпонувся батько.
А бабуся зніяковілись і щось таке проговорили, що ми аж не допойняли:
– Та я, синку, того… як пак його… віника ніяк не знайду…
Кіндрат Макарович Пілящаговський (колишній Сало) в цей момент голосно проковтнули шматок ковбаси. Нашої, колгоспної… І взялися за сало. Колгоспне сало, на одне «ли»…
Мисливські усмішки[141]
Як варити і їсти суп із дикої качки[142]
М. Т. Рильському
Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір[143], який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової Батьківщини нашої Радянської…
… Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса.
Само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої, і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопку… Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…
Їдете ви компанією, тобто колективом, так – чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці…
У вагоні (чи на машині) зразу ж ви почуєте:
– Е, чорт! Стопку забув! Ви взяли?
– Взяв!
– Ну, як будемо вкупі, позичите! А залишусь сам, – доведеться з «горлушка»!
«Горлушком», за мисливською термінологією, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву «право руля».
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло спать… Це ввечері… А вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но починає на світ благословлятись.
Звуться ці часи у мисливців «зорьками» – вечірньою і ранковою…
В ці часи ви чуєте і над собою, і перед собою, і за собою, і праворуч, і ліворуч шум – свист качиних крил.
Ви і сюди – бах! і туди – бах! і отуди – бах!
Ах, незабутні хвилини!
На вечірню зорьку ви спізнились. Це обов’язково… Запізнення на вечірню зорьку – це мисливський закон. Виходячи ще з дому, – та що там виходячи! – ви ще напередодні знаєте, що на вечірню зорьку ви обов’язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на полювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, і в час од’їзду ви вибігаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих «куди?» – кидаєте: «Спішу, щоб на вечірню зорьку спізнитись», – і галопом далі…
Словом, спізнились… До озера ви підходите вже тоді, коли качки «повиключали мотори», почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать…
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копиці пахучого-пахучого сіна… Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь… Ви розгортаєте сіно, простеляєте плаща, лягаєте горілиць, дивитесь на чорно-синє, глибоке зоряне небо і відпочиваєте… А відпочиваючи, думаєте.
Ну, думайте собі на здоров’я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися…
– Ну що ж, товариші, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушниці й по місцях. Де ж це… стопка? Прохав же покласти!
– Що, нема?
– Нема!
– А я взяв! Я поклав собі за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзаці прив’язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!
– Доведеться й собі прив’язувати! А сьогодні, прошу вас, позичте вашої… Капризна це, я вам скажу, штука, як з «горлушка»… Повітря чисте, на широке диханіє візьмеш, а воно темно, не встигнеш і зітхнути, як уже «горлушко» біля «донушка».
Тут і починається найцікавіший момент качачого полювання.
Це коли старі, досвідчені ваші товариші по полюванню починають розповідати різні надзвичайні випадки з мисливського життя.
Спільна для всіх мисливських оповідань риса – це те, що всі вони – факти, що все це насправді було, що «розкажу, то не повірите, але це – факт!»
…Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчик зорями, лишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги, рипить Віз, дишель свій униз спускаючи, блідне поволі Чумацький Шлях, а під ожередом плететься чудесне мереживо з мисливських оповідань…
І вільно дихається, і легко дихається…
Поволеньки голос оповідача тихшає, потім якось переривається і зовсім затихає…
Сусіда якось тяжко зітхає…
– Про що думаєте, Іване Івановичу?
– Про Америку! Яка все-таки техніка.
– А що таке?
– Кажуть, двоствольну стопку видумали!
І тихо…
Поснули…
……………………………….
«Раннім-рано та ранесенько», ще ледь-ледь починає сіріти, штовх вас у бік:
– Вставайте! Вставайте! Час уже!
– Г-г-г! М-м-м!
– Вставайте!
– М-м-м!
– Б-б-бах!
З криком: «Бомбьожка!» – ви зриваєтесь і мчите.
– Тю на вас! То