Крізь безодню до світла - Алла Рогашко

– Трапилось, – коротко відповіла вона; у її голосі відчувалася приреченість.

– Може, я вам чимось допоможу?

– Мені ніхто не зможе допомогти. Але дякую, красунчику!

Жінка глянула на чоловіка, цього разу зацікавленим поглядом.

У Макса в грудях миттю потепліло. Красунчиком його ще ніхто не називав, та й красунчиком він, власне, й не був. Але збіса приємно було почути ці слова. Розпрямивши плечі, він уже хвацько позирав на жінку.

– Я серйозно, – піднесено зауважив він. – Не буває проблем, які не вирішуються, повірте мені.

– Хотілось би мені, щоб так було, але повір і ти мені: вони є!

– Розкажіть мені. А раптом зможу вам допомогти?

Жінка начебто вагалась, хоч видно було по ній, що розповісти про свою проблему їй кортить.

– Не хочеться наражати тебе на небезпеку, але ми не знайомі з тобою і навряд чи ти зможеш постраждати через мене.

– Усе настільки серйозно? – Макс умить фізично відчув, що справа дійсно має присмак небезпеки.

– Знаєш, красунчику, у житті ми часто маємо вибір. Але не завжди можемо відчути, який саме варіант виявиться правильним. Здається, ти все прораховуєш, зважуєш всі «за» і «проти», зрештою впевнений у тому, що робиш. А потім раптом виявляється, що все було неправильно від самого початку. І вже немає сенсу в твоєму прозрінні, бо все неправильно настільки, що ти не знаєш, скільки тобі лишилося часу.

Вона замовкла.

– …часу на вирішення проблеми? – обережно уточнив Макс, хоч йому чомусь здалося, що насправді йдеться про життя і смерть; що все справді серйозно настільки, що, навіть якби він тепер відвіз її на край світу, це не зможе її порятувати.

– Забери мене до себе на цю ніч, красунчику, – сказала раптом жінка. – Тільки на цю ніч. Мені дуже потрібно це. Потім відвезеш мене назад і забудеш.

Від несподіванки Макс мимоволі натиснув на педаль газу, і автівка різко смикнулась уперед. Ця пропозиція була настільки неочікуваною і дивною, що тіло наповнилось неконтрольованим збудженням, руки спітніли, а по спині пробігли дрижаки. Він глипнув на жінку зовсім інакше, наче прицінюючись до неї, уявляючи її у своєму ліжку.

– Боїшся? – розчаровано скривилась жінка. – Боже, ну що за чоловіки повелись на цьому світі страхопудливі!

– Теж мені! – умить спалахнув Макс. – Звідки це такі невтішні висновки про чоловічу стать?

Він оцінив поглядом дорогу, водночас поволі призупиняючи авто. Зустрічна смуга була вільною, даішників тут ніколи не було, тож він різко вивернув кермо, розвернувши авто на сто вісімдесят градусів, і знов, тепер уже впевнено, натиснув на педаль газу.

– Оце мені вже подобається! – Жінка задоволено хитнула головою. – Ти не хвилюйся, красунчику, мені від тебе нічого не треба. Просто, знаєш, у мене справді критичний момент у житті. Я знаю, що мені лишилися лічені дні. Та не хвора я, – перехопила вона його спантеличений погляд. – Я просто дуже заважаю певним людям. І мені від них уже нікуди не подітися. Бо я була однією з них. Я знаю, як вони працюють, бо працювала так само. Вони з-під землі мене дістануть, тож збирати манатки і кудись вшиватися немає сенсу. Словом… я просто хочу провести кілька годин з чоловіком. Розумієш? Ти мені подобаєшся. Якщо в тебе хтось є, хвилюватися нема чого: завтра я зникну з твого життя назавжди.

Макс оторопіло дивився на жінку. Його переповнювала химерна суміш емоцій: страх за життя жінки, страх за власне життя, страх, що про все це може довідатись Христина, шалена цікавість до цієї жінки, бажання хоч чимось їй допомогти. Та головним було безтямне і шалене прагнення опинитися з нею в ліжку. Він відчував потужні енергетичні хвилі, що йшли від неї. Вона аж іскрила сексуальністю, тією, що нахабно стирчить на поверхні й притягує увагу чоловіків і заздрісні жіночі погляди.

– Я не хвилююся, звідки ви взяли, – оговтавшись, заперечив він. – Як вас звати?

– Хвилюєшся. Я ж бачу. Але нехай. Мені байдуже. Катерина. А тебе як звуть, красунчику?

– Максом… – Тим часом він уже завертав на своє подвір’я.

Незнайомка роззиралась навсібіч: чи нема когось, хто міг би за ними стежити. Їй направду не хотілося створювати проблем цьому чоловікові.

То було скажене, безтямне злягання, котре тривало коротко, проте вибухало настільки запаморочливими спалахами, що Макс не тямив себе від усього цього несподіваного шаленства, що так раптово впало на його голову, чи то пак тіло. Ця жінка була настільки пристрасною, настільки ненаситною і гарячою, що, увійшовши в неї, він теж увесь запалав.