Прозріння - Жозе Сарамаго

вже почали стихати, прем’єр-міністр підняв праву руку, попросивши тиші, й сказав, Кожне плавання потребує капітана, й на тому небезпечному курсі, на який звернула наша країна, капітаном є й буде її прем’єр-міністр, але лихо тому кораблю, який не має компаса, що проведе його через широкий океан і через шторми та бурі, проте, панове, цей компас, який веде мене й веде корабель, цей компас, який у кінцевому підсумку веде нас усіх, перебуває тут, поруч із нами, й допомагає нам своїм великим досвідом, завжди надихає нас своїми мудрими порадами, завжди навчає нас своїм незрівнянним прикладом, тож подаруймо тисячу оплесків і тисячу подяк його ексцеленції панові президенту республіки. Овація була ще більш палкою, ніж перша, здавалося, вона ніколи не закінчиться, й вона не закінчилася б, якби прем’єр-міністр не закінчив плескати в долоні й поки будильник, вбудований йому в мозок, не сказав, Досить із нього, можеш зупинитися на цьому. Через дві хвилини, протягом яких він смакував свою перемогу, президент республіки зі слізьми на очах уже міцно обіймав прем’єра. Я щойно пережив чудові хвилини, найщасливіші, які можуть бути в житті політика, сказав він потім переповненим емоціями голосом, і незалежно від того, що готує для мене завтрашній день, присягаюся вам, що день сьогоднішній ніколи не згасне в моїй пам’яті, він буде короною моєї слави в мої щасливі хвилини, моєю втіхою в години гіркі, я вам дякую від усього серця, обіймаю вас. Нові оплески.

Чудові хвилини життя, а надто ті, які торкаються небес, мають одну істотну ваду, вони тривають дуже короткий час, про це можна було б і не говорити, якби вони не супроводжувалися ще більш прикрою обставиною, незнанням, що нам робити далі. Проте ця незручність зводиться майже до нуля, якщо ми маємо у своєму середовищі міністра внутрішніх справ. Не встигли міністри кабінету знову зайняти свої місця, не встиг міністр громадських робіт і культури змахнути непрохану сльозу, як міністр внутрішніх справ підняв руку й попросив слова, Зробіть нам таку ласку, сказав прем’єр, Як емоційно підкреслив пан президент республіки, бувають у житті чудові хвилини, по-справжньому щасливі й витончені, й ми мали високий привілей пережити дві такі щасливі хвилини, подяку президента й промову прем’єр-міністра, коли він запропонував нову стратегію, одностайно схвалену присутніми і про яку я тепер хочу поговорити, не для того, щоб стишити ваші оплески, така ідея дуже далека від мене, а щоб доповнити й полегшити здійснення цієї стратегії, якщо я можу дозволити своїй скромній особі зробити кілька зауважень панові прем’єр-міністру, то я згадаю про те, як він сказав, що не сподівається одержати якісь результати через двадцять чотири години, але він переконаний, що вони почнуть з’являтися раніше, аніж минуть двадцять чотири дні, тому я, попри всю свою повагу, хочу сказати, що ми неспроможні чекати двадцять чотири дні й навіть двадцять днів, п’ятнадцять і навіть десять, наша соціальна будівля тріщить, її стіни хитаються, підвалини тремтять, вона може завалитися в будь-яку мить, Ви можете щось нам запропонувати замість малювати картину, як будівля перетворюється на руїни, запитав прем’єр-міністр, Атож, пане прем’єр-міністр, незворушно відповів міністр внутрішніх справ, ніби й не помітивши сарказму, Тоді просвітіть нас, будь ласка, Насамперед я хочу пояснити, пане прем’єр-міністр, що моя пропозиція не має іншого наміру, як доповнити ті, які ви нам виклали і які ми схвалили, я нічого не покращую, нічого не виправляю, нічого не вдосконалюю, це лише інша пропозиція, яка, сподіваюся, заслуговує на увагу всіх, Ну ж бо, не петляйте, говоріть про справу, Я пропоную, пане прем’єр-міністр, діяти швидко, в ритмі шоку, застосувати гелікоптери, Тільки не кажіть, що ви маєте намір бомбувати місто, Атож, я справді маю намір бомбувати його паперами, Паперами, Саме паперами, пане прем’єр-міністр, насамперед у порядку важливості ми складемо прокламацію, підписану паном президентом республіки і звернену до населення столиці, а по-друге, підготуємо серію коротких й ефективних послань, які підготують душі людей до тих процесів, які відбуватимуться повільніше, аніж передбачив пан прем’єр-міністр, я маю на увазі статті в газетах, телепередачі, спогади про те, як жилося в той час, коли всі ми осліпли тощо, до речі, нагадую, що моє міністерство має власну групу редакторів, людей натренованих переконувати осіб, оскільки, якщо я правильно розумію, письменники досягають своїх цілей ціною великих зусиль і на короткий термін, Ваша думка видається мені чудовою, урвав його президент республіки, але, звичайно ж, текст відозви має здобути моє схвалення, я зроблю там виправлення, якщо визнаю їх потрібними, у всякому разі, вашу ідею я цілком підтримую, вона має ту велику політичну перевагу, що поміщає президента республіки на першу лінію боротьби, атож, пане міністр, ваша ідея чудова. Схвальний гомін, який пролунав у залі, підказав прем’єр-міністрові, що цей раунд виграв міністр внутрішніх справ, Що ж, нехай так і буде, віддайте необхідні розпорядження, сказав він, але подумав, що цей уряд неспроможний ухвалювати ефективні рішення.

Заспокійлива ідея, що пізніше або раніше і скорше раніше, аніж пізніше, доля завжди покарає гордість, знайшла гучне підтвердження в тому приниженні, яке мусив витерпіти міністр внутрішніх справ, котрий, повіривши в те, що здобув блискучу перемогу в боротьбі з керівником уряду, тепер зі смутком спостерігав, як розвалюються його плани внаслідок несподіваного втручання небес, які в останню годину вирішили перекинутися на бік його супротивника. Проте в останньому аналізі, а також і в найпершому, згідно з опінією найуважніших і найвідоміших спостерігачів, провина повністю лягала на президента республіки, бо він надто затримався зі схваленням маніфесту, який із його підписом та для морального виховання жителів міста мав бути скинутий із гелікоптерів. Протягом трьох днів після засідання ради міністрів небесне склепіння демонструвало світові своє яскраво синє вбрання без жодного шва, погода була бездоганною, без складок і без швів, а головне без вітру, ідеальна для того, щоб кидати з неба папери й потім спостерігати, як вони падають униз, танцюючи танець ельфів, аж поки їх підберуть перехожі на вулицях або ті, хто підбіжить до них із цікавості довідатися, які новини надсилає їм небо. Протягом тих трьох днів замацаний руками текст стомлювався від нескінченних подорожей між президентським палацом і міністерством внутрішніх справ, то перевантажений аргументами та резонами, то більш лаконічний зі словами, закресленими й заміненими іншими, яких чекала така сама доля, з фразами, що були ніяк не пов’язані з тим, що їм передувало, й не відповідали тим, які давалися після них, скільки було витрачено чорнила, скільки порвано паперу на те, що