Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін

неушкоджену ліву. А цим скористався німець і знову розмахнувся. Зараз він, без сумніву, вдарив би Нестора по голові, не допоміг би йому й Сашко, бо той сам якраз ледь відбивався... Удар, що призначався "батьку", несподівано перехопив Макуха, і німець сходу рубонув його. З Денисиної щоки бризнула кров, та його голова залишилася на місці. Макуха розвернув свого коня на всі сто вісімдесят градусів, і тепер став сам на сам з клятим німцем. Ще секунда-друга — і голова відважного та вправного рубаки-німця впала до ніг Денисовому коневі.

Вже коли всі німці були перебиті, Нестор під'їхав до Макухи й тепло поплескав його здоровою лівою рукою по плечу й сказав:

— Вдячний тобі, Денисе. Коли б не ти, лежала б моя голова зараз у цьому гулящому полі.

П'ятірка сміливих махновців на чолі з "батьком" в'їхала у Гуляйполе з піснею "Розпрягайте, хлопці, коні".

Але ще зарано було тих коней розпрягати. Бо як тільки зійшло сонце, німці знову рушили на Гуляйполе з Поліг. Дивний народ цей німці — впертий до неможливості. Потрібне їм те Гуляйполе, як зайцеві стоп-сигнал. Та ба! Їх жаба заїла, мовляв, якісь лайдаки-селяни, озброєні вилами та косами, а розбивають їхні регулярні, професійні війська на кожному кроці. Причому, б'ють не кількістю, а вмінням, як справжні стратеги і тактики військової справи. А Нестор і справді був таким народним полководцем. Він багато думав і обмізковував, аби кожний бій виграти, причому з щонайменшими втратами повстанців. Тож і цього разу, оцінивши всі "за" і "проти", він наказав партизанам організовано, без паніки, залишити Гуляйполе, а вночі зробити німцям та австрійцям лазню.

І знову ж таки — дивний цей народ німці, дивний своїм педантизмом. Як тільки настала ніч, німецькі солдати, які заволоділи без бою Гуляйполем у другій половині листопада 1918 року, помили теплою водою свої спітнілі ноги, розляглися наголо й натягнули на себе якісь білі балахони-нічнушки, повдягалися спати у теплих хатах і в м'яких ліжках, мовляв, війна-війною, а відпочинок — за розпорядком і цивілізовано. Ніяк вони не могли второпати, що в нас, українців, усе так, як у них, тільки навпаки. Скажімо, коли ті сплять, українці, хряпнувши склянку-другу оковитої, буйствують до ранку.

Цього разу за вказівкою "батька" нічний напад був організований значно масштабніше за попередні. В ньому взяли участь селяни усіх навколишніх сіл Гуляйпільщини, Пологівщини й Оріхівщини. Махно наказав нікого в полон не брати — нищите всіх і вся, продовжувати бій доти, доки не будуть повністю винищені всі гетьманські союзники на величезній території півдня України. І знову "батько” застосував у нічному бою свій чудо-винахід — кулеметні тачанки, які висікали всіх німців, що виривалися з Гуляйполя чи з Поліг і напівголі, у білих балахонах-нічнушках бігали полями, мов навіжені. За одну ніч окупанти були вибиті з багатьох сіл Олександрівського повіту. І не лише вибиті, а й знищені повністю. Ця жахлива й безкомпромісна бійня морально паралізованого ворога тривала безупинно кілька днів. Селяни ловили німців групами й поодинці у себе в стіжках, на горищах, в клунях і жорстоко кололи їх і різали, чим попало: вилами, косами, піками... Ошпарювали їх окропом, розбивали їм голови молотками, обухами... Розпочатий Нестором в листопаді 1918 року нічний бій для визволення Гуляйполя вилився у всеселянську ненависть до своїх поневолювачів, зупинити яку вже не міг ніхто.

Нарешті, коли вся земля була встелена трупами і просякнута кров'ю, люд задоволено стих і заспокоївся. А один з махновських командирів Олексій Чубенко за вказівкою "батька" сповістив з Гуляйпільського телеграфу світові: "Всім, всім, всім! Районний Гуляйпільський Ревком повідомляє про взяття повстанцями міст Гуляйполя, Поліг, Оріхова, де відновлена радянська влада. Проголошуємо повстання робітників і селян проти душителів і палачів української революції австро-німецько-гайдамаків..."

Результати цієї страшної революційної бійні негайно рознеслися по всій Україні і дійшли аж до Німеччини й Австрії, де були приспущені у траурі державні прапори.

...Потойбічний Світ. Кінозал. Присутні все ще переглядають кадри з життя землянина Нестора Махна. Входить Адольф Гітлер. Він — клієнт Диявола. Обов'язок Адольфа в Пеклі — щоранку організовувати війну між своїм, фашистським, генералітетом. Коли всі втомлюються до очманіння, фюрер веде їх набиратися свіжих сил у газові камери. Для самого "наці №1" Люципер зробив газову камеру власноруч. Тут Гітлер не лише "викупується" до посиніння і пекучої задухи, а й потім чортенята витирають його рушником з колючого дроту. Після таких процедур Адольф дуже схожий на тисячолітню мумію, правда, ходячу. І саме цим — що він рухався — викликав у постійних мучеників Пекла величезний жах. Від Адольфа, коли він ішов, зустрічні тікали увсебіч і шепотіли:

— Згинь, пропади, де взявся, туди і йди.

Ось саме таким, живою відразою, з'явився фюрер перед глядачами у Всесвітньому кінозалі. Присутні, крім Грушевського, раптом схопилися з місць, підняли вгору правиці й вигукнули:

— Хайль Гітлер!

А Троцький ще й пискляво тричі вигукнув:

— Хайль! Хайль! Хайль!

ЛЕНІН(шепоче сам до себе про Троцького). Іуда! Його братів по крові там, на Землі, фашисти винищували, витруювали в газових камерах, закопували живцем у землю, а він тут співає цьому клятому Гітлеру "Многая літа"!

ТРОЦЬКИЙ(все-таки підслухав, підлотник. До Леніна). А ти, німецький годованцю, такий же, як він, фашист... Лише на людях прикидався смиренним і добрим ягням. Це ж про тебе і твою партію земляни говорять: "У тихому болоті чорти водяться".

ГІТЛЕР(підвищеним голосом). Припеніть базар! Сідайте!...

Всі, хто стояв, сіли.

ГІТЛЕР. Мене сюди