Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

жити в одній надто тісно: письмовий стіл і книжкова шафа мусять бути відокремлені від ліжка й телевізора стіною, як і робоча атмосфера — від атмосфери відпочинку. Двоє людей, котрі живуть разом, потребують, відповідно, чотирикімнатного помешкання, троє — шестикімнатного, а коли народжується двійко дітей, то стає зовсім дорого. Бувають і менш вагомі причини. Наприклад, хтось один звик пізно лягати спати і пізно прокидатися, в той час коли його партнер прокидається рано і рано лягає спати. Або хтось вживає тільки вегетаріанську їжу, а інший не уявляє собі дня без м'яса, чи один — акуратний і цінує прибраність та затишок у квартирі, а його партнер — зовсім не звертає на це уваги й розкидає свої речі де заманеться, або комусь із закоханих раптом не подобається нова зачіска іншого і т.ін.

Кожної з цих чи сотні інших причин часом виявляється достатньо, аби вважати спільне життя приреченим на поразку. І стосується це не лише німців. Наприклад, одна відома свого часу російська акторка, Татьяна Конюхова, перший шлюб якої протривав рівно 10 днів, розлучилася зі своїм другим чоловіком через те, що він наважився з'явитися на знімальному майданчику саме в той момент, коли це було страшенно недоречно, бо вона була дуже зайнята роботою.

Сімейне життя — справа делікатна, тут кожна дрібниця набуває величезної ваги і здатна перетворитися на нерозв'язну проблему. Часом проблеми, що зруйнували вже створену сім'ю, настільки невловимі, що назавжди залишаються незбагненними для стороннього ока. Одна моя знайома розлучилася з чоловіком через те, що їх інтимне життя, на її думку, погано впливало на десятимісячного сина, їй здавалося, що батько втягує дитину в їхні любощі. Яким саме чином, вона не пояснила, але суд погодився з тим, що психічне здоров'я дитини не можна ставити під загрозу, тим більше, коли йдеться всього-на-всього про задоволення статевого інстинкту. Цивілізована людина повинна бути вища від цього.

Інший мій знайомий розлучився з дружиною через те, що вона не була згодною з його рішенням простерилізуватися, аби в такий спосіб не загострювати проблему перенаселеності земної кулі.

Ще один знайомий так і не розлучився з дружиною. Хоча протягом тридцяти п'яти років спільного життя «він не зробив її щасливою», як повідомила вона йому під час святкування 75-річних уродин. Виявилося, що він завжди занадто багато заробляв, і це, на її думку, жахливо, бо:

1) у неї не було потреби працювати;

2) її власна самореалізація як особистості так і не відбулася, оскільки в неї не було потреби працювати;

3) вона завжди відчувала комплекс власної неповноцінності;

4) вона ніколи не мала друзів по роботі;

5) щоранку вона залишалася вдома і страждала на хронічні депресії, в той час як він спілкувався з іншими людьми і був бадьорим та життєрадісним;

6) він завжди обривав їхню ранкову розмову на півслові, і це псувало їй настрій та створювало враження, що робота для нього важливіша, ніж дружина, і т.ін.

Крім того, в нього завжди було занадто багато друзів, і вона почувала себе залишеною напризволяще, власних друзів у неї не було. Він не наполіг на тому, щоб у них були діти, бо вона боялася, що вагітність зіпсує її фігуру, і про це вона зараз теж шкодує. А найгіршим, на її думку, було те, що він молодший від неї на цілий рік, тому зможе довше насолоджуватися життям. За умови, що вона помре першою. Відтоді вона починала цим ритуальним перераховуванням кожний спільний сніданок, обід і вечерю. Через півроку від дня святкування 75-річного ювілею її чоловік потрапив до лікарні із серцевим нападом і невдовзі помер.

Про те, що продовження його імені — Гуґо Зіґфрід Ґарольд фон Драхенфельд — вперше згадується ще в хроніках середньовічних хрестових походів і відтоді в кожному поколінні одного з хлопчиків називають старовинним і рідкісним сьогодні іменем «Герман», я довідалася значно пізніше. А у момент, коли ми познайомилися із Германом, мені все ще здавалося, що всі без винятку німці:

1) не переходять на «ти» у звертанні одне до одного раніше ніж через півроку після знайомства;

2) перш ніж вимовити вголос кожне наступне речення, ретельно перевіряють подумки правильність його синтаксичної побудови, навіть якщо цим реченням є: «Кохаю тебе» або «Придурку ти останній». Звичайно ж, за умови, що Вам удасться викликати в когось настільки сильний емоційний сплеск;

3) завжди перелічують здачу в магазині і ретельно обмірковують доцільність кожного новопридбання, навіть якщо мова йде про пляшку кока-коли;

4) не роблять зайвих рухів, несподіваних вчинків і не говорять необдуманих слів;

5) можуть на сказане Вами у момент емоційного піднесення: «Я кохаю тебе» відповісти серйозним: «Цілком з Вами погоджуюся». І при цьому не жартувати;

6) так довго налаштовуються на створення майбутньої сім'ї, що бажання до цього з протилежного боку може просто пропасти. За умови, звичайно ж, що воно взагалі виникне.

Тому, коли Герман Гуґо Зіґфрід Ґарольд фон Драхенфельд подзвонив серед ночі своєму батькові Гуґо Герману Зігфрідові Ґарольдові і повідомив про своє рішення відмовитися од стипендії одного з канадських університетів, конкурс на яку він нещодавно виграв, а замість цього одружитися з дівчиною з України, з якою він познайомився три тижні тому, і вже тиждень, як вони живуть разом, — я здивувалася не лише з того, що існують німці, здатні на такі речі, а й з того, наскільки спокійно я на це все реагую. Так, ніби моєю найбільшою мрією завжди було одружитися з кимось рівно через три тижні після знайомства.

На батьків Германа це теж справило неабияке враження, його мамі навіть довелося робити заспокійливий заштрик, аби вона змогла заснути. Наступного ж дня вони разом із батьком приїхали до Фрайбурґа познайомитися з майбутньою невісткою. Попередньо вони ще раз передзвонили, щоб уточнити, в якій саме частині світу знаходиться Україна. Під час розмови всі спочатку довго не знали, з чого почати, потім мама обережно запитала, чи я вже зробила спробу отримати