Проби - Мішель Монтень

Посли мексиканського царя, малюючи Фердинандові Кортесу велич свого пана, похвалилися, що в нього тридцять васалів і кожен з них може набрати сто тисяч вояків, що він мешкає в найпишнішому і найукріпленішому місті, яке тільки можна знайти на крузі земнім, а насамкінець додали, що він жертвує богам п'ятдесят тисяч душ щороку. Про нього небезпідставно кажуть, що він веде війни з деякими сусідніми племенами не лише, щоб гартувати лицарську молодь, а й з метою черпати з бранців офіри для релігійних обрядів. На честь того ж таки Кортеса в іншому місті мешканці принесли в жертву за один раз п'ятдесят душ. Приточу ще одну оповіданку: деякі з племен, що він переміг, слали до нього послів, аби визнати себе його підданцями і просити його дружби; вони клали перед ним три види дарів, заявляючи: «Пане, ось тобі п'ятеро невільників. Як ти грізний бог і живишся кров'ю та м'ясом, з'їж їх, і ми тебе полюбимо ще більше; як ти лагідний бог, ось кадило та пера, а як людина, прийми оцих птахів та плоди».

Розділ XXXIV

Фортуна частенько чинить розумно

Нестала і мінлива фортуна з необхідності показує нам найрозмаїтіші лики. Чи ж правосуддя чинилося коли з більшою очевидністю, ніж у випадку з дуком Валантінуа[83]? Цей останній, постановивши отруїти Адріана, кардинала Корнето, в якого папа Олександер Шостий, його, Валантінуа, батько, і він сам збиралися вечеряти у Ватикані, завбачливо переслав туди пляшку отруєного вина, звелівши сомельє пильно берегти її. Папа, прибувши туди раніше за сина, попросив пити, і сомельє, гадаючи, ніби вино доручено його особливій турботі лише через його добірність, підніс його папі. Аж ось, щойно папа сів до столу, явився і дук; певний, що його пляшки не чіпали, він випив того самого вина. Закінчилося тим, що назавтра батько сконав наглою смертю, а син, довго й тяжко недугуючи, вижив, щоб зазнати ще гіршої недолі.

Іноді здається, ніби льос із нами грається. Пан д'Естре, ще коли служив хорунжим у полку пана де Вандома, і пан де Лік, на той час поручник чоти дука д'Аско, смалили обидва халявки до сестри пана де Фукероля, дарма що належали до супротивних партій (як це трапляється серед узграничників). Пан де Лік вийшов переможцем, але в день весілля, і, що ще гірше, перед облягами, обранцеві забандюрилося кресонути шаблею на честь молодої дружини, і він засів на засідки коло Сент-Омера, де пан д'Естре, мавши більшу потугу, подолав його і полонив; і на ще більший тріумф д'Естре, треба ж було, щоб молода панна,

Змушена випустить мужа з обіймів раніше,

Ніж довгі ночі зими чи двох зим

їх невситиму жагу могли вдовольнити,

Катулл, LXVIII, 91

звернулася особисто до нього з проханням зробити їй ласку і відпустити бранця, що він і вчинив, бо шляхтич французький ні в чому ніколи не відмовляє дамам.

Чи не здається часами, що доля неабияка химерниця і химородниця?

Константин[84], Геленин син, заклав константинопольське цезарство, а через багато сторіч Константин, Геленин син, поклав йому кінець.

Іноді вона береться немовби змагатися з дивами. Подейкують, коли король Хлодвіг облягав Анґулем, мури завалилися перед ним самі собою. Буше вичитав ув одного автора, що король Роберт, облягаючи якесь місто, покинув свої загони і поспішився до Орлеана святкувати храм святого Агнана; і ось коли він молився, муровані опасання обложеного міста впали без жодних заходів із боку обложників. Щось цілком супротивне сталося під час наших міланських воєн. Капітан Ріенці, виступаючи на нашому боці, обліг місто Ерону і підклав міну під великий кавалок муру — мур ґвалтовно злетів у повітря, але отак цілий, тим самим кавалком, і впав у свій вилім, отож обложенці не зазнали ніякої шкоди.

А то ще льос береться курувати: Ясон Ферський мучився наривом на грудях, і лікарі вважали, що він уже не житець на світі. Воліючи за краще померти, ніж ходити з болячкою, сердека під час битви кинувся наосліп у гущу ворогів. Його поранено кулею навиліт, але так щасливо, що нарив лопнув, і він одужав.

А хіба не перевищила фортуна маляра Протогена у його мистецтві? Той, вельми вправно намалювавши зацькованого і побитого пса, був би цілком задоволений своєю картиною, якби не одна заковика: йому хоч забий не щастило вдати піну та слину з собачого рота. Розгніваний марністю своїх потуг, він попав губку, просякнуту різними фарбами, і швиргонув її в полотно, аби все заляпати: але льос так щасливо скерував той удар просто в мордяку псові, що допевнився того, перед чим виявилася безсилою штука.

Чи не керує іноді доля нашими замірами і чи не поправляє їх? Ізабелла, королева англійська, вертаючи з Зеландії до свого королівства на чолі військ, аби оборонити сина від мужа, загинула б, якби ввійшла до того порту, куди пливла, бо саме там чигали на неї вороги; проте доля закинула її, всупереч її волі, деінде, і вона висіла цілком безпечно. А хіба отой чолов'яга зі стародавнього світу, який, кинувши камінь у пса, влучив у мачуху і вбив її, не міг би прийняти на свій карб такого вірша:

Судьба тямущіша за нас.

Анонімний грецький поет

Ікет[85] підкупив двох вояків, аби вбити Тимолеона, що мешкав ув Адрані на Сицилії. Убійники обрали час, коли він покладатиме офіру, і, зашившись у юрму, вже домовилися на мигах, що пора братися до діла. Та саме в цю мить третій вояк, ударивши мечем одного з них, кладе його трупом і зникає. Товариш, гадаючи, ніби змову викрито і йому саксаган, кидається до вівтаря і, просячи помилування, обіцяє щиро в усьому зізнатися. Поки він каявся, люд, злапавши третього, веде сірому крізь тичбу, шарпаючи його і турляючи, до Тимолеона та старшини. Схоплений, благаючи про ощадок, клянеться, що він цілком законно убив душогуба, забійника свого батька, і з допомогою свідків, яких щасливо послав йому жереб, доводить, що його отець і справді загинув у городі леонтинців від руки того, кому він помстився. Йому зараз же велено виплатити десять атицьких мін, бо йому випало щастя, помщаючись за погибель батька, врятувати від погибелі спільного батька всіх сицилійців. Тут фортуна повернула все так, що своєю мудрацією напевняка перейшла людську.

І насамкінець ще одна оказія. Чи не прозирає в ній особлива ласка, доброта і зичливість льосу? Ігнації, старший і молодший, проскрибовані римськими