Сагайдачний - Андрій Якович Чайковський
- Таки так, Петре, й буде. Тебе роблю осавулом у нашiй Сiчi. Порядкування села передай твоєму побратимовi Марковi, а ти заводи тут порядок, як знаєш
- Це для мене велика честь по старiм козарлюзi Касяновi тут осавулувати, та я ще замолодий.
- Пiшла би я, та боюся, - говорив Касян, - не вiдмовляйся, тебе Ще кошовим не вибирають, а слухай, що старшi говорять.
Петро став осавулом у Чубовiй редутi. Проголосив це сотник усiм, що зiбралися обiдати. До них говорив Петро:
- За вас, товаришi, я життя положу, але хто мене не послухає, то далебi так випарю, що йому бiс присниться. У цю недiлю вiдправимо молебень, i всi слобо-жане пiдуть жити на своє хазяйство. Пан сотник дасть кожному по коровi i хлiба стiльки, щоби перезимував, а про все iнше треба самому промишляти. Кожний дiстане i зброю. У вiльних хвилях вiд роботи, коли сурма на валах редути заграє, кожний козак приходить сюди узброєний. Хто би не прийшов, а не виправдався, буде строго покараний. А кому ця кара i раз, i другий не поможе, тодi зi слободи проженемо на чотири вiтри. Жiнкам до редути пiд карою смертi приходити невiльно. Село має собi вибрати свого старшину, котрого всi мають слухати. Того має кожний триматися, що я тут проголосив, такий буде наш закон козацький. Розумiли?
- Добре, того будемо держатися.
- Пам'ятайте, що пан сотник не для примхи так наказує, лише для вашого добра. Пiд боком орда сидить. Якби не було тут порядку, то вас усiх забере, як кури з-пiд стрiхи, i в ясир пожене. Тепер кожний приступай, хто вибрав собi дружину, хай тебе запишу у реєстр.
Слобожане стали оглядатися, а за хвилю приступали парами, хто з дiвчиною, а хто з молодицею.
Надiйшла одна така пара: молодий хлопець, якихось вiсiмнадцять лiт зi старшою молодицею, лiт понад сорок. Всi стали смiятися, а Петро, оглянувши їх, каже;
- Ти, Климе, хочеш з нею жити?
- Так.
- Пiдожди, я тебе зараз звiнчаю. Петро вхопив хлопця за пошиття i став з цiлої сили парити прутом та по кожнiм ударi приговорював:
- Беру собi тебе за жiнку, а iж тебе не опущу. Ось тобi, жовтодзюбий ледаре, ось маєш. Мамине молоко з-пiд носа не висохло, а вiн женився би! Тепер, княгине, прочитаю тобi шлюб… - Iз бабою зробив те саме. - Недавно тебе з татарського пута ослобонили, а ти будеш менi хлопця-молокососа баламутити… Тепер рушай. А того ледаря замкнути ще на добу до льоху о хлiбi й водi…
Усi страшно смiялися, а сотник на рундуку аж присiдав зi смiху.
Максим каже до Ониська:
- А що, товаришу, йдемо?
- Нi, лишiмся, той дасть собi раду, i буде порядок. Такого не сором i старому слухати.
I справдi, вiдтепер настав порядок, якого давно тут не було. Слобожане пiшли на село жити. Кожний порався пiд зиму в хатi й коло хати дороблював, чого йому не ставало.
Петро часто скликував слобожан у редуту, i тут зарядив вправи вiйськовi. Першого, що спiзнився, вибив. Показалося, що Петро строгiший був, чим Касян. А мимо того всi його любили, бо й порядкувати любив, i оповiв щось цiкавого, i на бандурi заграв та заспiвав.
Сотник послав з листом до Уманi по образи й за те заплатив червiнцями. Попа Юрка Книша замовлено заздалегiдь, щоби приїхав посвятити церкву, коли буде готова, i повiнчати слобожан. Коли це буде, сотник опiсля дасть йому знати.
Вже було по весняних роботах, як Петро скомпонував таке письмо до отця Юрка Книша:
"Ваша милость, благочинний отче!
Я, товаришь славного сечового Запорожского войска i наказний сотникъ Иванъ Чубi на козацкой редутЬ тогож имене надь рiкою Сенюхою положеной, упорядковавши на способъ козацкiй запорожскiй слободу Чубiвку, прошу со всемъ товариствомъ вашу милость прибыти къ намъ й посвятити нашi новосозиданый храмъ божий Пресвятыя Покрове во славу Господню и на пользу хрещеному православному народу, а ижъ у нас въ реченой слободЬ много люда жиетъ въ безбрачномъ сожитiю, ибо священника не было доселЬ, то жиченiемъ нашимъ бы било пры томъ то торжествЬ, тоже и бракосочитанiе учинити соблазны избЬженiя ради. Такожде было бы желанiемъ нашемъ приобрЬсти нам попа-священнослужителя, который бы здесь свою парохiю имЬ л и для насъ богослуженiе еженедЬльно и по праздникамъ господнимъ служилъ.
Вашой милости покорный слуга и приятель Иван Чубъ сотникъ власною рукою и осаулъ Петрi Конашевичъ".
Листа того повiз вiддiл козакiв, забравши з собою два вози, навантаженi всяким добром для протопопа Книша.
У той час приїхав до Уманi о. Дем'ян Наливайко. Вiн був з о. Юрком добрий знайомий, i того року загадав його вiдвiдати. Якраз пiд ту пору приїхали козаки з листом вiд Чуба. О. Юрко прочитав листа i передав його о. Дем'яновi.
- Не знаю, звiдкiля у тiй пустинi такий гарний писар знайшовся, ось глянь.
О. Дем'ян довго придивлявся листовi, читав, став щось нагадувати собi, а далi вдарився радiсно по полах i аж скрикнув:
- А я по ньому вже й панахиду вiдправив…
- Хто ж то такий?
- А ось тут пiдписаний Петро Конашевич, колишнiй спудей Острозької школи. Та скажи менi, хто цей лист принiс, i приклич його сюди.
Прийшов козак, а о. Дем'ян став його випитувати. В мiру того, як слухав оповiдання козака, щораз бiльше цiкавився о. Дем'ян. Був дуже радий, дiзнавшись, що i Петро, i Марко живi та здоровi.
- То цiла з тим iсторiя, - говорив о. Дем'ян до о. Юрка, - там, в бурсi, зчинилася халепа дiтвацька з наклепу одного диякона. Та по тiм всiм одної ночi, серед лютої зими, пропали оба хлопцi, а з ними й диякон, Артемiй звався. Нiхто не мiг вiдгадати, що з ними сталося, бо ж неможливе, щоб диякон з своїми ворогами разом втiкав. Лише коли снiг стаяв, знайшли диякона неживого пiд бурсовою огорожею. Усi догадувалися, що хлопцi помстилися на клеветнику, та що опiсля втекли, але куди? Як? Нiхто не мiг вiдгадати. Сам князь дуже цiкавився, бо обох хлопцiв дуже любив i великi надiї на них покладав, а я теж. Усi розпити не довели до пуття… Аж ось вони в Чубовiй редутi засiли, но i, як видно з оповiдань козака, вони там у пошанi. Знаєш що, приятелю? Я їду з тобою враз, вiзьмемо зараз i монаха з якогось монастиря, а може, якого iншого попа маєш, i там впорядкуємо їм парохiю. Я знаю, що то Петрова робота, бо
