Морозенко - Панас Мирний
От одного разу письменник їхав з Полтави до батьків у Гадяче. По дорозі він почув історію про розбійника Василя Гнидку. «Звідки взявся такий лиходій? Що його зробило таким лютим розбійником-нелюдом?» — задумався письменник. Цю історію Панас Мирний і поклав в основу сюжету роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Але, узявши цю конкретну історію, він наповнив її своїми спостереженнями, опрацював її як художник, дослідник громадського життя, мислитель.
Головний герой роману — Чіпка Варениченко,— від природи здібна й розумна людина, хороший сім'янин і добрий громадянин. Він вірить у добро, в справедливість, уперто обстоює свої селянські інтереси, домагається правди, але щоразу зустрічає непробійну стіну офіціальної несправедливості, аж поки не зневірюється взагалі, аж поки не заюшується його ображена, скалічена душа нестямною жадобою помсти всьому і всім на світі. Сліпий од злості, він стає страшним месником, розбійником, іде на злодійство, вбивства, не визнає добра в людях, не відає перепон совісті. Чіпку та його товаришів піймали, засудили до каторги. Але то був суд не тільки над Чіпкою. То був суд над усім тодішнім соціальним ладом. Письменник немов складає вирок тому суспільству.
Чіпка був хорошою, справедливою людиною. Він — здібний, розумний, він міг бути творчою силою в громаді, та пани з їхнім чиновницько-поліційним ладом скалічили Чіпку, зробили з нього розбійника й душогуба. Своїм романом автор говорив панам: «його лиходійства — справа ваших рук, порядки ваші — злочинні, провина лежить на вашій совісті». Потрібен соціальний переворот, щоб очистити суспільство й завести новий лад на основі справедливості й людяності...
Своїми порадами допомагав Панасові Мирному висвітлити всі сторони громадського життя його брат Іван, що підписувався псевдонімом Іван Білик. Іван навіть написав деякі розділи роману, але ж основну працю художника виконав Панас Мирний.
Було йому тоді 26 років. Творчі сили його саме розквітли. Береги його життя широко розійшлися, вітри доби здіймали і гнали по річці його життя високі хвилі.
Коли роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» був готовий і лежав у цензурі, саме тоді страшне лихо впало на українську мову, літературу, на всю українську пресу,— 1876 року вийшов царський указ про заборону видавати твори українською мовою. Роман побачив світ аж 1880 року за кордоном, у Женеві.
Заборона видавати твори українською мовою викликала в Панаса Мирного бажання писати цією мовою ще з більшою творчою активністю, глибше пірнути в стихію народної мови й видобути ще дорожчі скарби її. ще дужче зачарувати читачів її милозвучністю, душевністю, гнучкістю й силою.
Чим тяжчих утисків і нагінок зазнавала українська мова, тим з більшою любов’ю, ніжністю і дбайливістю ставився до неї Панас Мирний. Він поставив перед собою завдання вивести мову в художній прозі на таку височінь, на яку вивів у поезії Тарас Шевченко...
Панас Мирний протягом усього свого життя вболівав за жіночу долю. Ще образ Катерини з поеми Тараса Шевченка глибоко вразив його. Та й життя кругом постійно ранило його чутливе серце тяжкими жіночими драмами. 19 лютого 1870 року він записує у своєму щоденнику: «Я часто задумуюсь над жіночою долею: та ж людина, а життя зробило з неї рабу-невільницю. Накипівша у серці туга, надломлююча душу болість від витребеньків свого повелителя часто і густо виливається тим живим сріблом, тією щирою пшеницею — тихим, тяжким та важким поспів’ям...»
В ранній повісті «Лихий попутав» розповідається про життя дівчини-сироти, яка цілий вік робить на людей і просвітку не знає. Одурена, окрадена, скривджена й зганьблена.
Юні читачі! В цій книзі ви перечитаєте твори, які тільки введуть вас у великий і багатолюдний світ, сповнений страждань і сподіванок, світ епохи Панаса Мирного. Та не самі тільки похмурі картини малював він. Як ото доля наша вміє вишивати мережку життя людського, вплітаючи то чорні, то червоні нитки, так і письменник поруч лихих людей виводить добрих, сердечних, поруч кривди змальовує й добрі поривання людські, поруч горя та сліз показує радощі і втіху. Та мало радості, мало світлого було серед днів негоди того часу. А все-таки було. Само серце письменника горіло великою любов'ю до людей,— добрих, але скривджених,— і тепло тієї любові розлите по всіх творах його.
Ласкаво й ніжно він писав про дітей, про їхні чисті жадання, мрії, добрі порухи серця...
Отакий чудовий і сердечний семилітній хлопчик Пилипко з оповідання «Морозенко». Нас глибоко вражає трагічний зміст цього твору, якому автор знайшов таку довершену форму, розкрив у такій гармонійно побудованій композиції. Кажуть: у краплині відбито весь світ. Оповідання «Морозенко» і є така «краплина». В ньому знайшла свій художній вияв головна тема творчості Панаса Мирного: «лихо давнє і сьогочасне», особливо — сьогочасне, і нестерпно-пекуча гіркота жіночої долі, долі сироти-наймички, яку занапастив панич.
Після скасування кріпаччини сирота Катря вирвалася на
