Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова

Ігореву знайому, ефектну фігуристу білявку зі страхової компанії, куди Ігор звертався десь місяць-півтора тому після ДТП. Але ефектність її була наче змальованою з обкладинки глянцевого журналу, а що вже там за нею всередині… На відміну від Льовушки, Ігор не боявся яскравих жінок, своїм закличним виглядом вони пробуджували в ньому самця, підігрівали бажання завойовувати…

«Ну, завоював. І що робити з нею далі? – міркував Льовушка, бо сам упритул спостерігав усі ці дівочі хитрощі на прикладі сестри-близнючки і, певне, був цим вакцинований. – Не з кожною навіть є про що поговорити. Хоча, звісно, секс…»

Після роботи, забравши свою машину на СТО, Ігор літав мов на крилах. Наче щось увімкнулося в ньому після пережитих тривог, і хотілося їсти це життя великою ложкою досхочу.

Виходячи з Христиною з ресторану, він знову помітив, як чоловіки витріщаються на її принади – тонка трикотажна сукня по фігурі, здається, була створена не для того, щоб прикрити її виразне тіло, а виключно з метою продемонструвати всі його плюси. Та й соковитий червоний колір являв собою відвертий сексуальний виклик.

Раптом Ігор згадав, що останнім уранці з дому пішов Льовушка. І ще невідомо, як він там за собою прибрав після вчорашнього… Та там узагалі останніми днями не прибиралося – хіба можна тягти в холостяцький барліг таку дівчину? Він знав, що Христина жила з мамою, тобто варіант розвитку подій сьогодні був один. Хоча… Хоча, за бажання та наявності певної суми грошей, дорослий мужчина завжди знайде вихід. «Варіанти є завжди!» – радісно подумав Ігор, пікнув сигналізацією і відчинив перед дівчиною дверцята машини.

Тіло її дійсно було варте обожнювання. Як і ненаситний темперамент. Ігор шаленів, обціловуючи її всю, і вона бриніла в його руках навзаєм. І, мабуть, не знайшлося б слів описати його відчуття. Але тільки-но зустрічалися їхні губи, Ігоря наче перемикало – в його уяві виникала зовсім інша жінка, хоч і трохи старша, і не така гламурна білявка, і геть незрозуміла йому – знову та сама незнайомка з ліфта.

Це бентежило його і псувало всю безтямну, невтримну радість самця, що допався до самки. Коли це відчуття виникло вдруге, він автоматично почав уникати поцілунків у губи, сердячись сам на себе. Бо бездумно вже не виходило. За спогадом про незнайомку слайдами виникали в уяві картинки наступних подій, що йшли слідом за їхнім шаленим поцілунком у ліфті. І були вони зовсім іншої тональності.

– Щось не так? – Христина швидко відчула зміну в настрої та в поведінці свого партнера.

– Та ні, все ОК, розслабся!

– Це ти розслабся, – гмикнула вона, і це здалося Ігорю образливим.

– Сексом займаються мовчки! – не надто чемно відповів він, і далі пестячи руками її тіло, але відвернувши обличчя.

– А у нас просто секс? – знову іронічно гмикнула Христина. – А як же любов?

Розсердившись від цих недоречних балачок, Ігор автоматично, за звичкою, затулив їй рота поцілунком і застогнав – його і без того збудженим тілом знизу вгору пронеслася розпечена лава, вдарила в голову і повернулася вниз, бо образ в уяві постав той самий.

Так-сяк покінчивши з «любов’ю», він іще трохи полежав біля дівчини, яка здавалася швидше задоволеною, ніж ні, чи просто не хотіла акцентувати, що бувало й краще. Коли він ворухнувся, щоб устати, Христина поцілувала його в плече і пошкребла кігтиками:

– Було класно. Мрррр…

«Бреше, – подумав Ігор. – Усі вони брешуть! І та сучка обдурила. А я забути її не можу…»

Після опівночі вони покинули придорожній готельчик з рестораном, де ще випили кави та попоїли морозива, бо дівчина прагнула розтягти задоволення. Ігор підвіз її додому і на прощання чмокнув у щоку. Христина знову гмикнула і зацокотіла підборами, рушивши до під’їзду.

43

Ліза пройшла паспортний контроль і з тривогою кинула оком на сусідній «коридор», там черга чомусь просувалася повільніше. Рушивши вперед, озиратись вона не стала – не могла, не хотіла, не мала сил, боялася. Перехопивши невелику сумку зручніше, вона пішла до зали, де пасажири чекали оголошень про посадку на їхні рейси. Уповільнила ходу біля кав’ярні й ще раз нишком глянула, чи проминула вже прикордонника худорлява дівчина з сусідньої черги, біляве волосся якої було видно здалеку.

«Треба було хоч бандану чи кепку яку натягнути на неї!» – подумала Ліза, нібито розглядаючи вітрину з тістечками.

Потягло запахом кави та солодощів, і хвиля нудоти підкотила жінці до горла. І не тому, що вона була вагітною – токсикози не надто її турбували і на перших місяцях, не те, що тепер. Просто вона хотіла їсти – зранку ще й крихти у роті не було. Але ціни в харчевнях аеропорту були захмарними, і Ліза вирішила утриматись, адже в літаку мають погодувати, а гроші ще згодяться.

Витягла пудреницю та почала фарбувати губи. У маленьке люстерко побачила, що худорлява білявка з невеличким наплічником на спині пройшла паспортний контроль і повільно рушила до зали очікування. Ліза заплющила очі, подумки перехрестилася.

Перед очима пронеслися події останньої доби – і домашня вечеря з її земляком, «бізнес-партнером» чоловіка, і радісна Оля, що відпросилася на нічну прогулянку з Брасом, і її припухлі покусані губи та заплакані очі вранці на кухні. Чоловік, не в гуморі після вчорашнього перебору, збирався їхати з Сержем в інше місто у справах, а Оля готувала йому каву. Перша думка Лізи була про Браса: «Невже?!» Але вести розмови при чоловікові було неможливо, до того ж Оля вперто ховала очі.

Попрощавшись із дружиною, Він пішов пішки до готелю, де зупинився Серж:

– Пройдуся два квартали, може, відпустить голову. – Він махнув рукою дружині, що стояла біля хвіртки, одну руку поклавши на одвірок, другою машинально притримуючи живіт. – Коли що – телефонуй.

Ліза розвернулася і поспішила в дім, але ззаду її тихо гукнув Брас. Вона, здивована, озирнулася. Він жестом попросив її зайти до його помешкання. Ліза рішуче пішла до нього: