Марта - Лілія Черен

— Зауваж, ти мене береш не чистою! — з викликом сказала Марта. — Тебе це не лякає?!

— Ні, — вже цілком рішуче відказав Герберт.

До ЗАГСу вона ввійшла ще колишньою Мартою, яка крутилася на закаблуках, обіпершись ліктями об перегородку, зазирала, як службовець заповнює документ, і грайливо смикала Герберта за маленькі бурці на скронях. Вона ще фліртувала з ним, немовби з чужим. Але, отримавши «Запис про шлюб», жінка якось ураз посерйознішала. До помешкання німця вони вже йшли вдвох повагом, мовчки. Веселу ризиковану гру було скінчено, почалося життя.

Будинок, у якому жив Герберт, був зовсім новим, збудованим у стилі модерн саме напередодні війни, і ще зберігав рештки минулої величі. Але у еркерах на фасаді вже давно не працювали ліхтарі. Витончені, але інколи безносі чи безрукі барельєфи парадного входу соромливо кліпали на нових мешканців. Втім, схоже, що лише їм, безмовним свідкам революції побуту, яка відбулася в останні роки, було соромно. Натомість жильці упевнено крокували у брудних калошах по мармурових сходах, плювали у парадному і в коридорах, крали електричні лампочки у місцях загального користування, а їхні діти писали непристойні слова на стінах і величних колонах.

Чомусь парадні двері були зовсім не естетично, наглухо забито простими дошками, і Марті з Гербертом довелося заходити з чорного входу. Потім вони піднялися сходами повз чудернацькі узори кованих перил, якими жінка не могла не замилуватися.

— Ліфт не працює, але нам тільки на другий поверх, — пояснив Герберт.

Врешті вони опинилися перед масивними дубовими дверима п'ятикімнатної квартири, біля яких було причіплено дзвінка й записку із поясненням, скільки разів треба дзвонити, щоб викликати відповідного мешканця. Але замість самого ґудзика зі стіни вигулькували два електричних дроти, які гість повинен був з'єднувати.

Досі Марта жила у старенькому будиночку з вбиральнею у дворі, без права користування кухнею, зате з окремим входом, який вони ділили на двох із Сашею. Тому зараз жінка з цікавістю розглядала деталі нового для себе побуту.

Передпокій був просторий, оббитий темним деревом. Високо вгорі плелося мереживо рослинного орнаменту й екзотичних птахів, утворюючи широке полотно розписаної стелі. По праву руку від входу ішли вряд масивні дерев'яні шафи. До коридору вели врочисті двері з вітражами на дві половини й квітчастою різьбою угорі.

— Ходімо вже! — сказав нетерпляче Герберт, коли Марта затрималася на вході.

— А що з дверима?

— Ти про скло? Це такий спорт у сім'ї Остапченків -бити скло, — відповів сердито Герберт. — Тут іще лишилося кілька шибок для дурних малих і п'яних дорослих. Думаю, найкраще — це забити дірки диктом і не мучитися.

Молоде подружжя увійшло до темного коридору, штучно звуженого всіляким мотлохом: скринями, шафами, кошиками і коробками. Лунко цокаючи підборами по запилюженому зачовганому паркету, Марта тільки й встигала, що вивертатися від нових загроз для своїх колін і тонких шовкових панчіх. Але все-таки з прочинених дверей вона почула напружене шепотіння, яке свідчило, що їхня з Гербертом поява не пройшла непоміченою:

— Він цю лахудру з вулиці взяв. Гуляща вона.

Марта пришвидшила крок і глянула на спину Герберта, який ішов коридором попереду неї й ніс в одній руці її валізу, а в іншій — в'язку книжок. Подумала, чи він почув, чи ні. Вирішила, що мусив зловити ці різкі слова, але якщо й так, то зробив вигляд, що нічого не помітив.

Дівчина зітхнула, розуміючи, що пристосовуватися до нового способу життя їй доведеться самій.

Коли молодята зайшли до кімнати й двері, скрипнувши, зачинилися за ними, Марта оглянула просторе, але по-холостяцьки незатишне помешкання й запитала:

— У тебе кімната з правом користування кухнею?

— Так, звичайно. Але я там ніколи не був. Перебивався так. Примус, як бачиш, стоїть у кімнаті. А обідаю, як правило, в їдальні.

Жінка сіла на хвилинку на край стільчика, боязко роззираючись навколо. Все навкруги здавалося їй чужим і ворожим. Герберт теж ніяковів і не знав, що тепер з Мартою робити. Але вже за якісь півгодини його молода дружина переодягнулася, пов'язала великого фартуха і заходилася чистити, мити, видраювати, складати, прибирати. Зрозуміла, що тут залишиться тільки в одному випадку — якщо зможе підпорядкувати простір під себе.