Звіяні Вітром (том 1) - Маргарет Мітчелл

нині Еллен уперше почала серйозно обмірковувати цю пропозицію.

Тітонька й Мелані мешкали самі у великому будинку “без чоловічої опіки тепер, коли не стало нашого дорогого Чарлза”, як писала міс Дріботуп. “Звичайно, в Атланті є ще мій брат Генрі, але він не живе разом з нами. Скарлет, мабуть, згадувала вам про Генрі. Делікатність не дозволяє мені докладніше розписувати це в листі. Нам з Меллі буде багато легше й безпечніше, коли Скарлет приїде до нас. Утрьох самотнім жінкам усе краще, ніж удвох. І, може, люба Скарлет розважить своє горе, доглядаючи наших мужніх хлопців у тутешніх шпиталях, як це Меллі робить, ну і, звичайно, і Меллі, й мені страшенно кортить побачити її дорогеньке малятко…”

Отож кінець кінцем жалобні одіння Скарлет знову спакували, і вона вирушила до Атланти, взявши з собою Вейда Гемптона та його няньку Пріссі, купу напучень від Еллен та Мамки щодо того, як їй там поводитись, і сотню конфеде- ратських доларів від Джералда. Скарлет не дуже охоче вибиралася до Атланти. Тітоньку Дріботуп вона вважала найтупішою з усіх старих дам, а перспектива жити під одним дахом з дружиною Ешлі й зовсім її не тішила. Але сидіти в Тарі, де на неї звідусіль чигали спогади, їй стало несила, і вона ладна була вибратись хоч би й світ за очі.

Частина друга

РОЗДІЛ УПІ

Сидячи травневого ранку 1862 року в поїзді, який прямував на північ, Скарлет думала, що Атланта не може бути така ж нудна, як Чарлстон і Саванна. Незважаючи на всю свою нехіть до міс Дріботуп і Мелані, вона сподівалася, що їй приємно буде побачити, які зміни зайшли в цьому місті від часу и останнього приїзду туди позаминулої, ще передвоєнної зими.

Атланта завжди цікавила Скарлет більше за інші міста, бо в дитинстві вона якось почула від Джералда, що Атланта її ровесниця. Правда, підрісши, вона виявила, що Джералд, своїм звичаєм, трохи прибрехнув задля більшої переконливості, але все-таки Атланта була тільки на дев’ять років старша від неї і, отже, разюче молода порівняно з іншими знайомими їй містами. Саванна й Чарлстон були статечні віком, оскільки перше наближалося до кінця другого свого сторіччя, а друге мало за плечима вже більше двох сторіч, і в очах Скарлет вони виглядали старенькими бабусями, що мирно гріються на осонні й обмахуються віялами. А от Атланта належала до її власного покоління і була безоглядна, як то властиво молодості, поривчаста й нестримна, як і сама Скарлет.

Версія Джералдова базувалась на тому, що Атланту й Скарлет хрестили одного року. Правда, за дев’ять років перед тим щойно засноване місто назвали Термінус, а згодом Мартасвілл, і тільки в рік народження Скарлет перейменували на Атланту.

Коли Джералд прибув до північної Джорджії, ще ніякої Атланти не було на світі, не було там навіть натяку на селище - адресі боки простягалася дика глушина. Але вже наступного;1” 1836 року власті штату ухвалили будувати залізницю в північно-західному напрямку через територію, яку нещодавно відступили індіанці-черокі. Проектована залізниця мала пролягти до штату Теннессі на заході, це було чітко й виразно визначено, але от де мав бути її початок у Джорджії - залишалося неясним, аж поки через рік котрийсь інженер устромив кілок у червону глину й позначив таким чином вихідний пункт її на півдні, що

й започаткувало Атланту, вроджену під ім’ям Термінує, тобто станція “Крайня”.

У ту пору залізниць на півночі Джорджії ще не було, їх і деінде тільки починали будувати. Але за низку років, що передували одруженню Джералда з Еллен, невеличка осада за двадцять й’ять миль на північ від Тари виросла в село, і від нього полотно майбутньої залізниці поволі простягло- ся на північ. Потім уже настала справжня ера прокладання залізниць. Від старого міста Огасти через увесь штат проклали другу лінію, на захід, яка сполучалася з новою дорогою на Теннессі. Від іншого старого міста, Саванни, збудували третю лінію - спочатку до Мейкона в глибині Джорджії, і тоді на північ, через Джералдову округу, до Атланти, де вона з’єдналася з двома попередніми лініями, завдяки чому гавань Саванни дістала пряме сполучення з західними теренами. А далі з цієї вузлової станції, з молодого міста Атланти почали прокладати четверту лінію - на південний захід до Монтгомері й Мобайла.

Народжена залізницею, Атланта й розбудувалася в міру дальшої розбудови залізниці. Після завершення четвертої залізничної лінії Атланта була вже зв’язана з заходом, з півднем, з узбережжям, а через Огасту - з північчю і сходом. Опинившись на перехресті шляхів на всі чотири сторони світу, селище росло мов на дріжджах.

За короткий відтинок часу, не набагато довший, ніж сімнадцять років старшої Джералдової дочки, на місці отого встромленого в землю кілка постало квітуче містечко, в якому жило десять тисяч мешканців і яке привертало до себе увагу всього штату. Старші й статечніші міста, поглядаючи на це юне гамірне містечко, почували себе мов та курка, що висиділа каченя. Чому Атланта так відрізнялася від інших міст Джорджії? Чому вона так швидко росла? Кінець кінцем вона ж не мала нічого такого, чим би похвалитись - сама залізниця й гурт заповзятливих людей, та й годі.

А люди, що заселяли місто, назване спочатку Терміну- сом, потім Мертасвіллем і врешті Атлантою, і справді були заповзятливими. Діяльні й енергійні, вони напливали з давніше освоєних районів Джорджії та з інших, віддаленіших штатів у це містечко, що розросталося на перетині залізниць. Вони прибували сюди, сповнені запалу й надій. І будували свої комори та крамниці обабіч п’ятьох багнистих вуличок, що сходилися поблизу станції. А для житла собі - чепурні оселі на вулицях Вайтхол та Вашингтона і вподовж пагорба, де мокасини незліченних поколінь індіанців проторували путівець, первісно названий Персиковою тропою. Воші пишалися своїм містом, його зростанням та й собою так само, бо місто ж було наслідком їхніх зусиль. Хай собі старіші міста прозивають Атланту, як хочуть. Атланті до цього байдужісінько.

Скарлет уподобала Атланту саме за те, за що Саванна, Огаста й Мейкон ставились до неї зневажливо. Це місто багато чим нагадувало саму Скарлет: воно теж становило своєрідну суміш старого й нового, і у протиборстві одного з другим не раз гору брало нове своєю затятістю та енергією. До того ж заважили тут і суто особисті мотиви - Скарлет приємно було думати, що місто це утворили, чи то пак охрестили, в один