Імператор повені - Володимир Львович Єшкілєв
«Певно, царський палац», — здогадався учень авви Макарія, розглядаючи мармурові горельєфи з крилатими биками і списоносцями. Бронзові вінки на стінах, амфори і срібні ритони вказували на трапезне призначення зали. Анемподестові здалося, що тріумфальні вигуки солдат Одената ще гуляють між яшмових і бірюзових вітрил палацового склепіння. Щур прошмигнув у найширшу арку, прикрашену мозаїкою і срібними ґратами.
Прочанин неквапно пройшов арку. Ґрати виявилися незачиненими і прочинилися з приємним дзеленчанням. За ними відкрився широкий ункторій[114] з круглим басейном та мармуровими ложами. Світло потрапляло до ункторію через отвір у стелі. Мозаїчна підлога, вистелена оніксом і лазурітом***, сяяла жовтими та синіми блискітками. На краєчку басейна сиділа копія Кінського Каштана у білому одязі. Біля нього стояла скриня з лікарським причандаллям. Щур застрибнув старому на коліна.
«Де мій син, Парфанію?» — спитала копія костоголового.
«Нерегулярні фрагменти подібні», — повторив слова Голомозого Анемподест. Він сів навпроти батька Аттика і сказав:
«Він мертвий».
Обличчя старого посіріло, але зберегло гідність.
«Його вбили римляни?»
«Ні. Його вбили ламії Нічної Викрадачки Немовлят».
«Навіщо?»
«Він хотів припинити богиню».
Після важкого мовчання старий промовив:
«У давні часи Викрадачка забрала в мене трьох синів. Тепер убила останнього. Але ж моя родина не завинила Ламашту нічого. Мої предки були лише лікарями і робили свою справу».
«Її треба припинити».
«Ти здурів, філософе?»
«Ні».
«Хто може закреслити безсмертя богині?»
«Це я в тебе питаю: хто?»
Очі старого рантом спалахнули.
«Інша безсмертна богиня!» — сказав він і підвівся.
«Та, що повбивала змій Півночі, Півдня і Заходу?»
«Почуй мене, Ідейська Мати! — повстав старий ескулап. — Я хочу помсти, і мертві діти мої волають про помсту!» — пальмірська подоба костоголового обернулася до статуї, якої Анемподест раніше не зауважив. Мармуровий бовванчик Кібели стояв у ніші і штучне джерельце плюскотіло під ногами Матері Богів. Раптом отвір у стелі потемнішав. Хмара отінила небо Пальміри. Сталася громовиця і блискавка впала у басейн. Хоча Анемподест вважав себе готовим до усіляких несподіванок, але тут він впав на підлогу й закрив голову руками. Блакитна на доторк енергія промкнулася до його єства і розклала дійсність на різні способи дріб'язковості. Сузір'я спалахнули під повіками прочанина і вібруючі голоси загомоніли в його потилиці.
«Ти почула мене, Мати!» — донеслося до нього одночасно з плюскотом повені і голосом Голомозого: «Ти дуже вчасно допетрав, Витискуваче!» А ще він почув крики тисяч викрадених немовлят і рев Закреслюючих Істот й сирітське рохкання Мідного Паця при розтрощеній садхузаґом Сцені…
29
Блискавка, що спопелила Повноважне Втілення Карни в Опорній Реальності, була у сотні разів потужніша від блискавки в ункторії. Її бачили втікачі-зміївчани з висоти Хирлицького водорозділу. Її спостерігали вартові підскарбія Сокольського на переправі і залишки сотні Приблуди, оточені водою на дузі Костянтинівського шляху. Її світловий вибух помітили навіть у Проскурові і в таборі полковника Кривоноса, і багатьом у той вечір здалося, що світ розколото навпіл і янгольські сурми скликають сойм праведників у долину Армаґедона. Велетенська блискавка потрапила у літописи та легенди, які розповідали свідки й діти свідків до часів Гайдамаччини, і був один, хто бачив її з відстані п'ятсот кроків. Ім'я та чин найближчого свідка перекази не зберегли, але цей невідомий божився і клявся життям рідних, що Велика блискавка була подібна до небесного дерева з пишним корінням, що огорнуло потоками блакитного вогню цілу Горбату гору. Він розповідав також, що блискавка повбивала з півсотні ведмедів, котрі рятувалися на Горбатій від повені, але цьому числу ніхто не повірив.
Станіслав
2001—2002 р.
Примітки (до електронної версії)
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 31: Допоки не даси мені відповідей і я не переконаюся в (іхній =>) їхній істинності, нікуди з тобою не піду!
Стор. 53: Воно розбіжиться, тільки-но (побаче =>) побачить живого садхузаґа.
Стор. 77: Опадлійське бароко здавалося невичерпним щодо оздоблення фронтонів, фризів, ніш, медальйонів та (архітаврів =>) архітравів.
Стор. 78: Вулиця, затиснута триповерховими палацами, несподівано улилася до круглої площі, прикрашеної бовванами невизначеної — а радше подвійної — статі, а також статуями страхітливо мускулястих чоловіків з (настовбученими =>) настовбурченими у бік гермафродитів прутнями.
Стор. 86-87: «Не треба бути настільки помисливою й недовірливою, моя (неперевешена =>) неперевершена панно», — похитав головою отаман і спробував поцілувати Гелену.
Стор. 89: Каштан відлетів до стіни, з полиць попадали миски, (макитри =>) макітри і крашанки.
Стор. 101: Їхнє замогильне палахкотіння вихоплювало з надр саркофагів шипасті хвости, роззявлені пащі, (настовбучені =>) настовбурчені штрикала та гребені різноманітних монстрів.
Стор. 109: Будь-що почекає у цьому клятому (Опадла =>) Опадлі, тільки не Театр.
Стор. 143: Може тепер на кожного напасти, (нечувайтеся =>) начувайтеся.
Стор. 167: «Але ж Ви знаєте, що занедбаний храм знаходиться на (священій =>) священній землі Кібели57, а сьогодні четвертий день тижня».
Стор. 170: Краєм ока він побачив жінок у чорному, що бігли до нього, і почув (іхнє =>) їхнє вищання.
Стор. 189: Мозаїчна підлога, вистелена оніксом і (лазурітом =>) лазуритом, сяяла жовтими та синіми блискітками.
Примечания1
1648 р.
(обратно) 2У 17-му столітті бра виглядало як коштовне настінне дзеркало з підсвічником. Останній іноді був елементом металевої рами бра.
(обратно) 3