Риб’ячі діти - Євген Вікторович Положій

стосунки в родині взагалі раптом набувають зовсім інших відтінків. Батько ж стосунки з сином зміг зберегти до цих пір – довірливими і теплими. Другою рідною людиною в Сірого була бабця, мати батька, яка читала йому колись в дитинстві на ніч Євангеліє і розповідала про рай та пекло, але вона померла кілька років тому; її місце природним чином зайняла рідна тітка, сестра матері, Ірина Василівна, його добрий ангел. Ірина Василівна довго працювала в так званих «органах місцевого самоврядування» бухгалтером у різних комунальних підприємствах та закладах, а в країні, де бухгалтерський та податковий облік значно важливіший за сутність та результат економічних процесів, будь то хоч будівництво, хоч виробництво, хоч торгівля – бухгалтера займають в усіх установах одразу наступну позицію вслід за керівником, а зрештою багато хто з них має вирішальний вплив на діяльність всього підприємства, і часто останнє слово залишається в прийнятті рішення саме за ними. На перший погляд, далекій від цих суворих реалій людині такий стан речей може видатись дивним і неправильним, бо начебто ж за економічною наукою ведучі ролі в кампаніях мають займати висококласні фахівці-спеціалісти або продавці-менеджери. Але слід розуміти, що закони і підзаконні акти податкового законодавства складені в цій чудовій країні таким чином, що будь-яка економічна наука здригається від жаху і дає задки, щоб тихо сконати під столом, бо єдина помилка в складних бухгалтерських звітах може привести до краху зусилля всієї компанії, причому це може бути просто формальна, несвідома помилка, яка майже не впливає на суму податків. Державні службовці, навчені лише єдиному – знищувати все, що не піддається контролю і вимагає додаткових дій, з радістю замість пролетаріату виконують функції могильників сучасної буржуазії. Позаяк буржуазія, розуміючи, що нічого гарного від держави, навіть при відносній чесності ведення справ, чекати не доводиться, гайсає в позаподаткову гречку, і бухгалтери, що абсолютно закономірно в таких розкладах, стають втаємниченими в усі оборудки підприємства, розробляючи комбінації по ухилянню від податків, зберігаючи кеш у своїх сейфах вдома або в банку, тобто виступають такими собі хранителями ключів стабільності та успіху. Саме через ці специфічні обставини ведення справ у вітчизняному бізнесі Ірина Василівна і мала всі можливості неабияк допомагати Сірому, наразі, це стосувалося навчання і працевлаштування; Сірий завжди дивувався, які розгалужені зв’язки має ця енергійна жінка, але секрет, як тітка пояснювала, полягав не стільки в бухгалтерських надбаннях, які важливі лише всередині структури, а в самому місці роботи – виконавчому комітеті міста (читай: місцевому уряді), бо навіть найдрібніші чиновники звідти поводилися інколи, наче справжні господарі життя.

Після того як кілька років тому на Різдвяні свята чоловік пішов нарешті до коханки, Ірина Василівна спочатку взяла лікарняний і подалася в туристичну поїздку до Таїланду, де намагалася отримати за два тижні від життя те, що воно не додало їй за останні десять років, а по поверненню отримала на руки трудову книжку із записом «за згодою сторін». Без проблем влаштувавшись вести бухгалтерський облік кільком приватним підприємцям, пов’язаний із тендерами, що проводила міська рада (тут-то її зв’язки і знання внутрішньої кухні якраз і згодилися), весь свій вільний час вона присвятила вихованню численних родичів, що, зрозуміло, мало кому сподобалося й ознаменувалося кількома грандіозними скандалами. Батько Сірого пояснював цей тітчин дивовижний провал гуманітарної місії по порятунку близьких так: «Обов’язково потрібно, щоб люди, яким за сорок, мали дітей-підлітків. Люди в нашому з тіткою Ірою віці накопичують вже достатньо цінний життєвий досвід, яким мусять поділитися, хочуть комусь його передати – це на рівні інстинкту продовження роду працює. Але свої діти виросли (або їх взагалі немає), онуки ще зовсім малі (або теж немає), а необхідність передавати досвід все гучніше і гучніше стукає в їхні серця і мозок. І тоді вони роблять невиправну помилку – починають намагатися передавати його таким же дорослим людям. Але в інших дорослих людей – свій досвід, своя необхідність, своє бажання і бачення, і вони не готові вислуховувати довгі й нудні розповіді про те, «…як насправді потрібно правильно робити», бо вони й самі знають про те не гірше. Потреба передавати досвід – психологічний інстинкт виживання людства. Він необхідний, як вода, і його потрібно кудись виплескувати. Тому немає нудніших і конфліктніших людей, ніж ті, кому за сорок – в цьому віці інстинкт збереження племені вмикається на повну, вони не можуть зупинитись, але ж не можуть і виконати свій обов’язок повноцінно – бо ніхто, навіть чоловік або дружина (або в першу чергу – саме вони), не хочуть їх слухати – за відсутністю потреби. Якби такі люди мали дітей-підлітків, то проблем із передачею досвіду не виникало. А так природний режим психологічного існування виду порушено, і особи в розквіті сил, ще сповнені енергії, налаштовані на співпрацю, стикаються в суспільстві з ігноруванням їхньої місії, як носії знань та навичок вони стають зайвими, непотрібними. Тут закладена кількість величина міжособистих конфліктів, в основі яких лежить нерозуміння одного простого факту – справа не в жахливому характері людей; для гармонії в наших родинах і суспільстві просто кількісно не вистачає дітей».

Йому, батьку, легко так казати – він якраз мав усі можливості передавати свій життєвий досвід на роботі колегам і підлеглим; шкода тільки, що власний син, Сірий, часто залишався поза межами цього інформаційного поля. Сірий від того страждав, і батько також страждав (відстань поміж ними інколи сягала тисяч кілометрів, хоча для близьких по справжньому людей це інколи значно менше, ніж в деяких родинах кілька метрів поміж двома кімнатами однієї квартири), але вважав, що хлопець вже достатньо дорослий, щоб жити цілком самостійно. Так воно і є, але батька Сірому не вистачало, не вистачало живого, рідного спілкування; і тому він не міг – не хотів! – говорити по телефону про свою хворобу, відволікати, скаржитися, викликати жалість, бо відчував – щось кардинально змінилося останнім часом, у батька хтось з’явився, якась жінка, і не так, як раніше – на кілька місяців, а постійна; напевне, батько мріяв одружитись, створити, нарешті, родину повноцінну, можливо, з новими дітьми, але не хоче руйнувати стосунки, що склалися зі старшим сином, тому відмовчувався, втаємничував особисте і довго не повертався додому. І це Сірого також мучило: повсякдень-невизначеність і прогнозованість того, що станеться далі; їхній внутрішній енергетичний зв’язок втрачав колишню силу, потік поволі згасав, миготів, як лампочка під паршивою напругою.

Тож і