Війни художників - Станіслав Стеценко

— Але ж ви зберегли приватну власність на засоби виробництва, а в СРСР вона відмінена, — Гущенко відповідав німецькою без найменшого акценту, тому що з дитинства мав схильність до іноземних мов і свого часу більше п’яти років прожив у Берліні.

— Тимчасово зберегли, геносе Гущенко, тимчасово. І у більшості випадків дрібну приватну власність. Наш фюрер бачить своїм головним завданням щастя німецького народу і процвітання рейху. Впевнений, що товариш Сталін теж хоче цього для свого народу, — продовжив вихваляти німецькі порядки Клейст. У німецьких націонал-соціалістів, як і в СРСР, було прийнято звертатися один до одного «товаришу» — німецькою «геносе».

— Ви вмієте бути переконливим і красномовним, геносе Клейст, — зауважив Гущенко, швидше, щоб висловити повагу, ніж погоджуючись із співрозмовником.

Помічник Клейста Шютте відсунув край штори, кивнув на охорону з гвинтівками, що стояла біля входу, і промовив несподіваним для такого миршавого створіння густим басом:

— Із чим пов’язані такі серйозні заходи безпеки?

— Ви знаєте, я сам здивований, — стенув плечима Гущенко. — Таке у нас уперше.

— Може, боїтеся англійських диверсантів?

Трійця переглянулася і розреготалася.

— У Москві? Ви жартуєте, геносе Клейст. До речі, товариш Герасимов просив мене запитати у вас, чи згодна буде Німеччина прийняти виставку радянських художників трохи раніше? Річ у тім, що вийшла накладка. На червень запланована велика художня виставка у Будинку Рад у Москві.

— Поза всілякими сумнівами! — Клейст випромінював щиру привітність. — Давайте перенесемо на квітень. Все, що потрібно з нашого боку, ми зробимо, я узгоджу все необхідне з імперським міністром Ріббентропом. Головне, щоб ви й радянські художники впорались із підготовчими роботами.

— Ми докладемо всіх зусиль, — схилив голову Гущенко.

— Сподіваюсь, що і ваша творчість, геносе Гущенко, порадує нас, тим паче, як відомо, розквітнув ваш талант на теренах Німеччини! Давайте вип’ємо за геній геносе Гущенка. — Шютте підняв бокал.

Гущенко колись брав уроки в школі-студії Ганса Балушека у Берліні, а потім чотири роки навчався в Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв.

— Як вам Берлін 20-х років? — осушивши черговий бокал, запитав Клейст.

— О, прекрасне місто! Скільки разів я малював Шарлоттенбурзький палац, прекрасні ранки над Шпреє. Любив поштовхатися на Курфюрстендам! Уроки професора Вольсфельда! Що може бути кращим! Але тоді Німеччина жила, як на вулкані. Путчі, повстання! Безробіття, шалена інфляція — марка знецінювалася щодня. У магазинах по кілька разів на день міняли цінники. Гроші були нічого не варті!

— Тепер усе інакше, геносе Гущенко. Німеччина — це стабільність, це — робота для всіх. Це — впевненість у завтрашньому дні, — продовжував за звичкою пропагувати німецькі цінності Клейст.

— Хіба не такі самі цінності відстоює Комуністична партія Радянського Союзу? — вставив і собі кілька слів Шютте.

— Не зовсім такі. Але, справді, дуже схожі, — розсіяно погодився Гущенко. Було помітно, що розмови про перевагу того чи іншого ладу його не дуже захоплюють.

— Яка зараз в СРСР п’ятирічка? — запитав Шютте.

— Третя, — наморщив лоба Гущенко.

— А в Німеччині зараз закінчується друга чотирирічка під керівництвом уповноваженого від НСДАП геносе Германа Ґерінга. Масово будуються автобани, нові державні підприємства. Скоро перетнути Німеччину автомобілем можна буде майже так само швидко, як літаком.

— Чому саме Ґерінгу доручено це? — запитав Гущенко, аби підтримати розмову. Загалом йому було байдуже, чому саме найтовщому високопоставленому німцю доручили таку відповідальну місію.

— Геносе Ґерінг дуже поважна в Німеччині людина, герой війни й довірена особа фюрера. У Першу світову він командував елітним авіаційним підрозділом Ріхтгофен й особисто збив 22 літаки противника. Французьких, англійських і, вибачте, можливо, навіть російських. У 23 році під час одного з перших виступів НСДАП він ішов поряд із фюрером і був важко поранений — одержав дві кулі. Можливо, якась із них могла поцілити в самого геносе Гітлера! Тоді дружині вдалося таємно вивезти його до Австрії. Вона фактично врятувала Ґерінга! Це дуже цікава романтична історія. Про неї в Німеччині нині пишуть книги і знімають фільми.

— Гер Гущенко має пам’ятати ті часи, адже він саме тоді жив у Німеччині, — вставив і собі Шютте.

— О, я якось випустив цей момент. Може, тому, що жив у Берліні. Там було, мабуть, спокійніше, ніж у Мюнхені!

— Так, але це був 23-й рік. Його дуже важко забути, — сказав Клейст.

Насправді Гущенко добре пам’ятав 23-й рік. Цей рік був останнім перед його від’їздом з Берліна до Парижа. Тоді в Німеччині панувала потужна криза. Багато німців шукали прихистку в більш стабільних країнах — Австрії, Франції, Польщі. У тому році Німеччину сколихнули драматичні події, в результаті яких Гітлер потрапив до в’язниці.

Тоді Гітлер вступив у союз із правими консерваторами, що були при владі в Баварії, готуючи виступ проти соціал-демократичного уряду в Берліні. Здавалося, влада була майже в кишені. Гітлера надихав приклад походу Муссоліні на Рим, і він сподівався повторити італійську кампанію, взявши владу в Мюнхені й організувавши похід на Берлін. Але не так сталося, як гадалося. Лідери Баварії злякалися і заявили Гітлеру, що не мають наміру виступати проти Берліна. Тоді штурмовики Гітлера захопили будинок баварського військового міністерства, але їх оточили армійські частини. Про те, як розвивалися події в Мюнхені, гув увесь Берлін. Гущенко пам’ятав, що люди вибігали з крамниць і кафе на вулицю, аби купити свіжі газети. Мюнхен був на перших шпальтах.

Поки Гущенко пригадував давні події, на вході почався інтенсивний рух. Увійшли військові в синіх кашкетах і розійшлися залою у різні боки. З’явилися Молотов, Берія, німецький посол Шуленбург і ще кілька поважних на вигляд людей. Молотов пройшов до трибуни і виголосив коротке вітання від Сталіна, а Шуленбург від Гітлера. Прозвучали два гімни: «Інтернаціонал» і «Deutschland, Deutschland über alles» — «Німеччина, Німеччина — понад