Помилка - Світлана Талан

– Знаю, – зітхнула Вероніка. – Тільки ви мені можете допомогти, більше ніхто. На вас уся надія.

– Я насправді не знаю, де вони живуть. І ніхто тут не знає.

– Шкода, – сказала Вероніка і вже зібралася йти, як її осяяла думка.

Вона дістала маленький блокнот із відривними листочками й написала: «Подзвоніть мені», записавши номер свого мобільного телефону.

– Ось, – простягнула вона записку жінці, – передайте, будь ласка, Тимуру, коли він тут з’явиться. Можна і Діані, якщо раптом…

– Добре, – сказала жінка. Записка зникла в тій самій кишені сірої в’язаної кофти, – я передам, коли хтось із них тут з’явиться.

Вероніка подякувала жінці й попрощалася з нею. Вона не чула, як комендант, вийшовши з вахтерської, пробубоніла собі під ніс:

– Тітка, бачте, знайшлася! А де вона була раніше? Слід вона втратила… Чи прописаний тут Тимур? Либонь, дізналася, що в сиріт житло є, от і приперлася. Напевно, чоловік із дому вигнав, жити ніде. Дулю тобі, а не кімнату Тимура!

Жінка, не глянувши на записку, порвала її на дрібні шматочки й викинула в смітник. Кімнату Діани купив її племінник – це вона знайшла йому дешеве житло, а кімнату Тимура купить її хрещениця, коли він буде продавати. Ось це називається турботою, а не «візит ввічливості», тітонько…

Вероніка так просто не здалася. До самого вечора вона сиділа за рогом будинку. Коли почали повертатися додому жителі гуртожитку, вона підходила до них, сподіваючись дізнатися що-небудь про від’їзд Діани і Тимура. Комендант сказала правду. Ніхто не знав, куди й навіщо виїхали Тимур і Діана, знали тільки, що Діана навіщось поспішно й дешево продала своє житло, Тимур цього разу з нею не приїжджав. Це видалося дивним, оскільки зазвичай брат завжди був поруч із сестрою. Ще Вероніка дізналася, що Діана й Тимур були дуже замкнуті й не розповідали про свої плани. Близьких друзів у них не було – у своє особисте життя вони не впускали сторонніх.

Пригнічена, засмучена невдалою поїздкою, втомлена й голодна, Вероніка приїхала на автовокзал, але останній автобус вирушив півгодини тому. Їй не залишалося нічого, як їхати на залізничний вокзал. Вона взяла квиток і кілька годин чекала поїзд. Уранці поїхала не додому, а до Неллі Сергіївни.

– Ну що? – запитала старенька з порога, забувши привітатися.

Підсумки поїздки красномовно відобразилися на обличчі Вероніки. Вона попила чай із Неллі Сергіївною, розповівши про подорож.

– І знову я повернулася до вихідної точки, – Вероніка підбила підсумки. – Не знаю, чи правильно я діяла, чи ні, але мені й далі належить жити в невіданні й бачити жахливі сни. Усю дорогу думала: чи все я зробила, щоб їх розшукати?

– Ви ж записку з проханням зателефонувати залишили?

– Так, залишила.

– Пробачте, – Неллі Сергіївна з незручності смикала куточок халата, – я хотіла запитати…

– Питайте що завгодно.

– Я не зовсім зрозуміла, чому ви не вказали в записці, хто ви є.

– Спочатку хотіла, але потім подумала, що вони можуть тримати на мене обра`зу або зовсім мене не пам’ятають. Хіба мало яка там жінка назвалася тіткою Веронікою? Коли зателефонує Тимур, я зустрінуся з ним та Діаною і все поясню. Не знаю, чи зрозуміють вони мене, чи пробачать, але мені треба висловитися, попросити вибачення, полегшити душу. – Вероніка помовчала, а потім додала: – Я хочу їм розповісти про їхню матір, Уляну. Гадаю, що вони нічого про неї не знають. Вона була дуже добра, душевна та красива. Цікаво, Діана така ж красуня?..

До початку занять в інституті залишалося два тижні, а Микита так і не влаштувався на роботу. Щоранку він казав собі, що завтра обов’язково піде працювати. Приходив вечір, і його магнітом притягували розваги в нічному клубі. Він ішов туди, і всі проблеми та турботи залишалися позаду. Там було багато друзів і подруг, багато музики й веселощів. Коли екстазі втратив свою магічну силу, Микита перейшов на прийом амфетаміну. Звичайно, безкоштовно його ніхто не давав, постійно потрібні були гроші. Щоб розрахуватися з Яном, Микита після маминої обручки продав свій фотоапарат і відеокамеру. Добре, що батьки зайняті роботою настільки, що не помітили пропажу. Потім із дому непомітно зник новий столовий набір на дванадцять персон. Благо, гості до них не приходили вже сто років, тому нікому не спало на думку перевірити вміст великої коробки, що стояла тихо-мирно на шафі для одягу. Щоб пропажа не виявилася під час прибирання, Микита поклав туди цеглину. Вага була та сама, коробка ретельно закрита й перев’язана мотузкою. Як стояла, так і стоїть на своєму місці, стоїть і мовчить. І нікому до неї немає діла.

Далі Микита «приробив ноги» старовинній іконі, яка дісталася матері від предків. Ця ікона припадала пилом у шафі. Напевно, усі про неї забули, а ось Микиті виручена за неї сума була дуже до речі – він був тоді зовсім на мілині. Звичайно, буде неприємно, коли мати побачить, що ікона зникла. Тоді сліз і істерик не уникнути. Зрештою, не буде ж вона вічно тримати на нього зло через якусь картинку на дошці? А помолитися можна і в церкві.

Дещо довелося продати з особистих речей. До зими ще далеко, тому в шафі Микити не залишилося верхнього зимового одягу. Його батьки не зрозуміють, їм неможливо пояснити, що є речі, які дорожчі за всі тарілочки у квіточку або зимові куртки. Після прийому «фену» весь світ наповнюється яскравими, насиченими кольорами, яких стає більше, ніж у звичайному житті. Немов потрапляєш в інший, прекрасніший світ. Музика сприймається по-іншому, її звуки стають чистішими, вона наповнює всю душу, проникає в кожну клітинку тіла, розтікається приємною знемогою. Час змінює звичний плин. Він немов сповільнює свій біг, і за короткий проміжок всього відбувається набагато більше. Це ж так чудово – відчути, як змінюється плин часу! В одну мить танцювальники можуть рухатися швидше, потім, як за помахом чарівної палички, уповільнюють свої рухи, а ти можеш прискорити свої.

Єдине, що іноді викликало тривогу в Микити, – це усвідомлення того, що з кожним днем посилювалося бажання все частіше і частіше відчувати кайф від «фену». Він не хотів і не збирався потрапити в залежність від «федора», вважаючи, що зменшить частоту його вживання з початком навчального року. Тоді не буде стільки вільного часу, як зараз, і можна буде ловити кайф тільки по вихідних. Та й де брати стільки грошей? Батько буде виділяти йому гроші на проїзд, харчування та кишенькові витрати, а ще треба купити до зими нову куртку. А