Калейдоскоп часу - Лариса Володимирівна Денисенко

смішну комедію, постійно реготала, змушувала мене реготати, а коли після цієї розповіді я побачила фільм, то впала в прострацію. Наталія нічого не вигадала кращого, ніж слідкувати за нами, щоб сфотографувати. Одного разу я помітила її біля номера сорок п’ять, вона скрутилася за шапликом [14] із юкою, причому цей шаплик вона звідкись сюди перетягла!

У цій поїздці зі мною був Марлен. Порадившись, ми вирішили викрасти в Наталії фотоапарат – я не вірила, що вона знімає нас із Великим Перекладачем для власного задоволення та перегляду світлин із нашими видатними пиками самотніми вечорами або для того, щоб потім подарувати їх нам на ювілей наших міцних коньячних стосунків. Я була переконана, що ці фотокартки або опиняться на столі в керівництва (скоріше його, ніж мого), або в руках його дружини. І ми фотоапарат викрали. Бо не треба!

Ще одну записку перехопив, як потім виявилося, Засік. Увечері він пішов зі мною та Великим Перекладачем вештатися містом. Це було геройським вчинком із його боку, бо він знав, що ми такі люди, які не можуть вештатися і нічого не їсти-пити. А ще того вечора ми вирішили вештатися по туалетах барів, таверн, кав’ярень та ресторанів, просто кортіло подивитися, а які в них відходки. У барах ми пиячили. Потроху. Ще в нас була фляжка з коньяком, до якої ми періодично прикладалися. Нам було весело, ми цілувалися вже втрьох й обговорювали ідею, яким чином завершуватимемо цей день, який чудово склався! Ми співали пісні з мультфільмів та вигукували мати під вікнами доброчесних бернців. Засік плентався поруч із таким виразом обличчя, що трапляється у відмінника, якого вчителька викрила на списуванні.

У котромусь із відходків, підлога якого була прикрашена моїми улюбленими квітами – маками, я вирішила трохи полежати. Хлопці сцяли в чоловічому. Якщо кому цікаво, підлога чоловічого відходку була прикрашена тюльпанами. Аж раптом я почула голос Засіка. У жіночому відходку, дивина та й годі! Він сказав мені притиснутим до стіни голосом: «Слухай, це… Сашо… Ти це… чи не зайдеш попити чаю?» Від таких щедрот я хутко підвелася з макової підлоги! Мені взагалі було цікаво подивитися, що зберігає у своєму номері Засік. «Звісно, я прийду». Яка ж я була п’янюча.

Третя година ночі. У номері Засіка смердить сухою ковбасою. Бо вона була всюди. Це був ковбасний лабаз. Ковбаса виснула з віконних ручок, піддашшя і шафи на мотузках і на скотчі. Засік готував мені чай, а я все роздивлялася ковбасу. Вона була протерта чимось на кшталт соняшникової олії. «Саш, то ти чай будеш?» – запитав Засік нещасним голосом. «Давай», – відповіла я. – «Слухай, Саш, я думаю, що нам слід побратися. Виходь за мене?» – «Слухай, ти тільки не ображайся, але мені цікаво. Ти ковбасу мастиш олією?» – «Мащу». – «Щоб не вкривалася пліснявою?» – «Ну. А чого ти питаєш? Хочеш ковбаси?» – «Та ні. Мені просто цікаво, а свій член ти, часом, соняшниковою олією не мастиш, про всяк випадок?» Я не знаю, чого мені це спало на думку. Звісно, що після такого запитання я мишею вишкреблася в коридор і весільним розмовам прийшов край. Чаю мені теж більше не пропонували.

А вранці я отримала від Великого Перекладача записку:

«На самоті свій коньячок я каламутю, Мала пішла до молодого прутня, Учора на коні, ну а сьогодні – пас, Я не очікував суперництва ковбас!»

Я його майже кохала…

Утім, не час поринати у спогади, треба думати, що робити з неприязню Макса Вітовського або де взяти книжку про приборкування дорослих дітей.

6

Милиця прийшов до мене варити борщ, так він сказав по телефону: «Я йду варити борща». І саме зараз захоплено жонглював буряками. З Милицею завжди все так: він забуває, навіщо взяв до рук той чи інший предмет, чим узагалі хотів займатися, але при тому постійно вигадує, чим можна себе розважити. «А ти коли-небудь почувався мудаком?» – раптом запитує він. Я тим часом копирсаюся в купі смугастих светрів Клятої Шу, мені закортіло взяти пару штук і десь подіти: знищити, викинути, зіпсувати. Щоб вони зникли. Звісно, ніхто не гарантує, що вона не піде і не купить собі ще штук вісім, але мені так легше, коли я в них копирсаюся і думаю, як я їх знищуватиму. «Тобто я в принципі мав на увазі, ти зараз мудаком не почуваєшся?» – «Не почуваюся. У мудака мають бути вуса, він не знає, хто такий Грін, його мрія – трахнути когось на столі, а всіх жінок він вважає стервами».

У Милиці падає буряк. «Мудак може бути поголеним мудаком і чудово знати, хто такий Грін. Натомість він може не знати, хто такі Вахмурка і Кржемелек, думати, що всі жінки – повії, а не стерви, і нікого не хотіти трахнути взагалі», – зауважує Милиця. Він поліз за буряком, який виявився спритним хлопчиною, чкурнув від Милиці під стіл. «Мудаки ще люблять жонглювати овочами, а потім принижуватися та просити їх виповзти з-під столу», – кажу я. «Мудаки, може, і жонглюють час від часу. Коли вони вільні від своїх повсякденних зайнять, – чую я під столом. – А повсякденно вони беруть светри молодих дружин своїх батьків і замислюють светрове викрадення або навіть убивство. От чим вони переважно займаються, приятелю». Я чую підстолове реготіння.

«От тобі смішно, так? А ти знаєш, що вона вчора запитала: “А як там Милиці ведеться?”» – «Серйозно? Її це цікавить? Клас! Що ти відповів?» – «Слухай, може, виповзеш? Якось незручно спілкуватися, коли ти вовтузишся під столом». – «Не хвилюйся, твій член у безпеці. Я буду поки що тут. Тут нормально». – «Кляту Шу насправді не цікавить, як