Щира шахрайка - Емілі Локхарт

От дідько!

Вона гадала, що вільна або майже вільна. Але зараз навпроти неї стоїть перепона.

Ноа мала впевнений вигляд, навіть розслаблений. Вона й далі сиділа із зігнутими ногами, міцно тримаючи пластиковий стаканчик.

— Імоджен Соколофф? — запитала вона.

Стоп. Що?

Ноа думає, що вона Імоджен?

Ну звичайно ж, Імоджен.

Ноа намагалася перемогти Джул за допомогою Діккенса. І хворого батька. І котів, хай би їх чорти узяли. Бо Ноа знала, що всі ці речі спокусять Імоджен Соколофф на бесіду.

— Ноа! — всміхаючись вигукнула Джул, повернувшись до британського акценту BBC і досі притискаючись до дверей номера. — Отакої! Не можу повірити, що це ти тут просто зараз…

— Хочу поговорити з тобою про зникнення Джульєтти Вест Вільямс, — сказала Ноа. — Тобі знайома дівчина з таким ім’ям?

— Перепрошую? — Джул перевісила свою сумку через плече навхрест так, щоб її не можна було легко зірвати.

— Можеш прибрати акцент, Імоджен, — промовила Ноа, повільно підводячись, щоб не розлити каву. — У нас є підстави вважати, що ти використовуєш паспорт Джульєтти. Докази свідчать про те, що ти зімітувала власну смерть у Лондоні кілька місяців тому, після чого переказала свої гроші на її рахунок і привласнила собі її зовнішність; можливо, вона тобі в цьому допомогла. Але станом на сьогодні ніхто її не бачив протягом кількох тижнів. Після того як твій заповіт набув чинності, ми не могли знайти жодних її слідів, аж доки ти не почала послуговуватися кредитними картками під її ім’ям у «Playa Grande». Тобі не здається це знайомим? Кортить подивитися на твої документи.

Джул треба було обміркувати всю цю нову інформацію, але часу вона не мала. Їй довелося діяти просто зараз.

— Думаю, ти мене з кимось переплутала, — відказала вона, не прибираючи акцент. — Шкода, що я не прийшла на вікторину. Дозволь мені дістати свій гаманець, і, я впевнена, ми геть усе зараз з’ясуємо.

Вона вдала, ніби зазирає до сумки, але в два кроки опинилася вже зверху Ноа. Вона вибила в неї каву, і та, ще гаряча, хлюпнула детективові в обличчя.

Голова Ноа відхилилася назад, і Джул розмахнулася валізою. Удар влучив у скроню, і Ноа повалилася на підлогу. Джул підняла валізу й знову важко опустила на плече Ноа. Знову, і знову, і знову. Ноа впала на підлогу і простягла ліву руку, намагаючись ухопити Джул за щиколотку, а правицею силкувалася дістатися своєї холоші.

Жінка озброєна? Так. До ноги було щось прив’язане.

Джул щосили наступила на руку Ноа і припечатала її до підлоги. Кістки хруснули, і Ноа закричала, але вільною рукою вона все ще намагалася схопити ногу Джул, аби позбавити її рівноваги.

Міцно спершись об стіну, Джул затопила Ноа в обличчя. Коли детектив зіщулилася, обіруч захищаючи очі, Джул задерла холошу її джинсів.

До литки Ноа була прив’язана зброя. Джул її забрала.

Дівчина наставила зброю на детектива і почала задкувати по холу, прикриваючись валізою.

Дійшовши до сходів, Джул розвернулася й побігла вниз.

Вибігши з чорного ходу, вона роздивилася сміттєві баки і автівки, припарковані на стоянці. До задньої стіни готелю були притулені велосипеди.

Ні, Джул не може взяти велосипед, бо не можна залишати валізу.

Далі, уздовж пагорба вулиця переходила в площу з кафе.

Ні, це було занадто очевидно.

Джул пробігла через паркувальний майданчик готелю. Повернувши за ріг вулиці, вона помітила вікно в номер уздовж бічної стіни, прочинене зверху.

Джул зазирнула до номера.

Кімната порожня. Ліжко застелено.

Вона витягла скло з вікна і закинула до номера. Відтак проштовхнула валізу у відчинену верхню частину вікна — та заледве пролізла, збивши дешеві жалюзі. Дівчина закинула свою сумку всередину і перестрибнула через підвіконня. Здерши шкіру, вона влізла й важко приземлилася на підлогу. Потім зачинила вікно, повернула жалюзі на місце, позаносила свої речі та вийняте скло до ванної і замкнулась усередині.

Готель був останнім місцем, де Ноа шукатиме її.

Джул сиділа на краю ванни, намагаючись дихати повільно. Вона розстебнула валізу і витягла свою руду перуку. Джул зняла чорну футболку та вбралася в білий топ. Потім натягла перуку, заховавши своє волосся під нею, і закрила валізу.

Вона взяла пістолет і засунула його за пояс джинсів, як то бачила в кіно.

За кілька хвилин вона почула голос Ноа, яка проходила повз вікно номера. Детектив розмовляла по телефону і пересувалася повільно.

— Знаю, — говорила Ноа. — Я недооцінила ситуацію, розумію це.

Пауза.

— Це була несерйозна справа, тямиш? Спадкоємиця-втікачка, — Ноа зупинилась, і було її добре чути. — Дурненьке багате дівчисько вирішило загуляти. На сьогодні всі докази вказують на те, що вони спільно з подругою зімітували самогубство, яке дозволило б їм обом жити на повну. Вони вирішили втекти разом. Утекти від типових проблем: причепливого колишнього хлопця, контролю батьків. Подруга гадала, що вони поділять гроші спадкоємиці між собою, але та обігрує її: забирає документи, як і було заплановано спочатку, та позбувається подруги… Ми дійшли нашої найкращої версії, мабуть, у Великій Британії. Подруга зникає, востаннє її бачили в Лондоні, ще в квітні. Тим часом спадкоємиця, копіюючи риси подруги, втікає геть з усіма грошима і жила б щасливо, якби не причепа-колишній, який не може повірити, що вона наклала на себе руки, тому й далі обридає поліції. Зрештою вони доходять висновку, що він має рацію. Поліція береться до цієї справи і врешті-решт виявляє, що на мексиканському курорті скористалися кредиткою подруги.

Ще одна пауза, Ноа когось слухає.

— Перестань. Від такого типу дівчини, студентки Вассару, не сподіваєшся опору. Ніхто б не чекав. Вона ледве п’ять футів заввишки. Кросівки за триста доларів. Не можна мені цим докоряти.

Ще одна пауза, і голос Ноа почав зникати, оскільки вона відходила від вікна.

— Отже, виряджай когось, бо мені потрібна медична допомога. Дівча забрало мою зброю. Так, я знаю, знаю. Просто пришли когось місцевого, компренде[60]?

Форрест найняв детективів. Зараз Джул зрозуміла це. Він ніколи не визнавав самогубства Іммі, він підозрював Джул від самого початку. Ну й до чого привели всі його невпинні розпитування? Йому сказали, що Імоджен скоїла шахрайство, аби піти від нього, а нещасна, мертва Джул була просто довірливою жертвою.

Джул відчинила двері ванної кімнати і поповзла до вікна. Присівши, вона визирнула на вулицю. Ноа спускалася пагорбом, стискаючи руку і плече.

По дорозі наближався автобус. Джул схопила валізу і викотила її в хол, а потім вийшла з готелю крізь чорний вихід. Вона спокійно підійшла до дороги й піднесла руку, «голосуючи».

Автобус зупинився.

Вона глибоко