Українська література » Сучасна проза » Обліковець - Марина Троян

Обліковець - Марина Троян

Читаємо онлайн Обліковець - Марина Троян
її мама і «з порога» почала кричати так, що доводилося трубку від вуха відставляти.

– Поля втекла! – верещала Надька, не даючи Мілі часу осмислити почуте. – Подалася до Києва шукати собі кращої долі з якимось Коляном, якого я ніколи і в очі не бачила! А малу покинула на мене!

– Я навіть не знаю… – почала занепокоєна Міла, але Надька не дала їй договорити:

– Вона ж приїжджала до тебе просити допомоги! Якою ж це треба бути черствою, щоб вигнати на вулицю власну сестру? Ну, а тепер маєш! Що, задоволена?

Поки Надька виміщала на ній свою злість, Міла намагалася зібратися з думками.

– Мамо, я приїду, допоможу із Сонькою, – запропонувала вона.

– О, не хвилюйся! – відрізала Надька. – Тепер у мене багато вільного часу, бо ж Борис мене покинув! А що, кому потрібна вимотана дитиною, знервована, неприбрана бабенція, якій і вечерю приготувати ніколи?

Кожне слово було розраховане на те, щоб прибити Мілу до землі і змусити почуватися винною за все, що стається на одному з нею континенті. Надька не уявляла собі, що цієї мети було досягнуто вже одним її тоном.

– Значить так! – продовжувала вона. – У мене мало грошей на рахунку, тому скажу коротко: тепер у мене повно часу на Соньку, і ти мені тут не потрібна. Мені потрібні гроші! Бо картку, на яку приходять дитячі гроші, Поля захопила із собою. Тож якщо в тебе є хоч трохи совісті, будь ласкава, трусни трохи свого чоловіка на щомісячне утримання для племінниці! І прошу тебе, давай так, щоб до кінця тижня!

Надька кинула слухавку.

Міла довго ще дивилася на телефон, марно очікуючи звідти повідомлення про те, що все це – невдалий розіграш.

26

Міла встала рано, бо треба було зібратися до Ростикового приходу. Їсти не хотілося, тому вона зварила дві порції кави – Славко перед роботою теж нічого не їв.

З коридору почулися звуки кроків. На Мілин великий подив, ноги виявилися не Славкові.

До вітальні, кутаючись у Славків халат, сонно запливла Злата. Навіть розтріпана, невиспана й ненафарбована, вона виглядала шикарно, бо щедра природна врода відсвічувала в ній здоров’ям і безтурботністю.

– Гей, родичко! – озвалася вона до Міли не дуже привітним голосом, який погано гармоніював із її задоволеним виглядом, і вивернула собі в чашку всю каву з турки. – А ти так і не сказала Славку, що я заходила!

Слідом за нею у вітальні швидко з’явився Славко, але, на відміну від своєї подруги, він був одягнений і стурбований. Помітно було, що він не наважується глянути на Мілу, натомість буркнув до Злати:

– Тобі самій не бридко так говорити з людьми? Вони ж можуть мати важливіші справи, ніж твої.

– Щодо першої частини: не бридко. Щодо другої: мені байдуже, – відповіла Злата тоном людини, якій дійсно начхати на те, що про неї подумають. – Приготуєш мені один зі своїх божественних сніданків?

– Нема коли, – пробубонів Славко. – Нам час збиратися, я запізнююся на роботу.

– Добре, – надула губки Злата, але від своїх планів не відступилася. – Приготуєш мені щось на роботі.

Коли Злата пішла вдягатися, Міла впіймала Славка за руку й усміхнулася, намагаючись показати, що вона все зрозуміла.

– Чому ти з нею не одружився? – м’яко спитала вона.

Питання прозвучало як риторичне, але Славко так на неї подивився, що дівчина одразу збагнула: правда надто гірка, щоб зізнатися самому собі, і надто очевидна, щоб про неї говорити вголос. Тому він просто звів усе на жарт:

– Якби я з нею одружився, хто б мене боронив від моїх батьків? І хто б тобі показав, як правильно готувати рагу?

Згадавши щось, Славко пожвавішав, витяг з-за дивана паперовий пакет, у якому виявилася дуже гарна трикотажна сукня без рукавів, а на додачу – нова туш для вій та блиск для губ.

– Вдалої тобі вечірки! – побажав він, віддаючи все це розчуленій Мілі. – Ростик обіцяв, що сам привезе тебе додому на таксі, тому я за тебе спокійний.

Вони зіткнулися з Ростиком на виході. Він присвиснув услід Славку, який супроводжував Злату, і гукнув йому навздогін:

– От сучий син! Скрізь устиг!

Ростик зводив Мілу по магазинах, де вони купили всі необхідні продукти, а потім повіз у свою парубоцьку квартиру. Вона була меншою, ніж у Славка, і, м’яко кажучи, тільки віддалено скидалася на житло. Тут пахло чим завгодно, тільки не затишком, і тут можна було знайти що завгодно, тільки не потрібні речі. Міла з жахом усвідомила, що мусить ще прибрати.

Коли вона нарешті добралася до кухні, прийшли ще дві Ростикові приятельки, які викликалися допомогти з вечіркою. Тільки чомусь Міла від них допомоги так і не дочекалася, натомість слухала уривки анекдотів і спалахи сміху, що долітали з дивана у вітальні.

На початок вечірки стіл, який посунули впритул до стіни, щоб звільнити більше місця, був заставлений гарячими й холодними закусками, а Міла валилася з ніг. За цілий день вона навряд чи перекинулася з Ростиком парою слів, які не стосувалися частування, а тепер він мусив виконувати роль господаря й розважати гостей. Міла пішла до маленької кімнати й почала перевдягатися у свою нову сукню, маючи при цьому геть не святковий настрій. Потримавши нерозпечатану туш, дівчина поклала її назад до пакета. У її руках уже не було сил, щоб акуратно нафарбуватися. Вона прилягла на диван і заплющила очі. Нічого страшного не станеться, якщо вона п’ять хвилин тут відпочине.

Її розбудив удар у двері, наче в них кинули чимось великим.

– Гей, п’яниці, легше! – почувся нетверезий крик господаря. – Не рознесіть мені хату!

Ростик відчинив двері й почав заносити до кімнати якісь речі. Він зупинився, побачивши вкопану біля ліжка Мілу в гарній сукні та з широко розкритими ясними очима.

– Ось де ти ховаєшся! – вимовив він так, наче весь вечір її шукав.

Він трохи поміркував, що йому робити далі, потім зачинив двері, підійшов до Міли, узяв її за руки і вдав, ніби милується її сукнею.

– Знаєш, – ніби між іншим, стишив голос він, – мені нещодавно твоя сеструня дзвонила, набивалася в мене пожити деякий час. Сказала, що вона заважає вашому зі Славком інтимному життю.

Міла пополотніла й перелякано запитала:

– Вона ж не ночувала в тебе?

– Ні, що ти! – пхекнув Ростик, потім хитро подивився й підійшов до неї ближче. – Я їй відповів, що якщо й пущу когось із її рідні до своєї спальні, то тільки тебе. – Він підійшов до неї впритул, відтіснив до стіни, аж поки вона боляче не вдарилася лопаткою об якийсь гачок, різко

Відгуки про книгу Обліковець - Марина Троян (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: