Твори у дванадцяти томах. Том другий - Джек Лондон

— Еге ж, ніч та в пам'ятку, — пробурчав він, а з його оброслих щік так і сипались крижинки. — Я страшенно радий, що знову вас побачив. Атож. — Він раптом схаменувся й додав трохи ніяково — Цебто всі ми достобіса раді, що вас бачимо, правда, дівчатка? — Він покрутив туди-сюди головою й кивнув до своїх товаришок. — Серденько моє, Бланш, містер Корліс… Я… того, як його? Дуже мені приємно вас познайомити. Карибу Бланш, сер, Карибу Бланш.

— Дуже приємно. — Карибу Бланш по-дружньому подала руку й уважно глянула на Корліса. Вона була білява, гарненька, з досить приємним, хоч і трохи згрубілим обличчям, як звичайно в людей, що часто перебувають надворі.

Цілком задоволений з себе, як знавця світської звичайності, Джек Корнел відкашлявся й вивів наперед другу жінку.

— Містер Корліс, Діва, будьте знайомі! Гм! — І відповідаючи на запитання в Корлісових очах, пояснив — Так, так, Діва. Просто Діва, та й годі.

Жінка посміхнулася, вклонилась, але руки не подала. «Джентльмен», — подумала вона про інженера, а з свого невеликого досвіду знала, що між джентльменів не прийнято тиснути руки.

Корліс крутнув рукою, потім уклонився і з цікавістю подивився на жінку. Вона була вродлива, чорнява, з добре розвиненим тілом і низьким чолом. Незважаючи на грубуватість її типу, Корліс мимохіть замилувався з тієї життєвої енергії, що сповнювала її вщерть, аж перехлюпувала через край. Кожен її рух, швидкий і невимушений, був наслідком надмірної сили життя й вирування гарячої крові.

— Що, смаковита, га? — спитав Джек Корнел, схвально оцінюючи господарів погляд.

— Та годі вам, Джеку! — гостро відказала Діва й презирливо скривила губи, спеціально задля Корліса. — Ви подбайте краще про бідну Бланш.

— Це факт, бо всі ми таки добре намерзлися, — сказав Джек. — А Бланш завалилася на кризі коло самої дороги й приморозила ноги.

Бланш посміхнулася, коли Корліс проводив її до табуретки біля пічки, але її суворі уста не виказали того болю, який вона відчувала. Він одвернувся, коли Діва почала скидати з неї мокре взуття, а Бішоп заходився шукати чисті шкарпетки та мокасини.

— Вона замочила ноги тільки по кісточки, — пояснював Корнел стиха. — Але в такий холод і цього досить.

Корліс, потакуючи, кивнув головою.

— Ми побачили, що у вас світиться, то й зайшли. Ми вас не потурбували?

— Та зовсім ні.

— І не заважаємо?

Корліс заспокоїв його, поклавши йому на плече руку і по-товариському змусивши сісти. Бланш відітхнула, розкошуючи. Мокрі панчохи вже парували над пічкою, а ноги її грілися в великих і теплих сиваських шкарпетках Бішопа. Ванс підсунув до гостей бляшанку з тютюном, але Корнел витяг з кишені пачку сигар і почав усіх ними частувати.

— Надзвичайно важка дорога по цей бік після завороту, — на весь голос зауважив він, кидаючи красномовні погляди на пляшку. — Там, де джерела, лід підтанув зісподу, і цього не видно, аж заки провалишся. — Він звернувся до жінки, що грілась коло пічки — Як ви себе почуваєте, Бланш?

— О, чудово! — відповіла вона, ліниво потягаючись та переставляючи ноги. — Хоч, правда, мої ноги не такі гнучкі, як були перше.

Дозволившись поглядом у господаря, Корнел відкрив пляшку і майже по вінця наповнив чотири бляшаних кухлі та слоїк з-під варення.

— А що, якби грогу, — вмішалася Діва, — чи пуншу? У вас найдеться цитриновий сік? — звернулася вона до Корліса. — Є? Чудово! — Діва блиснула чорними очима на Дела. — Гей, кухарю! Давайте-но миску та зогрійте води в казані. Та хутчіш! Джек ставить, та без мене не буде діла. Цукор є, містере Корліс? А мускатний горіх? Ну, хоч цинамон? Гаразд! Піде й цинамон. Та не спіть, кухарю!

— Ну, хіба ж не калина? — прошепотів Корнел до Ванса, стежачи оспалими очима, як вона розмішувала киплячий пунш.

Та Діва всю свою увагу звернула на інженера.

— Не вважайте на нього, сер, — порадила вона, — він уже набрався. Всю дорогу цілувався з пляшкою.

— Але ж, люба моя… — запротестував Джек.

— Яка там люба! — розсердилась вона. — Ви мені зовсім не до вподоби!

— Чому?

— Тому… — вона обережно налляла пуншу в кухлі й задумалась. — Тому, що ви жуєте тютюн і заросли бородою. Мені до вподоби молоді хлопці з поголеним обличчям.

— І що там вона верзе! Не вірте їй! — сказав Корнел. — Вона навмисне так, аби мене подратувати.

— Ну, тепер уже глядіть свого пуншу, — скомандувала вона гостро. — Так воно буде краще.

— За кого ми питимем? — крикнула Бланш від пічки. Підняті вгору кухлі застигли в повітрі.

— За королеву! — швидко промовила Діва. — Хай живе!

— І за Біла! — докинув Дел Бішоп.

Кухлі нерішуче захиталися в повітрі.

— За якого Біла? — підозріливо спитала Діва.

— Маккінлі.

Вона приязно до нього усміхнулася:

— Спасибі, кухарю. Ви славний хлопець. Ну, товариство, рушаймо!

— За здоров'я королеви та Біла Маккінлі!

— До дна! — прогримів Джек Корнел, і кухлі задзвеніли, вдарившись об стіл.

Ванс Корліс виявив, що йому стало весело й цікаво. «За теорією Фрони, — подумав він іронічно, — це зветься вивчати життя й розширювати світогляд». То була Фронина фраза, і він кілька разів у думці повторив її. Потім, згадавши про заручини Фрони з Сент-Вінсентом, раптом попросив Діву заспівати щось, і вона дуже тим зраділа. Проте вона соромилась і заспівала тільки тоді, коли Бішоп виконав кілька куплетів з «Летючої хмарини». Її слабенький голосок містив у собі тільки півтори октави, нижче цієї межі він якось чудернацько мінився, а в вищих тонах тремтів і уривався. Та попри це, вона проспівала «Візьміть собі золото ваше» так зворушливо, що в очах у Корнела, який уважно слухав її, виступили пекучі сльози і він у ту хвилину відчув якусь дивну тугу.

Діві всі голосно заплескали в долоні, а Дел Бішоп запропонував випити за здоров'я співачки і назвав її «чарівним дзвіночком», а Джек Корнел усе репетував: «До дна!»

Через дві години в двері постукала Фрона Велс. Стукіт був голосний і впертий, він подолав нарешті гамір у хаті і примусив Корліса підійти до дверей.

Вона радісно скрикнула, побачивши його:

— О, то це ви, Вансе! Я й не знала, що ви тут живете!

Він стиснув їй руку й заслонив од неї двері своїм тілом.

За спиною в нього реготалася Діва, а Джек Корнел ревів на всю губу:

Хай звістка ця швидше летить –

Наш Прод із заходу спішить.

Лаштуйтеся добре гулять,

Тро-ля-ля, ля-ля-ля, л я-ля!