Забути неможливо зберегти - Тимур Іванович Литовченко

– Але як же із цим бути?!

– Слово честі, не знаю.

– Послухайте… А якщо сюди комп’ютер винести?! – зненацька запропонував «ботанік» після тривалої мовчанки. – У вас, сподіваюся, там, на вашій студії є лаптоп?

«Винахідливий, зараза!» – подумки вилаявся Льоха і відповів неохоче:

– Добре, посидьте тут, доки я змотаюся за лаптопом. Будемо дивитися разом – зрештою, зараз обід, чим хочу, тим і займаюся.

– Ой, я вам такий вдячний, такий вдячний…

Тележурналіст лише рукою махнув. По дорозі на робоче місце його уражену гордовиту душу щосили гризли хробаки жалості до себе. Ще б пак, якийсь довбаний «ботанік» зненацька уперся, й ніяк його не зупинити! Таку б енергію та у мирних цілях…

А ще краще – у мирних цілях самого «ботаніка» з усіма тельбухами…

Що-о-о?!

Раптом Льоха завмер посеред коридора: та це ж просто геніальна ідея!!! Отже, «ботанік» мріє на горбу у Льохи в телевізійний рай улюбленого каналу в’їхати?! А хріна тобі пекучого поміж «булок», сволото!.. Тебе самого можна… більше того – потрібно використати по повній програмі. І Льоха буде повним ідіотом, якщо не зробить цього.

Отже, отак і отак… Ага!.. А якщо він на це не купиться?! Хоча, по ідеї, має: улюблений телеканал і все таке інше. Ну, «ботаніку», тримайся!

– Лапочко, у мене до тебе справа одна термінова, – почав Льоха, вбігаючи в приймальню, проте шефська секретарка лише похмуро довідалася:

– Недоумка спровадив?

– Я близький до цього, дуже близький, – якомога ласкавіше муркнув тележурналіст і одразу ж додав заклопотано:

– Ти інше скажи: у тебе піґулки від головного болю є?

– От як дам по голові, то одразу боліти й перестане.

– Лапочко, не злися! – Льоха скроїв милу гримаску. – Ти зрозумій лишень: на моєму характері позначилися тяжке дитинство, брак вітамінів…

– Зате хамство дотепер зашкалює.

Схоже, секретарка всерйоз образилася через жарт щодо мінета. От дурепа! Втім, дурепа досить-таки гарненьке. І на пиво з ним піде…

– У мене й справді моторошний головняк! – заблагав Льоха.

– Добре, в аптечці глянь.

Отак би одразу!.. Тележурналіст відкрив аптечку, однак взяв звідти таблетки зовсім не від головного болю. А от які – секретарці краще не знати… Зате тепер у нього в руках опинився головний елемент карколомного плану! Якби цих таблеток не було… А тепер усе вийде!

– Дякую, Лапочко. Все, біжу виганяти недоумка.

– Дивись-но мені, без цього ніякого походу на пиво не буде!

– Зрозумів, уже зрозумів.

Далі Льоха прийшов до себе. Поки лаптоп вимикався, тележурналіст витягнув з тумби стола містку сумку, поклав туди батьківську камеру у футлярі, з нижньої шухляди видобув напівпорожню півлітрівку горілки (добре, що зберіг недопиті ще на День журналіста рештки). Потім упакував лаптоп і повернувся в гостьову кімнату. «Ботанік» усе ще не пішов. Упертюх! Ну що ж, отже, така його інтелігентська доля…

– Вибачте, що довго, – мовив Льоха.

– Нічого, нічого, я розумію! Це ви вибачайте, що я псую ваш дорогоцінний обідній час.

– Дрібниці! Така вже робота у нас, телевізійників… Ну гаразд, зараз подивимося ваш матеріал.

Розпакували й увімкнули лаптоп. Доки запускалися програми, Льоха переставив сумку впритул до серванта, що стояв біля стіни, при цьому непомітно для візитера переклав почату пляшку горілки із сумки в нижнє відділення прямо під порожнім баром. Покосився на «ботаніка»: здається, той нічого не помітив… Лох. Ну, тоді точно це його доля!..

– Що ж, давайте флешку, зараз подивимося ваш матеріал.

Як Льоха й очікував, якість відеозапису була огидною, кадр повсякчасно смикався, фокус постійно губився, фігури на даху ледь угадувалися в мороці. Незрозуміло було навіть, хто саме там одягнений у міліцейську форму.

І останнє, що Льоха зрозумів при перегляді: замість одного на флешці виявилося цілих три відеофрагменти! На першому всі фігури стояли майже поруч біля виходу на дах. На другому брели до краю даху і щось несли. На третьому верталися назад з порожніми руками.

І все?!

– А де ж скидання тіла з даху? – цілком доречно здивувався Льоха.

– Даруйте, я час від часу вимикав запис.

– Чому?

– Фіксував лише найважливіші моменти, так би мовити! А що, хіба професіонали не так роблять?

Льоха не хотів пускатися у пояснення, що все робиться навпаки.

– Добре вже, проїхали… Але ви точно бачили, як троє перекинули через парапет якусь людину?

– Так, саме так.

– Ще запитання: можливо, ви чули, чи не сталося того дня у вашому мікрорайоні якогось вбивства чи самогубства?

– А мені звідки знати! – відверто здивувався «ботанік». – Я ж лише відеозапис зробив. Але я, вибачайте, не професіонал. Це ви тут на телебаченні професіонали! Отже, я свою маленьку справу зробив, відеозапис вам передав. А ви вже тут перевіряйте, бо я не можу, куди ж мені…