Сірано де Бержерак - Едмон Ростан

Крістіан

Боюся я себе дурним явити!

Сірано

Як думаєш про це, то ти вже не дурний, – Та й зовсім не дурним був нині напад твій.

Крістіан

Знаходяться слова, коли іде атака! Звичайно, певний глузд я маю, як вояка, – Та перед дамами німіє мій язик, І лиш красі хвалу стрічать я звик.

Сірано

А заговориш ти – і чар для них минає?

Крістіан

Так, бо не здатен я – від цього я в одчаї – До любосних речей.

Сірано

Хе! А якби мені Краси хоч трошечки, – які б я вогняні Знаходив вислови про ніжність і кохання!

Крістіан

О, витончених слів незмушене звучання!

Сірано

О, вроди юної приваблива весна!

Крістіан

Вона – манірниця, Роксана чарівна, А я висловлююсь незграбно так, невміло…

Сірано

(дивлячись на Крістіана)

Коли б душі моїй таке дістати тіло!

Крістіан

(у розпачі)

Де красномовства дар позичити мені?

Сірано

(раптово)

У мене. Гарний ти, як сонце на весні, А я палкі слова з глибин душі дістану, – І складемо ми вдвох героя для роману!

Крістіан

Як саме?

Сірано

В пам’яті ти будеш берегти, Що я скажу тобі…

Крістіан

Тож пропонуєш ти…

Сірано

Під грубим цим плащем гаряче серце б’ється, Тож під шовковий твій воно хай переллється, –  І ти не принесеш розчарування їй…

Крістіан

Але я?…

Сірано

Ну, згоден ти?

Крістіан

їй-богу, план чудний…

Сірано

Боїшся ти її чуття охолодити, – Гаразд! В свої уста мої слова візьми ти, – І завоюємо красуню, далебі!

Крістіан

Як погляд твій горить!

Сірано