Українська література » Сучасна проза » Фройд би плакав - Ірена Ігорівна Карпа

Фройд би плакав - Ірена Ігорівна Карпа

Читаємо онлайн Фройд би плакав - Ірена Ігорівна Карпа
мружився на яскраве березневе сонце, що нагло вдиралося до сонної кімнати.

– У, як гарно. Про запроданих півнеба. Можна я використаю? – Марла запихнулася головою йому під пахву.

– Що? Які півнеба, ти про що?

– А… та так, – Марла збагнула, що нічого такого він не казав, а їй само воно намалювалося спросоння.

Вона лежала і думала, що Ілля – саме той чоловік, про якого вона завжди мріяла. Одружений (значить, не буде напружувати її з оформленням заміжжя), розуміючий (підтримує її пиздуваті арт-проекти, ба навіть скеровує їх у якусь подобу раціонального русла з метою вбеханого в Марлині захцянки бабла), розумний (ах, які адекватні й зрілі оцінки дійсності!), сексуальний (особливо, коли вдягав окуляри Ives Saint Laurent; в товстій сірій оправі і коли приходив із ванної до ліжка, обгорнувши стегна білим рушником… у, який sеху торс! А який животик…)

Лежала спиною на подушці, вигнувшись, як кришталевий міст із російських казок, і думала, що Х'ялмар – саме той чоловік, про якого вона завжди мріяла. Свободолюбний і прогресивно-європейський до останнього нейрону (не буде напружувати Марлу з оформленням заміжжя), розуміючий (та ж музика, ті ж тексти, ті ж арт– і соціальні погляди й проекти з рідкісними розбіжностями – поштовхами до інтелектуальних спарингів), розумний (зовсім молодий доктор філософії, ще й у щоденній побутярні роздупляється незгірш двадцяти комівояжерів), сексуальний (особливо, коли пролупляв свої велетенські блакитні очі після сну і ворушив пухнастою білявою головою, як звірик Морра з тувеянсенівської казки).

Марла перевернулася на живіт, потяглася за телефоном і, з'ясувавши час (пів на першу дня), зрозуміла, що й новий її друг, поет Анджей, також чувак її життя.

– Як мінімум, оригінальним видається те, що Анджеєві сняться наші спільні діти і він дуже з того радіє. Навіть тоді не припиняє радіти, коли з'ясовує, що батечко – не він.

– Ага, кльовий чувак, – ліниво відказує Ілля, – лох він. А ти – німфоманка.

Марла ображається, накривається з головою, Ілля випорпує її з-під ковдри, цілує й вибачається. Марла тимчасом обдумує план дня, який за все життя не вдасться зреалізувати вчасно. Ще вона думає про те, що Анджей геніально нарізає капусту для салату і пише не гірші статті на захист інтернет-піратства, що роздувають довкола себе велетенські скандали. Ще у нього хороші верлібри і правильна форма носа. Анджей не боявся піти з Марлою на центральноканальне ток-шоу, де вона збиралася поводитися по-хамському й мочити свідомість домогосподарок історійками на захист полігамії. Анджей погоджувався кинути свою потужну репутацію іронічного інтелектуала до Марлиного пі-ар наплічника, та ще й власноручно защіпити тому наплічникові блискавку. Анджей не боявся нічого у своєму житті, бо бачив тільки Марлу. На її тлі всі жахи існування видавалися хіба що лиш дрібними недоклейками.

А Марла думала собі про феномен ідеальності чоловіків. Про множинність Чоловіків-Мрій.

– Зрештою, а чом би й ні? – говорила вона подумки на якійсь уявній лекції, чи то пак, на допиті Інквізиції Ордену Добропорядності. – Якщо існує якась абстрактна Мрія зі своїми конкретними рівнями, то чому б на цих рівнях не засідати конкретним чоловікам? Не можна все узагальнювати. І не можна дивитися у вузький анальний отвір, прикриваючись відсутністю часу в житті «на все» і здоровим прагматизмом… Не можна казати, що всі чоловіки – суки (гади, недолюдки, всі вони такі тощо – як там іще люблять казати фригідіни?…) Не треба узагальнень, нє… Чоловік – то істота крилата й безмежна, має безліч іпостасей. Буває чорнявий і білявий (таки ліпше, щоб бував білявий), буває лисий, але однаково звабливий, буває фарбований і взагалі напівпрозорий. Нє, я не про гематому, не перебивайте… Чоловік – це прекрасне створіння, що його нещадно занедбували жінки протягом усієї історії, не складаючи поем його красі і ніжності, а лише підставляючи свої цицьки й паплюжі вирла для оспівання тисячами й тисячами приречених чоловіків… Ну, і як же я одна, недостойна, маю взяти на себе цю апокаліптичну місію оспівання вразливості й незахищеності найпершої запоруки добробуту жіноцтва – Чоловічого Статевого Органу?!

– Марло, ти вдяглася? – вийшов із ванної володар одного з предметів гіпотетичного оспівання. – Поїхали, ми, як завжди, запізнюємося…

Справ, на які можна було спізнитися, завжди вистачало. В хаотичному перебігу зйомок, презентацій, прямих ефірів, інтерв'ю і нескінченних переїздів Марла з Іллею не завжди встигали поїсти. Відбувалися їх таємні вечері вже, як правило, після півночі, коли вже Марла переставала патякати про черговий свій скандал, влаштований на центральному каналі ТБ, а Ілля змучувався бідкатися з приводу чергового провтику заняття в спортзалі.

– Бери, сонце, чисть гриби… І він чистив.

– Помий, пліз, посуд. Якщо дуже взападляк, я сама зроблю…, І він робив.

– Знаєш, Марло, я ж зовсім не такий насправді. Я з тобою інший. Я не нервуюся…

– Я також зовсім інша з тобою. Я, вибач на слові, краща…

– Я також кращий. Я себе не впізнаю. Гм, може, так воно і повинно бути? Просити пробачення, коли когось образив, не кричати, не дратуватися…

Марлі хотілося сказати Іллі, що з ним вона ніби реалізує експеримент «Яким би був мій тато, якби мама поводилася по-іншому» Чомусь це питання страшенно цікавило її в дитинстві, а тут, у віці 22 років раптом випала нагода пожити «зі своїм татом».

– Пішов на хуй комплекс Електри…

– Прошу? – Ілля закидав чергового шампіньйона Марлі в мисочку.

– Ні-ні, нічого, я так… А прикинь, я зара зникну? Я, може, просто з'явилася тобі, щоби продемонструвати можливості іншого життя. Це як мото нашого форуму – Another World is Possible [83]. Я пропаду на псячу маму, а ти просто повернешся до законної дружини і нічогісінько не пам'ятатимеш…

– Ні, гірше. Я все пам'ятатиму. А повернути вже нічого не можливо буде. Як у тих дурнуватих фільмах, котрі ти ненавидиш, у категорії «Б». Там часто такі фішки Сни, віртуальна реальність…

– Угу. Харе стібати мене за бе-категорію. Дай їй, Боже, щастя-здоровля, успіхів у навчанні. Давай-но будьмо жерти!

Неналежність-незалежність?

Марла куйовдила помаранчево-брунатне волосся на голові, створюючи все нові й нові варіації штибу нео-панк Сиділа на ліжку, склавши ноги по-турецьки, і тупилася на себе в дзеркало.

– Дзеркало навпроти ліжка Задумане, аби люди нарцисячилися, займаючись сексом. Цікаво, як це минає в кобіт і мужичків шарпеїв, задрапірованих жировими складками? І ще цікаво, чому мій ріал-таймовий (папка «темпорері») чоловік не любить так свого зображення? Ховається від мене, не дається на оглядини голого тіла, вимикає світло… Хоча, може, в тому і є його

Відгуки про книгу Фройд би плакав - Ірена Ігорівна Карпа (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: