Прозріння - Жозе Сарамаго
У цих кількох словах, які склали есхатологічний вигук, наділений експресивною потенцією, яка не поступалася потенції повної промови про стан нації, знайшла свій підсумок і зосередилася уся глибина розчарування, яке зруйнувало душевні сили уряду, й передусім тих міністрів, які, з огляду на власну природу та свої обов’язки, були найтісніше пов’язані з різними фазами політико-репресивного процесу, спрямованого проти заколоту, іншими словами, відповідальні за оборону й внутрішні справи, міністрів, які незабаром мали втратити весь блиск добрих послуг, які, кожен у своїй особистій сфері, вони надали країні під час кризи. Протягом дня, до самого початку засідання ради міністрів, а то й під час цього засідання, брудне слово багато разів цідилося крізь зуби й лунало в тиші думок, а коли близько не було свідків, то й вимовлялося гучним голосом або шепотілося нескінченною низкою, лайно, лайно, лайно. Нікому з них, ані міністрові оборони, ані міністрові внутрішніх справ, але також і прем’єр-міністрові, що є непрощенним, не спало на думку бодай трохи замислитися, хай навіть у вузькому й незацікавленому академічному розумінні, про те, що могло статися з нещасливими втікачами, коли вони поверталися у свої домівки, бо якби панове міністри вдалися до цих роздумів, то найімовірніше вони прийшли б до того самого висновку, до якого прийшов репортер із гелікоптера, про якого ми не забули згадати, Бідолахи, повторював він майже крізь сльози, я ладен битися об заклад, що їх усіх виріжуть, я не сумніваюся, що їх усіх виріжуть. Насправді цього не сталося на жодній із вулиць, у жодному з будинків, а сталося справжнє чудо, яке можна було порівняти з найшляхетнішими історичними прикладами любові до ближнього як із погляду релігії, так і в розумінні світської порядності, білобюлетенники, обмовлювані й принижувані, вийшли допомагати переможеним із протилежної фракції, кожен вирішував це самостійно й наодинці з власною совістю, не слухаючи жодних закликів, що лунали б згори, не підкоряючись жодному із законів, які мав би знати напам’ять, але істина була в тому, що всі вони вийшли на вулицю, щоб допомогти сусідам, наскільки було в їхніх силах, і це їхні голоси лунали, обережно з піаніно, обережно з чайним сервізом, обережно зі срібною тацею, обережно з портретом, обережно з дідом. Тож не дивно, що стільки похмурих облич зібралося навколо великого стола в залі засідання уряду, стільки насуплених брів, стільки облич, спотворених роздратуванням та недосипанням, мабуть, усі ці люди воліли б, щоб пролилася кров, не до масштабів тієї різанини, яку провіщав репортер із телеекрана, але відбулося б щось таке, що шокувало 6 уразливість населення, яке покинуло столицю, про що можна було б говорити в усій країні протягом наступних тижнів, ще один аргумент, ще один привід, ще один резон, який дозволив би демонізувати клятих заколотників. І тому можна зрозуміти, чому міністр оборони прошепотів на вухо своєму колезі, міністрові внутрішніх справ, У яке лайно нам іще доведеться вляпатися. Якщо хтось іще почув це запитання, то в нього вистачило розуму прикинутися, ніби він нічого не чув, бо саме для того, аби зрозуміти, в яке лайно їм ще доведеться вляпатися, зібралися тут усі члени уряду, й можна було не сумніватися, що вони не вийдуть звідси з порожніми руками.
Першим виступив президент республіки, Шановні панове, сказав він, на мою думку, і я вірю, що ви всі підтримуєте її, ми нині переживаємо найтяжчий і найскладніший момент нашої історії, відколи перші вибори повідомили нам про існування неймовірно розгалуженого підривного руху, який не змогли виявити служби