Японський коханець - Ісабель Альєнде
— Як у тебе справи з моїм сином? — запитала вона в Альми на другий тиждень після їхнього повернення з весільної подорожі, коли та була вже на четвертому місяці.
— Чому ви питаєте, тітонько Ліліан?
— Бо ваша любов така сама, як і раніше, — ніщо не змінилося. Шлюб без пристрасті — все одно, що страва без солі.
— А ви б хотіли, щоб ми виставляли свою пристрасть на загальний огляд?
— Моя любов до Ісака — найдорожче, що я маю, Альмо, дорожче за дітей та онуків. Я бажаю того ж і вам, щоб ви були закохані одне в одного, як ми з Ісаком.
— А чому ви гадаєте, що ми не закохані, тітонько Ліліан?
— Ти зараз переживаєш найкращий період вагітності, Альмо. Між четвертим і сьомим місяцем жінка почувається сильною, повною енергії та чуттєвості. Ніхто не каже про це, лікарі мовчать, але це схоже на період спарювання у тварин. Так було зі мною, коли я чекала кожного з трьох моїх дітей: я буквально переслідувала Ісака. Така безсоромність! Я не бачу цього взаємного потягу у тебе й Натаніеля.
— Звідки вам знати, що ми робимо за зачиненими дверима?
— Не відповідай мені запитанням на запитання, Альмо!
По той бік затоки Сан-Франциско Ітімей надовго замкнувся в собі й замовк, катуючись через зраджене кохання. Він поринув у роботу з квітами — барвисті й запашні, як ніколи, вони наче прагнули його розрадити. Ітімей дізнався про Альмине заміжжя, бо Мегумі гортала в перукарні бульварний журнал і в світській хроніці побачила знімок святково вбраних Альми й Натаніеля Беласко на чолі щорічного бенкету родинної фундації. Текст під фотографією сповіщав, що вони щойно повернулися з Італії, де провели медовий місяць, і змальовував чудове свято й елегантну Альмину сукню, прообразом якої послужили давньогрецькі туніки. Повідомлялося також, що це найбільш обговорюване подружжя року. Не підозрюючи, що встромляє братові ніж у груди, Мегумі вирізала сторінку й принесла додому. Ітімей проглянув її, не виказавши жодних емоцій. Він уже багато тижнів марно намагався зрозуміти, що сталося з тією Альмою з мотелю, де вона вся віддавалася любові. Це було дивовижне кохання — вважав Ітімей — пристрасть, гідна літератури, повторна зустріч двох душ, яким судилося завжди бути разом у плині часу. Однак поки він плекав цю чарівну віру, вона планувала шлюб з іншим. Обман виявився таким жахливим, що не вміщався в грудях, Ітімеєві було важко дихати. В середовищі Альми й Натаніеля шлюб був не просто союзом двох людей, а соціальною, економічною й родинною стратегією. Альма готувалася до цієї події, та хоч як старанно приховувала наміри, вони лежали на поверхні, а він, сліпий і глухий, нічого не помічав. Тепер Ітімей міг звести все до купи й пояснити собі непослідовність Альми останнім часом, її розгубленість, вагання, хитрощі, до яких вона вдавалася, щоб ухилитися від відповіді, вигадливі спроби відволікти його увагу, її гарячкові намагання не дивитися йому в очі в момент близькості. Її фальш здавався таким абсолютним, тенета брехні — такими заплутаними й звивистими, а заподіяне зло — таким непоправним, що Ітімеєві не залишалося нічого іншого, як визнати, що він зовсім не знав Альми: це була чужа людина. Коханої жінки ніколи не існувало, він вигадав її в своїх мріях.
Не в силах бачити сина й далі таким пригніченим, схожим на сновиду, Хейдецо Фукуда вирішила, що настав час повезти Ітімея до Японії, на пошуки власних коренів, а коли пощастить, то й знайти йому наречену. Подорож допоможе йому скинути тягар, що його гнітив і причини якого ні вона, ні Мегумі не могли зрозуміти. Ітімей був іще молодий, щоб створювати родину, але зрілий, мов старик; слід було поквапитися й підшукати майбутню невістку, перш ніж син піддасться згубній американській звичці одружуватися через примарне кохання. Мегумі була зайнята навчанням, проте погодилася наглянути за парою співвітчизників, найнятих для роботи в квітництві на час їхньої подорожі. Їй спало на думку попросити Бойда Андерсона, щоб той — як остаточний доказ любові — кинув на Гаваях усе й приїхав до Мартінеса вирощувати квіти, але Хейдецо досі відмовлялася вимовляти ім’я закоханого упертюха й іменувала його не інакше як охоронцем концтабору. Минуть ще п’ять років, у Мегумі та Бойда народиться її перший онук, Чарльз Андерсон, і лише тоді жінка почне розмовляти з цим білим чортом. Хейдецо організувала їхню поїздку, не питаючи думки Ітімея. Просто сказала синові, що вони мусять виконати неухильну повинність і вшанувати предків Такао, як вона присяглася чоловікові, коли той лежав на смертному одрі, аби він міг спокійно залишити білий світ. Такао за життя не вдалося цього зробити, і тепер здійснити прощу мали вони. Їм доведеться відвідати для офірувань сто храмів і в кожному розкидати трохи його праху. Ітімей спробував мляво опиратися, бо насправді йому було байдуже тут чи там: географія не могла вплинути на процес самоочищення, в який він заглибився.
В Японії Хейдецо заявила синові, що її найперша повинність — це не покійний чоловік, а старенькі батьки, якщо вони живі, а також брати й сестри, яких вона не бачила з тисяча дев’ятсот двадцять другого року. Мати не запропонувала Ітімею супроводити її. Спокійно попрощалася, наче йшла за покупками, і навіть не поцікавилася, як син збирається давати собі раду. Ітімей віддав матері всі їхні гроші. Він бачив, як від’їхав поїзд, залишив валізу на вокзалі й вирушив у путь в чому був, із зубною щіткою та прахом батька в прогумованому саквояжі. Мапа була йому не потрібна, маршрут він вивчив напам’ять. Весь перший день простував з порожнім шлунком, а ввечері дійшов до невеличкого синтоїстського храму й вмостився під самим муром. Ітімей уже засинав, коли до нього наблизився жебрущий чернець і повідомив, що в храмі завжди знайдуться чай і рисові коржики для подорожніх. Так він жив наступні чотири місяці. Мандрував упродовж дня, поки його не змагала втома, постив, поки хтось не пропонував йому якусь їжу, й засинав там, де його заставала ніч. Він ніколи нічого не просив, ніколи не потребував грошей. Крокував з чистою головою, втішаючись краєвидами й власною втомою, а зусилля, яких докладав, поступово
