Щоденник моєї секретарки - Брати Капранови
Потім остаточно споночіло, і над морем запалили феєрверк. Ми дивилися на нього, обійнявшись, наче в юності. Від Ірки пахло морем, та й, мабуть, від мене пахло морем, бо тут усе пахло морем та димом від смаженого м’яса.
— А давай втечемо? — зашепотів я їй у вухо.
— Давай, а куди? — запитала вона.
— На пляж. Будемо купатися голяка і цілуватися.
— Вода холодна, — вона пересмикнула плечима. — І потім, якщо я сукню зніму, то вже не надягну.
— Ну то й що? Ніч же. Поїдеш до готелю гола.
— Ще не вистачало. Ти розумієш, що я — відома людина. Про мене потім буде жовта преса пліткувати.
— Дурненька, так це ж добре. Це ж популярність.
— Не хочу я такої популярності.
— Ну тоді просто задеремо спідницю і…
— Здурів? Це сукня за дві штуки. У секретарок своїх задирай спідниці.
— Люб’язнічаєте? — почувся за спиною Пашин голос.
Ми здригнулися, немов студенти, упіймані на гарячому.
— Па-а-ша-а! — протягла Ірка капризно. — Ти нас лякаєш! Тільки у мене з чоловіком романтика, ти все псуєш.
У жінок усі оці ні-ні називаються романтика…
Ювіляра тримала попід руку дружина. Вона твердо вирішила, що не дасть йому пірнути у черговий заплив, і тому ходила за чоловіком, як пришпилена.
— Серьога, єсть базар, — Паша багатозначно кивнув головою вбік. — Отойдем?
Його дружина схопила мене за рукав:
— Серьожа, я тебе прошу. Тільки під твою відповідальність.
— Ларіса, пєрєстань! Я тут єдінствєнний трєзвий! Юбіляр, блядь!
— Не матюкайся. Кругом люди.
Я обережно вивільнився з Ірчиних обіймів — і ми відійшли, залишивши дружин вести світську розмову, чому вони, до речі, не дуже зраділи — адже на дух не переносили одна одну. Ірка вважала Ларису самозакоханою ідіоткою, причому небезпідставно, а Лариса звинувачувала Ірку у зірковій хворобі та в тому, що вона перетягує на свою персону весь телеканал.
— Як тобі свято? — запитав я Пашу для затравки.
— Хуйня, — зізнався він. — Ти ж знаєш, як я насправді люблю розслабляться. А ця знайшла якогось режисера, понавигадувала салютів. Здалася їй ця Одеса.
— Ні, старий, Одеса — це круто. Море, зірки.
— Їбав я цих зірок.
— Ти не повіриш, я теж, — пожартував я, маючи на увазі дружину-телеведучу.
— Так слухай сюди. Значить є домовленість, що після виборів у нас велика команда заходить у міністерства, в Адміністрацію Президента і все таке. А це значить, що в Раду підуть нові люди. Ми порахували — ти потрапляєш в перших рядах.
— Серйозно?
Колись на виборах мене включили до списків — за компанію. Та я й не заперечував — до списків, то до списків, яка різниця? Звісно, тоді до мене справа не дійшла, але зараз, після запланованої перемоги частина депутатів мала йти на хлібніші посади, а їхні місця займали інші, по черзі. Значить, і до мене дісталися. Що ж, як казала бабуся, у цю гру ми ще не гралися.
— Серйозно. І більш серйозно, ніж ти думаєш. Тому що депутату треба подавати декларацію про доходи.
— Ой, блін, точно!
— Депутат у нас — слуга народу. А слуги — люди бідні. Пойняв?
— Пойняв.
— Тож давай, поки є час до виборів, порішай все, щоб ти був бідний.
Я зітхнув.
— Це морока. А воно того варте?
Паша поклав мені руку на плече:
— Слухай, ну що ти, як дитина, справді? Так і будеш все життя ховатися за спини? Ти ж — патріот! Треба ж Неньку рятувати! Серйозна людина з депутатським мандатом може такі справи робить, що ого-го!
— Та воно то конєшно.
— Ну от. Так що давай. Люди оно бабки платять, щоб в список попасти, а ти без грошей капризуєш.
Я посміхнувся, згадуючи нещодавній візит нагору з валізами.
— Ну, не зовсім без грошей.
— Порівняв! То — бізнес, а то — політика. Ну що, домовилися?
— Домовилися.
Ми повернулися до дружин, які стояли на березі, дивлячись у різні боки. Мабуть, вже наговорили щось одна одній.
— Цвірінькаєте? — не втримався від жарту я. Обидві кинули у відповідь люті погляди. — Повертаю твого чоловіка. Брав одну штуку, вертаю одну. Комплектність можеш перевірити.
— Дякую, Серьожа. Ти справжній друг.
— Нема за що. Завжди до ваших послуг.
Я обійняв Ірку за талію і повів до столу. Там подавали десерт.
Якщо прийде Ющенко, то нічого не зміниться, на зміну одним олігархам прийдуть інші олігархи, інші клани і інша ситуація, бо це людський фактор.
Народний депутат від ПР Дмитро Святаш
40-річний мешканець села Зеремля, батько п'яти дітей Алік Асламов, облившись бензином, підпалив себе у приміщенні Баранівської районної прокуратури… На цей крок його штовхнули безвихідь та беззахисність перед свавіллям…
Українська правда
За останній рік українськими судами видано 40 тисяч дозволів на прослуховування.
Українська правда
На Полтавщині затримано двох студенток, які розмалювали помадою біг-борд кандидата в президенти Віктора Януковича.
Українська правда
Другий заступник держсекретаря США Джон Теффт закликав Центральну виборчу комісію забезпечити рівні можливості всім кандидатам у президенти.
Українська правда
Кандидат у президенти Віктор Ющенко цього тижня повернеться до активних поїздок регіонами України. Як зазначила його прес-секретар Ірина Геращенко, причиною перерви у його виборчому турі стала хвороба, спричинена сильним отруєнням.
Сайт Ющенка
Звісно, я людина не багата, тобто не маю заводів, газет та пароплавів, але навіть у тому майні, що є — бордель рідкісний. Рахунки, депозити, акції, нерухомість — усе це замішано в суцільну купу, так, що без півлітри не розберешся. Пам’ятаю, був у мене знайомий нафтовий генерал, який скаржився, що відправив кудись п’ятнадцять мільйонів, а куди — забувся. Шукав, шукав, але так і не згадав. Тоді я сміявся, чуючи це. Тепер — не дуже. І не тому, що сам гублю мільйони, а тому, що розумію — для того, щоб контролювати гроші і майно, потрібні окремі люди. Проте люди мають схильність до крадіжок — значить їх треба контролювати. А хто ж тоді буде контролювати самих контролерів? Це класика, а у мене немає ані стільки людей, ані стільки грошей. Зате є Сапула, якій можна доручити все, зокрема й розібратися у праві власності.
Після повернення з Одеси я вирішив навести
