Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

би не знав, куди б хвостиком крутнути; вона, Тоська, не була дурна, а стежила за ним у два, а може, й у три ока і чудово бачила, як він позирає у бік Броньчиного двору, як зупиняється часом і втюрюється в той бік і яке по-телячому дурне стає в нього при цьому обличчя. Отож, як тільки з’являлася найменша можливість, Тоська лаяла його і сварила, гризла й дорікала, а ввечері не допускала до себе, хоч він і робив до того певні заходи, - їй, зрештою, складало якусь особливу приємність його від себе відтручувати, але приносило це не меншу й гіркоту, бо, чинячи так, не могла не тямити, що відштовхуючи й пиляючи немилосердно, ніби сама штовхає його в обійми до тієї клячі, отієї костомашної. Ні, в глибині душі Тоська вірила в силу своїх чар і власної очевидної переваги над тією сухостійною; може, саме це й давало їй стільки зловтіхи, ні, вона, перш ніж остаточно забуде про ту Броньку, дасть Льоньці до кінця зрозуміти, як погано йому без її ласки, без її прихильності. Він іще стане перед нею на коліна й запроситься, бо аж зовсім нелегко лежати спраглому чоловікові поблизу такої гарячої жінки, як вона. Це було й справді так, бо однієї ночі він таки й справді не витримав, і хоч вона пручалася, смикалася, сварилася, навіть дряпнула його і вкусила, - це не зменшило його натиску, і вона змушена була підкоритись, але без найменшої віддачі, хіба що лаяла його крізь зуби.

- Битиму, коли мені фокуси викидатимеш! - пригрозив він, коли вдовольнився.

- Собі на голову! - сказала вона. - Візьми ножа й заріж мене. Тоді й підеш до своєї Броньки.

- Сказилася ти зі своєю Бронькою! - мовив він.

- Я чи ти? - верескнула вона.

- Дай мені спокій! - буркнув він. - Спати хочу!

- Нуда, наїздився, як бугай, а тепер спати хоче! Завтра я окремо постелюся.

- Стелись! - байдуже прорік він і відразу ж захропів, аж їй справді захотілося встати, схопити оту гостренну сокиру, якою він рубає дрова, і порубати його на шматки. Але вона того не вчинила. Тільки заплакала, скиглячи тоненько, як побита сучка, а ще більше зло її розібрало від того, що він її скиглення не чув: хропів і присвистував носом і плямкав губами, бо йому снилося, що він сидить у Броні на кухні, а вона подає йому смаковитого борщу зі сметаною і з куркою, по тому подає смаженю, котлети, голубці, фарширований перець, тушений у маслі зелений горошок, холодець, відварену й засмажену шкварками картоплю, гарбузяну кашу з пшоном, кукурудзяні відварені качани, ріже йому скибку за скибкою кавуна, підсуває смажені грибки і карасі в сметані, несе до столу смажену качку з яблуками, ставить макітру вареників, тушену в смальці квасолю, коржі з маком і медом, галушки, гору млинчиків з сиром та корицею. А ще на столі були поставлені пляшки з казьонкою, коньяком, винами й наливками: спотикач, слив’янка, а ще кальвадос, домашні вина з полуниці, яблук, слив та аличі. Він все те їсть і п’є і не може наїстися й напитися, отож і плямкав губами і так йому затишно було й тепло, що запросив її сісти поруч, а коли вона сіла, міцно пригорнув до себе і сласно чоломкнув її масними вустами в солодку щоку.

- Їж десерта, - сказала вона, вивільнившись із обіймів. - Це потім.

- Ти мені десерт, - мовив властолюбно він, розсвічуючи широку усмішку. - Найкращий!

12

Сьогодні вуличні пащекухи принесли Тосьці разючу інформацію: її Льонька ходить уночі до Броньки.

- Та ти що! - сказала вона Людці, яка перша принесла їй цю новину. - Він же коло мене спить!

- Не знаю, - байдуже промовила Людка. - Це всі кажуть. Може, ти спиш отак крепко.

- Та не сплю я крепко. Такий у мене поганий сон, - поскаржилася Тоська. - Та й не поспиш при цьому бабнику.

- Чіпає тебе й зара? - прискалила сакраментально око Людка.

- Ну, це вже не обсуждається, - ухильно відказала Тоська. - Одне знаю: нікуди він уночі не ходить. Та й не зміг би він так часто.

- А що, - сакраментально прискалила око Людка. - Він часто?

- Ну, знаїш, - обурилася Тоська - Таке не розказують.

- Мені воно до лампочки, - байдуже мовила Людка. - Я тоже так думаю. Але, Тось, він точно до неї ходить. Може, вона його й не пуска. Сидить там у її дворі й курить… А може, й пуска.

- Що ти таке кажеш! - з жахом скрикнула Тоська.

- Нуда. Не тільки я бачила.

- А ти бачила?

- Егеж. Чого б мені й казать. Я, Тось, даремно язиком плескать не буду.

- Брехня це все, - упевнено сказала Тоська. - Я чутко сплю. Він уночі навіть для цього не виходить.

- Нераз його там бачила, - вперто сказала Людка.

- А може, то не він?

- Таке скажеш - не він! А про кого вся вулиця гуде? Тоська подумала.

Може, й справді їй здається, що чутливо спить, а насправді… Може, спить вона як мертва, а він, паразит, тоді й вилазить. Але ні, вона б напевне почула, коли б уставав.

- Брехні це все, - сказала переконано.