Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Ногай відповів:

— У мене два запитання, князю! Перше. Чому ти з перерахованих мною міст виключив Черн?

Лев зітхнув.

— На жаль, є дві фортеці на моїх землях, котрі мені не належать. Це Тустань, яка у мене ж збирає мито, і Черн. Якщо ти не знаєш, то там живуть усі ті, хто колись тікав від бояр, своїх господарів і не захотів підпорядковуватися князю. Вони завдавали клопоту ще моєму дідові.

— Нехай, — неохоче згодився Ногай. — І друге запитання. Що ж ти хочеш зробити з іншими містами?

— Захистити їх, — відповів Лев. — Мурами.

На подив Ногая, він продовжив:

— Про жоден напад на тебе мови йти не може. Якщо ж на моїх землях з’явиться твоє військо, Ногаю, яке, ти сам запевнив, не зашкодить, городяни спокійніше приймуть його, споглядаючи на нього зі стін.

Ногай не міг не відзначити слушність у словах князя.

— Ти виводиш військо з трьох міст. Можеш звести мури також у трьох містах. Перемишль, Белз, адже ти князь перемиський і белзький. Третє місто...

Львів, — поспішив випередити його Лев.

— Місто, назване на твою честь? — усміхнувся Ногай. — Що ж, я не проти, нехай буде Львів. Сподіваюся, ми ніколи не зустрінемося на полі борні.

Лев його заспокоїв.

— У мене зараз інші плани, — сказав він.

— А коли вони справдяться?

— Це не буде так швидко, як тобі може здатися. А потім... — Лев обвів поглядом кімнату. — Чим не чудове місце для наступної зустрічі? Але, Ногаю, я маю ще одну вимогу.

Побачивши, що той скривився, Лев поспішив заспокоїти:

— Це навіть не вимога. Просте прохання.

— Я тебе слухаю.

— Скоро зима, — мовив Лев. — Нехай мої ратники залишаться у містах на зиму. Ти ж розумієш, що ніхто взимку мури зводити не буде!

Ногай подумав, що це слушно, і кивнув головою.

— Але я залишу в Бакоті свого намісника, — наостанок сказав монгол.

— Також мусульманин? — запитав Лев.

— А чому ти стривожився?

— Я хочу, щоб намісник такого шановного хана не почувався незручно. Послідовнику Пророка буде важко створити такі умови, — пояснив Лев. — Принаймні мечеті тут немає.

Ногай поспішив заспокоїти князя.

— Мій намісник — не мусульманин. Щоправда, і не православний.

— Язичник? — Лев ледве не сказав «поганин», але вчасно спохопився — невідомо, як відреагував би мусульманин на подібне слово.

— Він християнин. Хоч і латинянин, — пояснив Ногай.

Лев махнув рукою.

— Це не проблема! — сказав він. — У мене в містах їх багато. Не думаю, що ще один чимось мені зашкодить.

Того ж вечора хан Ногай переправився на протилежний берег Дністра. Князь Лев Данилович подарував йому човна, у якому ледве вмістилися всі подарунки, що їх привезли зі Львова.

Загалом і Ногай, і тим більше Лев залишилися задоволені зустріччю. Ногай забезпечив собі спокій на північних границях і фактично отримав під свою опіку прикордонні міста, а Лев, хоч і втратив їх, міг сміливо перекинути на північ підготовлених ним же ратників. І поволі відновлювати міста. Добре, що Львів також у цьому списку. Князь уже давно подумував про те, чи не перебратися з Перемишля у це місто, як свого часу батько покинув немилий йому Галич і зробив столицею Холм. А там, де три мicта, там і чотири. І так далі. Словом, Леву Даниловичу було чого радіти.

Чого не скажеш про Тугара. Дізнавшись, що весною доведеться залишити Бакоту, а отже, монастир і могилу Гійома де Пардо, він засмутився. Виходило так: щоб здійснити задумане, у нього залишилася зима.

А тут ще новий намісник хана Ногая! Тугар міг заприсягтися на Святому Письмі, що десь його вже бачив.

Намісника, котрого Ногай залишив у Бакоті, щоб князь руський нічого не зробив з того, про що вони домовлялися, звали Карл Руерг.

Несподівана поява гінця посеред ночі нічого доброго не обіцяла. Князь Лев Данилович хотів навіть послати до Мари Захарія Витановича, який посмів його розбудити (а до Мари князь посилав значно частіше, ніж до біса), але, знаючи печатника, вирішив не спішити з висновками: із дурницями той ніколи б не наважився потурбувати пана. Тим більше — серед ночі. До того ж у таку заметіль.

Лев Данилович мерзлякувато зіщулився, накинув на плечі овечий кожух, опустив ноги у високі, вихололі звечора чоботи і лише потім невдоволено запитав:

— Ну і навіщо мене розбудили?

Печатник Захарій низько вклонився.

— Пробач, князю! Прибув посланець від твого брата Шварна, — повідомив він.

«Якби Львів мав мури, ніякий посланець