Війни художників - Станіслав Стеценко

здогадався про це. Він обійняв дружину за плечі. Її обличчя у відблисках рубінового світла мало дивний рожевий відтінок. Вони ще пам’ятали старі зірки на баштах, що їх установили в 35-му замість двоголових орлів. За два роки їхнє коштовне каміння і золото втратило свій блиск, і до 20-ї річниці Жовтневої революції на баштах з’явилися зірки з рубінового скла. Гущенко добре знав архітекторів, які займалися заміною зірок, чув про серйозні проблеми, які ті архітектори вирішили. Кожне неправильне рішення могло коштувати їм голови. Міцність конструкції нових зірок була розрахована на пориви ураганного вітру. Найпотужнішого вітру, який було зафіксовано на земній кулі. Потужність ламп забезпечувала гарну видимість зірок у нічний і денний час. Треба було добитися того, щоб зірки світилися вночі досить яскраво, а вдень зберігали рубіново-червоний колір. Друге завдання було особливо складним, тому що червоне скло, освітлене ззовні, а не на просвіт, видасться чорним. Щоб вирішити цю проблему, зірки було покрито молочним склом. Воно добре розсіювало світло ламп і водночас відбивало денне світло, що пом’якшувало чорноту рубінового скла.

З репродуктора на стовпі линуло:

Солнечным и самым светлым краем Стала вся Советская земля. Сталинским обильным урожаем Ширятся колхозные поля!

— Ти розумієш, несвобода — своєрідна плата за суспільство рівних можливостей, за те, що у кожного є шматок хліба. Але я прошу тебе, Маріє, ніяких подібних розмов зі сторонніми, навіть близькими знайомими, ніяких відповідей на провокаційні запитання. Запам’ятай — у країні все чудово! Все, що «не так», помічають тільки ті, хто бачив інше життя. Або жив іншим життям. Такі під особливою підозрою. Під ковпаком. Ми з тобою бачили інше життя. Ми — під підозрою. Так що мовчи.

— Чому ти мені говориш про це саме зараз? Через того в пенсне?

— Ні. Він тут ні до чого. Я говорив про це тобі вже багато разів. Просто ти не сприймала це серйозно.

* * *

У художника Миколи Гущенка були всі підстави закликати дружину до обережності, тому що він мав біографію, з якою, взагалі-то, жити в Радянській Росії не рекомендувалося. Він прожив майже 17 років за кордоном, причому останні 12 — у буржуазній Франції, яка разом з Англією в 1940 році була найбільш потенційним супротивником СРСР.

Гущенко частенько шокував товаришів по мистецькому цеху і самого товариша Герасимова своїм буржуазним виглядом — гетрами, твідовим піджаком і традиційною французькою книгою в бічній кишені. Позаочі його називали Французом і дивувалися, як йому вдалося повернутися до СРСР і навіть отримати кімнату в московській комуналці на вулиці Біговій.

У художніх колах його вважали ледь не представником буржуазного мистецтва — зокрема, підозрювали у прихильності до імпресіонізму і, страшно навіть подумати — фовізму. Фовісти[1] бруднили полотно стихійними емоціями і гіпертрофованими кольорами!

Імпресіоністи та фовісти, непмани від мистецтва і вороги соцреалізму, як відомо, не бажали об’єктивно відображати реальність, натомість прагнули вплинути на відчуття глядача.

А в СРСР впливати на радянського громадянина могла лише одна ідеологічна сила — Комуністична партія.

Із такими біографічними даними і шлейфом заборонених «ізмів» художник Гущенко вже давно повинен був писати огризком олівця пейзажі табірного життя на Колимі. І майже всі радянські митці були впевнені, що рано чи пізно так і станеться.

Микола Гущенко з дружиною поверталися до тролейбусної зупинки, не зронивши й слова. Сіли на лавку. Нарешті Гущенко тихо і повільно почав говорити:

— Я говорю це через того в пенсне, через мої контакти з німцями, через можливу поїздку в Берлін! Досі я був для них просто художником. А тепер знову повертаюся до того, ким я був за кордоном. Ти розумієш?..

Про це вони практично ніколи не говорили. Принаймні вдома. Принаймні після того, як виявилося, що завдяки техніці навіть удома їх можуть чути за багато кілометрів. І навіть записувати голоси на спеціальний магнітний дріт.

Із 17 років, проведених Гущенком поза межами СРСР, 12 він був шпигуном-нелегалом і працівником ІНО НКВС — іноземного відділу НКВС. Через Гущенка в СРСР потрапили креслення близько двох сотень вузлів французької й англійської військової техніки. Утім, останнє не обов’язково мало врятувати його від арешту. Сотні працівників ІНО НКВС були відкликані в 1937—1939 роках з-за кордону і розстріляні або назавжди зникли в колимських таборах.

Він знав, що мовчати на небезпечні теми недостатньо. Та не знав, що за останні чотири роки на нього настрочили кілька доносів. Найнебезпечніший — звинувачення у зв’язку з українськими націоналістами.

* * *

Цілком таємно.

Начальникові ГУГБ НКВС СРСР

комісарові держбезпеки 2-го рангу т. Молчанову.

У Київ приїжджав художник Гущенко, який конспіративно пов’язаний з учасниками української націоналістичної організації художників. Їхні контакти відбулись під прикриттям виставки картин, яку він організував. Удалося довідатися про те, що націоналістичне підпілля через Гущенка підтримує зв’язок із закордонними українськими контрреволюційними групами у Франції і Німеччині, а також із троцькістами.

Вивчення контрреволюційних зв’язків Гущенка продовжуємо.

Капітан держбезпеки Рахліс.

* * *

Рахліс не знав про те, що робив Гущенко у Німеччині і Франції. Він випадково познайомився із Гущенком на виставці в Києві і вирішив, що, здавши цього «французика», зможе отримати швидке підвищення по службі. Але Гущенкові пощастило, у Конторі донос потрапив