Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
Але Майло вистояв. Він закляк на місці, викинувши ще вище руку з вареним яйцем, немов то був якийсь магічний, рятівний талісман. За хвилину буря вщухла, так і не знявшись. Небезпека минула.
— Це що? — урвавши грізну мовчанку, запитав майор …де Копитляй.
— Це яєчко, сер, — доповів Майло.
— Що за яєчко? — запитав майор …де Копитляй.
— Круте, сер, — доповів Майло.
— І свіже? — запитав майор …де Копитляй.
— Свіжіше не буває, сер, — доповів Майло.
— Звідки? — запитав майор …де Копитляй.
— Щойно з-під курки, сер, — доповів Майло.
— А де та курка? — запитав майор …де Копитляй.
— На Мальті, сер, — доповів Майло.
— І багато таких курей на Мальті? — запитав майор …де Копитляй.
— Цілком досить, щоб забезпечити свіжими яйцями всіх офіцерів нашої ескадрильї, по п’ять центів за штуку з фонду їдальні,— доповів Майло.
— Я завжди любив свіжі яйця, — признався майор …де Копитляй.
— Коли б у моєму розпорядженні був літак, я міг би раз на тиждень літати на Мальту і привозити стільки яєць, Скільки нам потрібно, — відказав Майло. — Адже до Мальти рукою подати.
— До Мальти справді рукою подати, — зазначив майор …де Копитляй. — Далебі, ви й справді могли б раз на тиждень літати туди й привозити стільки яєць, скільки нам потрібно.
— Так точно, сер, — підтвердив Майло, — коли б тільки хто дав такий наказ і виділив у моє розпорядження літак.
— Гарна яєчня із свіжих яєць любить ще й свіже масло, — пригадав майор …де Копитляй.
— Масла буде хоч завались, — відказав Майло. — В Сіцілії свіже масло йде по двадцять п’ять центів за фунт, вважайте, за безцінь. У фонді їдальні вистачить грошей і на масло, так що ми зможемо із зиском перепродувати його іншим ескадрильям, отже, мати майже задарма.
— Скажи, як тебе звати, синку? — запитав майор …де Копитляй.
— Мене звати Майло Майдербайдер, сер. Мені двадцять сім років.
— Ти добрячий начальник їдальні, Майло.
— Я ще не справжній начальник їдальні, сер.
— Ти добрячий начальник їдальні, Майло!
— Дякую, сер. Я постараюсь бути добрячим начальником їдальні.
— Благослови тебе господь, мій хлопчику. Візьми-но підкову.
— Дякую, сер. А що мені з нею робити?
— Закинь її.
— Далеко?
— Он на той кілочок. Потім піднімеш і кинеш на цей. Це така гра, розумієш? Підкова повинна повернутись на своє місце.
— Ясно, сер. А почому зараз підкови?
Екзотичний аромат свіжих яєць, що апетитно шкварчали у свіжому вершковому маслі, поплив над Середземним морем і приманив до них в ескадрилью генерала Бидла, який прилетів на П’яносу, гнаний вовчим апетитом, у супроводі своїх незмінних супутників — полковника Мудаса, його зятя, та особистої медсестри. Спочатку генерал Бидл обжирався виключно в їдальні у Майла. Потім три інші ескадрильї Пескартового полку віддали свої їдальні під начало Майла Майдербайдера, виділивши кожна по літаку з пілотом для доставки свіжих яєць і масла. Сім разів на тиждень його літаки робили регулярні човникові рейси, щоб офіцери чотирьох ескадрилей могли досхочу наїдатися яйцями. Це була справжня яєчна оргія! Генерал Бидл вимагав свіжих яєць на сніданок, на обід і на вечерю, а між трапезами підживлявся свіжими яйцями додатково, аж поки Майло не відкрив багатих ринків телятини, яловичини, качок, баранячих котлет, грибів, цвітної капусти, південно-африканських ракових шийок, креветок, шинки, пудингів, винограду, морозива, полуниць та артишоків.
Три інші полки дивізії генерала Бидла, пойняті заздрощами, теж почали ганяти свої літаки до Мальти по свіжі яйця, але виявилось, що їх там не купиш дешевше, ніж по сім центів за штуку. Оскільки ж Майло правив з них лише по п’ять, то їм зисковніше було прилучити свої їдальні до його синдикату й виділяти літаки з пілотами для довозу різних делікатесів, які він обіцяв їм постачати.
Усі були в захваті від такого повороту справи, а надто полковник Пескарт, який вважав це ще одним своїм «кроком до мети». Він сердечно вітався з Майлом при кожній зустрічі й навіть, у припливі покаянної великодушності, зробив раптом подання на підвищення майора Майора у підполковники. Подання було грубо відхилено у штабі двадцять сьомої повітряної армії колишнім РПК Зелензимом, який відписав йому в анонімному розносі, що серед офіцерів збройних сил США є всього лише один майор Майор Майор, і втрачати його через забаганку полковника Пескарта командування не стане. Діставши таку принизливу нагінку, полковник Пескарт, мов побитий пес, на цілий день зачинився у своїм кабінеті, гірко переживаючи пекучу образу. У цій скандальній промашці він звинуватив нікого іншого, як самого майора Майора, і полковник Пескарт тут же вирішив розжалувати його в лейтенанти.
— Боюсь, що й тут ти схопиш облизня, — під’юдив його підполковник Порк, поблажливо всміхаючись і явно смакуючи пікантність ситуації.— І не вийде це з тієї ж самої причини, з якої не вийшло його підвищення. Крім того, треба бути останнім йолопом, щоб просити розжалувати майора в лейтенанти, якщо вже тобі не дали підвищити його до підполковника, тобто зрівняти його чином зі мною.
Полковник Пескарт відчув себе так, ніби йому зв’язали руки й ноги. Незрівнянно більший успіх мало його подання на орден для Йоссар’яна після тієї феррарської катавасії. Полковник тоді добровільно визвався знищити за одну добу міст через ріку По, а той залишався цілісінький ще протягом цілого тижня. За шість днів його люди зробили дев’ять вильотів — і все марно, і лиш на сьомий день міст злетів, нарешті, в повітря, під час десятого нальоту, коли Йоссар’ян занапастив Краха разом із його екіпажем, повторно повівши на ціль всю ланку з шести літаків. Йоссар’ян холоднокровно наважився на другий захід, бо тоді ще був хоробрий. Він не відривав очей од прицілу, аж поки не випустив бомби, куди намірявся, а коли підвів голову й озирнувся, то побачив, що все навкруги залите зловісною оранжевою загравою. Спершу йому здалося, що то горить його машина. Та, збагнувши, що це загорівся літак над ними, він загорлав у переговорний пристрій Макпростакові, щоб той узяв круто ліворуч. А ще за якусь мить у машини Краха прямим попаданням одірвало крило, і вона, розвалюючись, пішла до землі: спочатку — фюзеляж, слідом за ним — крило. Воно якийсь час ще кружляло в повітрі, а по кабіні над самою головою Йоссар’яна крізь безугавне «кахи! кахи! кахи!» зенітних вибухів лунко застукотів град металевих уламків.
Коли вони приземлилися, похнюплений Йоссар’ян, ціпеніючи під десятками вбивчих поглядів, пішов доповідати про свої
