Морозенко - Панас Мирний
Перша збірка поезій Максима Рильського — «На білих островах» — вийшла в світ, коли поетові було 15 років.
Панас закінчив Гадяцьку повітову школу 1862 року, на цьому його шкільна освіта й закінчилася. Але ж учитися він не перестав — навпаки, він іще з більшою наполегливістю здобував освіту самотужки, перечитував твори українських, російських та світових класиків.
Історія світової культури знає багато випадків, коли дуже талановиті люди неймовірними зусиллями волі самотужки опановували знання свого часу. Приклад шукати недалеко. Геніальний російський письменник Максим Горький ніякої — ні вищої, ні середньої школи не закінчував, але він жадібно здобував освіту сам, він ніколи не міг угамувати своєї спраги знати все про людське життя. І, як наслідок цього, Максим Горький ще замолоду вийшов на вершини світової культури і був одним з найосвіченіших людей своєї доби.
Панас Мирний належить саме до такої категорії людей. Школа дала Панасові тільки перший поштовх у навчанні, а далі він уже сам проходив свої «університети». Через три роки після закінчення школи юнак записує в своєму щоденнику думки, які викликають подив і зачудування. Коли він устиг стільки перечитати, щоб так зріло міркувати! Адже ж одразу по закінченні школи пішов Панас працювати писарчуком! На самоосвіту в нього залишалось дуже мало часу. Після служби до пізньої ночі, одриваючи години од сну, читав він і писав. І так цілий вік. І коли був юнаком, і коли став відомим письменником...
Напевне, ще в школі читав він і друковані, а також не-друковані твори Тараса Шевченка, які ходили в списках з рук у рукн, мов палаючі смолоскипи революції: «Заповіт», «Сон», «І мертвим, і живим, і ненарожденним...», «Холодний Яр» та інші. Ходили вони по руках потайки, але в душах читачів викрешували блискавиці й котили гуркотливими громами бунтарського духу, закликали до революції.
По всій Росії, а особливо на Україні, вибухали в той час селянські повстання. Гнів народу двиготів, гув у глибинах, віщуючи землетрус, ось-ось прорветься земна кора, шугне до неба вогонь і потече лавина — кара народна панам і паненятам за всі вікові кривди, за кров, за гніт, за сльози.
Схаменіться! будьте люде,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром Заковані люде,
Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!
І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших...—
гримів голос Тараса Шевченка.
Російський цар і пани стурбувалися, бо бачили, як перед тим по країнах Західної Європи прокотилася могутня хвиля революції. До того йшло і в Росії. Що ж робити? Як уникнути революції? І вони знайшли вихід.
Із щільно закритого казана, в якому кипить вода, час від часу випускають пару, бо як не випустиш — вона розірве найтовщі чавунні стінки. Отак і пани зробили. Вони випустили бунтівливу «пару» народного гніву,— скасували кріпаччину, але ошукали, одурили селян. Пустили їх «на волю», але без землі або з дуже убогими наділами. Селянин опинився на волі, можна сказати,— сам собі пан, та якщо своєї землі немає, то мимоволі підеш до пана проситися на роботу і працюватимеш за ту платню, яку він тобі призначить. І працюватимеш до сьомого поту. Він тебе купив і за ті копійки кров з тебе висмокче і жили повитягає. «Голодна воля»,— так назвав її пізніше Панас Мирний, ставши письменником.
Коли скасувалася кріпаччина, учневі Гадяцької повітової школи Панасові Рудченкові було 12 років. Перед очима допитливого підлітка відбувалася велика громадська подія. Кругом нього клекотіло й гаморіло. Одні раді були й такій волі,— хай і голодна, аби воля... А інші чекали нагоди, щоб силоміць відібрати в панів землю.
Юний Панас Рудченко не міг ще збагнути усього дитячим розумом, але враження від подій і від розмов старших глибоко відкладалися в його пам’яті. І згодилося все це пізніше йому не раз. І тоді, коли писав «Лихий попутав», і тоді, коли малював картини життя народного в повісті «Лихо давнє й сьогочасне».
Могутні потоки вливалися в річище юності Панаса Мирного, потоки од великих рік Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Миколи
