Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга) - Ірина Вільде

І хоч Суліман не раз зненацька з'являвся і так само зникав без «будьте здорові», цим разом його безпричинний прихід, як і загадкова поведінка, видались Олені підозрілими. Вперше замислилась, чи не має Мариня рації, коли твердить, що в маклера не все в порядку в голові?

Бо й справді, чого би це чужий, непричетний до родини, іншої віри чоловік мав би молитись за щастя її дитини?

Мале містечко над Прутом, яке дотепер славилося дешевизною цибулі і річними кушнірськими ярмарками, зненацька зажадало крові.

Сенсаційне вбивство на Вузькій розпалило в його досі мирних мешканців кровожерливі інстинкти. Наше скидалося тепер на гірський непримітний струмок, що під час раптової зливи перетворюється на небезпечну ріку, яка загрожує людським житлам.

Жадоба помсти і крові виявилася такою міцною, що заразила собою і деяких вірних католицькій церкві. Дами з делікатними нервами, що непритомніли від самого виду скривавленого пальця чи відрубаної курячої голови, тепер, наче ошалілі, кидалися на людей з одними і тими запитаннями: чи поліція впіймала вже вбивцю і коли буде екзекуція?

Знаменно, що чимало людей, які залишалися байдужими до цілого ряду смертей, реєстрованих на шпальтах газет, від цієї однієї смерті остаточно втратили голови.

Нашівська польська газета «Кур'єр нашівський», яка існувала на кошти воєводи, як його придворний орган (кожний прилюдний виступ пані воєводзіни коментувався газетою включно до пряжки на черевику знатної дами), з приводу вбивства на вулиці Вузькій писала:

«Дійшло до того, що беззавітну любов до батьківщини деякі угруповання нашого суспільства трактують як злочин, за який треба платити життям. Ми дивимося на покійного магістра прав Владислава Мундика як на відданого вітчизні патріота, на долю якого випав нелегкий пост у відродженій Польщі. До цієї категорії патріотів ми відносимо і наших славних розвідників, які в силу своїх обов'язків, ризикуючи власним життям, мусять нерідко прикидатися «друзями» запеклих ворогів Польщі і польського народу.

Проте кому спало б на думку з цього приводу зменшувати їх заслуги перед батьківщиною?

У Нашому, на вулиці Вузькій, згинув від зрадницької кулі польський патріот, вірний син вітчизни, безстрашний боєць за цілість кордонів Польської держави.

І саме тому обурення громадськості колосальне.

Стоїчний спокій в цій справі зберігають поки що одні слідчі органи. Якщо той непорушний спокій буде тривати й далі, то громадська думка буде змушена байдужість слідчих органів визнати за їх безпорадність. В наш напружений, відповідальний перед лицем історії польського народу час пасивність слідчих органів може призвести до непоправних (в оригіналі стояло «неповетованих») втрат.

Чи не краще, аби цьому запобігти, для добра справи замінити декого в персональному складі слідчих органів? Якщо люди на таких важливих постах не відповідають функціям, які накладає на них їхнє становище, то треба замінити їх проворнішими і енергійнішими, які свою працю розумітимуть перш за все як виконання священного обов'язку перед батьківщиною».

Серед тих, що перші прочитали цей артикул[81] у «Кур'єрі нашівському», був і наш знайомий — слідчий суддя Матіясек. Молодий юрист, який не так давно мав службове попередження з приводу незаконного зволікання оформлення акту звинувачення дівки з села Вишня, особливо гостро зреагував на те місце в статті, де йшла мова про потребу заміни пасивних більш енергійними слідчими.

Якщо автор висвітлив виключно свої погляди на справу, то півбіди лиха, але якщо за цим маловідомим прізвищем ховається, що зрештою дуже правдоподібно, думка самого воєводи, то гірша справа.

Як звичайно, коли у душу вкрадаються сумніви щодо правильності власних думок і вчинків, молодий суддя вдавався до єдиного, на його гадку, рятівного джерела політичного розуму й правди — до писань маршала Пілсудського. Гортаючи знайомі томи, Матіясек і цим разом, як завжди, знаходив у них нові, варті того, щоб їх виписати, думки.

Застосовуючи й у цьому випадкові свій метод розгортання плаценти, Матіясек прийшов до висновку, що вбивство польського інтелігента на східних кресах — це перш за все наслідок обмеження компетенції влади на місцях та відсутність спеціальних кресових законів для населення непольського походження. Атмосфера неактуальної в наш час демократичності й лібералізму з боку урядових чинників[82] і призводить до того, що бацили політичного розкладу дають ось такі конкретні паростки.

Уряд Польщі, як держави, яку на сучасному етапі її розвитку чекає велика історична місія на Сході, повинен послухатися тих політичних діячів, які радять законсервування конституції на певний час «і введення довшого перехідного періоду, протягом якого максимум повноважень був би зосереджений в руках виконавчої влади. Була б це тимчасова диктатура з виховною метою».

Чи не ідея?

Під нею Матіясек підписався б обома руками.

Органик українських націоналістів, який офіціально виступав тепер проти польського уряду, з приводу вбивства провокатора необачно розкрив свої карти:

«Ми, українці, маємо перед собою тільки один ідеал: незалежну самостійну Україну з Києвом над Дніпром. Хід історичних подій поставив нас у такі умовини, що ми опинилися поруч з поляками перед обличчям спільного ворога — комунізму.

Українці в Польщі при теперішньому стані речей, власне, й не мають чого втрачати. Хіба не можна до українського населення в рамках Польської держави застосувати прислів'я: «Втікай, голий, бо тебе обдеру»? Навпаки, на випадок воєнної завірюхи ми маємо деякі шанси виграти, тоді коли Польща може опинитись перед загрозою четвертого розподілу.

Сьогодні однією з найбільших загроз, що нависла над Польщею, є комунізм. Тому тим більш незрозуміла каригідна млявість, з якою покликані до цього чинники борються з проявами більшовицького деструктивізму.

Агенти червоної Москви позбавили життя польського інтелігента, активного борця проти войовничого комунізму, а злочинець і досі не викритий.

Виникає підозра, що слідчі органи нашого міста з відомих їм причин не хочуть входити в конфлікт з комуністами Нашівщини. Чи розцінювати це, як страх перед сильнішим противником, чи як далеко йдучу політичну (?) передбачливість?»

Нашівський кореспондент польської жіночої газетки, що виходила у Львові, писав з приводу згаданого вбивства:

«В ім'я матері-старушки, вдови, синів-сиріт і братів зрадницько замордованого святої пам'яті Владислава Мундика польські патріоти вимагають від слідчих органів негайного викриття, а від суду найвищого покарання вбивці.

Смерть за смерть!

Тільки так може реагувати польська патріотка на цей нечуваний злочин».

В погоню за вбивцею включилася і старша генерація української інтелігенції консервативного напрямку, яка теоретично, тобто юридично, не визнавала за Польщею права на західноукраїнські землі, але тепер, супроти спільного ворога