Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
Коли вам більше до серця пойнтери, вам скажуть:
– У Василя Івановича є сука-пойнтер камбізівських кровей. Сам Камбіз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станції Бориспіль.
Придбали ви чудесне, приміром, пойнтереня.
Як його назвати?
Безперечно – Джек, або Джой, або Стек!
Ніколи в житті не прозивайте його Бровком, чи Цяцею (коли вона – сука), чи Терном, Боже вас борони: таке ім’я може навіки зіпсувати собаці таланти, хоча б собака був навіть Богом.
Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.
– Правда, славний песик? – запитуєте ви у своїх домашніх.
Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас і на песика, піде до своєї кімнати, нічого не сказавши.
Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз і ваша теща, погладить песика по голівці й прокаже:
– Хороший песик! А чумка в нього скоро буде?
– Мабуть, скоро, – відповідаєте ви.
– Хоч би скоріше! Кажуть, що вже як собачка перечумує, то тоді вже не дохне.
– Так, тоді вже не дуже дохне!
– А від чумки дохне?
– Дохне!
– Хоч би скоріше чумка!
– Де ж ми його пристроїмо? – ласкаво запитуєте ви.
І тут чуєте тещину пораду з сильним натиском на шиплячо-свистячі й голосні:
– Двоспальне ліжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу…
– Мамо, – заспокоює дружина, – ну чого ти хвилюєшся?! Скоро ж буде чумка!
Починається виховання мисливського собаки, а від виховання залежить все: і добутливість вашого полювання, і вся краса й насолода від полювання з мисливською собакою високих кровей.
На другий день після того, як у вас оселився симпатичний чистопорідний песик, починається дискусія на тему:
– Хто витиратиме?
– Я не витиратиму! – кидає теща.
– Я вже сьогодні п’ять разів витирала, а чумки ще нема! – заявляє дружина.
– Витиратиму я! – рішуче кажете ви. – Де це наші ганчірки подівалися? Скрізь були ганчірки, а тепер хоч би тобі одна.
Витираєте, значить, ви…
От ви витерли вже пізненько, лягаючи спати, поклали Джека на його місце і лягли.
Джекові скучно за мамою, йому скучно за братиками, за сестричками, – Джек так жалібно-жалібно скавучить.
Теща ваша, виходячи з «удобств» і човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоює Джека:
– Цить! Цить! Здох би ти йому!
В цей час ви кашляєте і кидаєте:
– Джеконько! Спи, голубчику!
І чуєте тещине:
– Спи, песику. Спи, любенький. Навіки засни, собаченько наш хороший.
Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засинаєте ви…
А засинаючи, чуєте, як дружина уві сні кличе благально:
– Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!
Так росте у вас ваш улюблений і чистопорідний Джек.
Він росте, а ви витираєте.
Витираєте й водите Джека гуляти.
Щоб не часто витирати, частіше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тоді часто треба витирати.
Водити гуляти малесенького чистопорідного песика з п’я то-го-шостого поверху разів по п’ять-шість на день – дуже приємне спортивно-гімнастичне заняття.
Зразу так-таки ви беретеся і вчити Джека різних потрібних мисливських штук: іти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку річ і т. ін.
Особливо приємно вивчити собачку знаходити ваші нічні пантофлі.
Чистої породи песик за 2—3 дні збагне цю науку, а вже за 2—3 тижні біля вашого ліжка лежатимуть усі пантофлі вашої родини й усіх сусідів, що живуть у спільній з вами квартирі.
Веселі часи настають, коли в песика зубки починають прорізатися.
Тоді одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка і сильно кричить дружина Люда:
– Модельні! Боже мій! Єдині модельні черевики!
– В чім річ? – запитуєте ви.
– Поїв модельні черевики!
– Хто поїв модельні черевики?
– Ваш Джек поїв модельні черевики!
Тижнів на два ви переходите з дружиною на «ви»… А ще за кілька часу з поважною вашою тещею припиняються всякі зносини і на «ти», і на «ви», бо од її улюблених нічних шльопанців залишилися дві недогризені стельки.
Але то нічого, – ви все рівно Джека любите, він уже носить поноску, він шукає речі, і ви самі бачили його першу стойку на сусідчину у дворі рябеньку курку.
Ви ще й «піль» йому не сказали, а вже в роті в нього весь курчин хвіст, а курка сидить зверху на хліві й одчайдушно всіх запитує:
– Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!
Траплятимуться і такі випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навіть Юрко, ваш коханий синочок.
– Що таке? – запитуєте ви.
Мовчання. Напружена тиша. Тільки все посемейство суворо якось дихає.
– Юрасику, що трапилось?
– Джек вісім котлет із’їв.
А як перед Різдвом така в родині буде ситуація, то почуєте:
– Од індика тільки архирейський носик залишився!
– З шийки, значить, почав? – проказуєте ви. А що ви більше скажете?
І так до перших роковин з дня уродин вашого хорошого песика.
Потім непогано віддати песика для науки досвідченому єгерові.
Єгер – це людина, що вчить чистопорідних мисливських собак. І зробить із вашого Джека одного в світі.
Але з єгером ви вже самі майте справу.
Одно скажу: доки ваш собачка в єгеря, ви ходите в старому костюмі і в старих черевиках, а ваша дружина ніколи не придбає собі модельних черевиків.
І ви прекрасно знатимете, почім тепер вівсяна крупа і пшоно і що ваш Джек за один місяць з’їдає мінімум четверик коней.
І от нарешті Джек готовий.
Перше з ним самостійне ваше полювання на бекасів.
– Стойка!
– Піль!
Джек кидається, і з-під нього вискакує… здоровенна жаба.
А повернувшись колись із полювання, ви розповідаєте своїм приятелям:
– Посилаю Джека: «Побіжи пошукай, чи нема на тім болоті бекасів».
Джек побіг, метнувся сюди-туди по болоту, бігав, нюхав, прибігає, висолопивши язика.
– Що, – питаю, – нема?
– Нема! – каже.
А бекасів, товариші, треба смажити, не розчиняючи їх, а з потрухами, з уздром.
Ах, яка це смачна, благородна, ніжна дичина!
Ведмідь
І
Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати.
Були б ведмеді, – довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь – звір великий і реве: може перелякати.
Один мій приятель, дуже пристрасний охотник, коли ми, пам’ятаю, колись дістали таку телеграму аж із Вологодської області – «Назнали й обклали аж три ведмежих барлоги зпт приїздіть негайно…» – довго вдивлявся у ту телеграму й каже:
– Ти як знаєш, а я не поїду… – Я – на бекасика люблю, бекасик – пташка