Син - Філіп Майєр

— То що тепер? — мовив я, порушуючи мертву тишу, що панувала в нашому тіпі протягом усього ранку. — Гладкий Вовк гніватиметься на мене?

— Зовсім ні, — спідлоба зиркнув на мене Ескуте. — Він просто відріже твоє причандалля, і все. Сподіваюся, у тебе залишилися спогади, варті цього.

— Та не слухай ти його! — втрутився Неекару. — Він же просто нетямиться від ревнощів. Ти єдиний, кому пощастило переспати з найвродливішою жінкою в нашому селищі. Ну, звичайно ж, якщо не враховувати того, хто заплатив за неї півсотні коней.

— Півсотні коней заплатив мій батько, а не брат! Якщо б Ні За Холодну Воду дісталася батькові — це було б справедливо. А так…

— Гляньте, як розійшовся, — похитав головою Неекару.

— А як інакше?! — не вгавав Ескуте. — Я ж чудово знаю, що батько не платитиме такий викуп, коли мені закортить одружитися.

— А з ким ти хочеш одружитися? — обережно запитав я.

— Та ні з ким! — відрубав Ескуте. — Той жирний виродок забрав собі незвичайну красуню, яка мала б дістатися мені. А іншої мені не треба.

— Ти б краще на її сестру оком накинув, — сказав Неекару.

— Вісьмох коней із того викупу, — не звернув уваги на його слова Ескуте, — здобув у походах особисто я. А той вилупок і пальцем не поворухнув. Жалюгідний жирний боягуз! Коли він востаннє у похід ходив?

— Ти б оце припинив, — мовив Неекару.

— Мені начхати, якщо він почує!

— Зараз, може, і так. Але потім ти дуже шкодуватимеш.

Запала тиша. Мені взагалі незрозуміло було, чого Ескуте так переймається. Він здобув у походах уже шість скальпів. І, попри свій поки що невисокий зріст і худорлявість, був вродливим, а також дуже спритним і сміливим. Тож усі мешканці нашого селища — і чоловіки, і жінки — поважали його. Але, з іншого боку, він був правий. Ні За Холодну Воду — єдина жінка в нашому селищі, яка гідна була б стати його дружиною.

— Є ж іще білява красуня, яку захопив у полон Ліниві Ноги, — наче вгадав мої думки Неекару. — Німка, як там її звати?

— Жовте Волосся, — підказав я.

— Еге ж. Так ось, вона така ж гарна, як і Ні За Холодну Воду.

— Щоб я одружився з якоюсь жалюгідною полонянкою?! Тіететі, без образ.

— У жилах кожного з нас тече кров полонених, — зауважив Неекару.

— Може, й так. Але я нізащо не одружуся з нею.

— Ти ж наче не гнівався на мене тоді, вночі? — промимрив я.

— Я не гніваюся на тебе. Зовсім ні. Я радий, що ти скуштував цього. Ти справді це заслужив. А от мій жирний, потворний брат-боягуз — ні! Ну як, як батько міг заплатити той викуп, навіть не торгуючись? Це що, лише тому, що Гладкий Вовк — його старший син?!

— Ми всі знаємо, що вождем станеш ти, — мовив Неекару. — Твій брат — просто синок заможненького батька.

— А раптом мене вб’ють до того, як я стану вождем? А батько тим часом платитиме ще викупи, аби роздобути своєму гладкому синочкові ще красунь-дружин.

— Я, принаймні, потурбуюся про те, щоб із тебе не зняли скальп.

— Оце так!

— Між іншим, у тебе є батько. А це велике щастя, за яке треба завжди бути вдячним.

— Твій батько загинув смертю героя, — опустив погляд Ескуте. — Щасливі Мисливські Угіддя — саме для таких, як він.

— Дякую, що втішив, Ескуте. Але де вони є, ці Щасливі Мисливські Угіддя? Я чув, що туди начебто можна потрапити, якщо вирушити на захід, і їхати дуже-дуже довго. Іноді моя туга за батьком стає просто нестерпною. Так хочеться бодай на мить почути його голос, відчути дотик його руки. Усі запевняють, що він — на далеких-далеких західних землях. А Тіететі каже, що далеко-далеко на заході — нескінченна солона вода. І все. Де ж вони — ті землі, де коні не бігають по траві, а літають по небу, і не буває ні спеки, ні холоднечі, і дичина сама настромлюється тобі на списа й сама підсмажується? Де вона є, та чарівна країна?

— Пробач, — похнюпився Ескуте. — Мабуть, я занадто скаржуся на життя.

— Та ти що…

— А все ж, що буде далі? — обережно втрутився я. — Невже Ні За Холодну Воду вже ніколи не прийде до мене?

— Наскільки я знаю свого брата — ніколи.

— Дуже важко сказати щось напевне, — мовив Неекару. — Але в усякому разі тобі краще взагалі припинити про неї думати. Гладкий Вовк зробив тобі надзвичайно щедрий подарунок. Але він, очевидно, пішов на це просто для того, щоб виставити себе перед усіма добрим і благородним. От і все.

— Їй було наче добре зі мною.

— Ой, обережніше із цим, хлопчику, — похитав головою Ескуте.

— Може, їй і було добре, — неквапно заговорив Неекару. — Та не слід забувати, що вона робила це з дозволу чоловіка. Якщо ж таке трапиться всупереч його волі — він відріже дружині носа, відітне вуха та поріже щоки. А з тобою він учинить або так само, або й гірше.

— Словом, тобі краще не висовуватися, — застережливо підняв руку Ескуте. — Усе буде гаразд, якщо мій брат вважатиме тебе малим, тихим хлопчиком, якому до нього ще рости й рости.

— Краще зверни увагу на Квітку Прерії, молодшу сестру Ні За Холодну Воду, — сказав Неекару. — Вона досі незаміжня.

— І до того ж не така ледача, як її сестра, — підтакнув Ескуте. — Хоч і не така вродлива.

— Однак дуже гарна. І ще розумна.

— Авжеж. І тому з нею прагнуть одружитися майже всі воїни з нашого селища, які, на відміну від Неекару, вбили чимало ворогів і вкрали багато коней.

— Але зауваж, Тіететі: якщо ця дівчина спала з Ескуте, то, найпевніше, підчепила від нього якусь заразу.

— І взагалі, Тіететі, — глянув на мене Ескуте, — тобі слід більше уваги приділяти стрільбі з лука. А те, що сталося… ну, вважай це подарунком від Великого Духа.

— Полювання й походи, сину мій, — урочисто підтакнув Неекару.

Я промовчав.

— Але якщо раптом якась дівчина прийде до цього тіпі вночі, — мовив Ескуте, — і скаже, що хоче переспати з Тіететі — хоча мені в це, по правді кажучи, не віриться, — то вважай, що тобі знову пощастило. А якщо ти вподобаєш якусь дівчину, і вона подасть тобі знак — ну, скажімо, дозволить тобі встромити в неї пальця, поки нахилятиметься за хмизом, — і ти припхаєшся вночі до її тіпі, то…

— …її батько