Червоне і чорне - Стендаль
А директор, зустрівшись з паном де Реналем, повівся з ним дуже холодно. Це був досить спритний прийом: у провінції так рідко трапляються необачні вчинки, що з ними розправляються жорстоко.
Пан Вально був, як кажуть за сто льє від Парижа, «ферт», себто суб'єкт зухвалий і грубий. Його великі успіхи після тисяча вісімсот п'ятнадцятого року дали йому змогу розвинути свої природні здібності. Він, так би мовити, царював у Вер'єрі під владою пана де Реналя, але був активніший, далеко енергійніший, ніж той, і, нічим не гребуючи, у все втручався, невпинно до когось ходив, комусь писав, з кимсь говорив, не звертав уваги ні на які образи і, ні на що особисто не претендуючи, кінець кінцем похитнув авторитет свого мера в очах церковної влади. Пан Вально діяв так, немов сказав місцевим бакалійникам: виберіть двох найдурніших з вашого середовища; судовикам: вкажіть мені найбільших невігласів; лікарям: подайте двох найгірших дурисвітів. Вибравши таким чином найбезсоромніших від кожного фаху, він сказав їм: "Будемо Царювати разом "
Вчинки цього збіговиська вражали пана де Реналя. Груба натура Вально зносила всі образи, навіть постійні прилюдні викриття з боку абатика Маслона.
Але серед усього цього благоденства панові Вально все ж таки час від часу доводилося обороняти себе дрібними випадами проти тих суворих звинувачень, які — він це добре знав — кожен мав право йому кинути в обличчя. Побоювання, викликані приїздом пана Аппера, ще по силили його активність. Пан Вально тричі їздив у Безансон, відсилав з кожним кур'єром цілу купу листів, посилав інші з якимись невідомими суб'єктами, що з'являлися до нього присмерком. Він, мабуть, схибив, домігшись звільнення старого кюре Шелана, бо ця мстива вихватка призвела до того, що чимало побожних дам із вищої знаті стали вважати його лихою людиною. Крім того, ця послуга, зроблена пану Вально, поставила його в цілковиту залежність від старшого вікарія Філера, і той давав йому тепер досить дивні доручення. Ось як ішли справи, коли пан Вально не встояв перед спокусою написати анонімного листа. На довершення всього дружина його заявила, що неодмінно хоче взяти до дітей Жюльєна,— і його гонор звабився цим задумом.
За такого стану справ пан Вально передбачав, що йому не уникнути рішучої розмови з своїм колишнім соратником, паном де Реналем. Звичайно, той наговорить йому всяких прикрих речей. Це його мало турбувало, але пан де Реналь міг написати в Безансон і навіть у Париж. Може трапитися, що у Вер'єр несподівано наскочить якийсь родич міністра і відбере в нього притулок для жебраків. Па Вально став подумувати про те, щоб зблизитися з лібералами: ось чому деякі з них були запрошені на обід, на якому був присутній Жюльєн. Вони могли добре підтримати пана Вально проти мера. Але якщо відбудуться вибори, то він уже, очевидно, не зможе зберегти в своїх руках притулок, коли голосуватиме не за того, за кого слід. Пані де Реналь добре розумілась на цій хитрій політиці і розповіла про все це Жюльєнові, поки вони ходили з ним під руку з крамниці до крамниці. Захопившись розмовою, вони непомітно опинились на Алеї Вірності і пробули там кілька годин, майже таких безтурботних, як у Вержі.
Тим часом пан Вально, щоб якось відтягти вирішальну розмову з колишнім патроном, при зустрічі 8 ним сам прибрав зухвалого вигляду. Маневр удався, але ще посилив похмурий настрій пана мера.
Неймовірно, щоб марнославство, змагаючись із дріб’язковою скупістю і пожадливістю до грошей, могло призвести людину до того жалюгідного стану, в якому був пан де Реналь, коли він входив у кабаре. I навпаки, діти його ніколи не були такі радісні й веселі. Цей контраст остаточно розлютив його.
— Я, мабуть, зайвий у своїй сім'ї,— сказав він тоном, якому намагався надати значимості.
Замість відповіді, жінка відвела його набік і знов заговорила про те, що треба відіслати Жюльєна. Щасливі години, тільки що проведені з ним, повернули їй впевненість і спокій, потрібні для здійснення плану, який вона обмірковувала вже два тижні. Бідолашного вер'єрського мера бентежила ще одна обставина: він добре знав, що всі в місті прилюдно глузують з його любові до «дзвінкої
монети». Пан Вально, щедрий, як усі злодії, поводився блискуче під час п'яти чи шести останніх зборів пожертв на користь братства св. Йосифа, на користь конгрегації св. Діви, конгрегації св. Причастя тощо.
А ім'я пана де Реналя у списках дворян Вер'єра та його околиць, спритно складених братами збирачами, за розмірами внесків вже не раз стояло на останньому місці. Даремно він виправдувався тим, що «не має прибутків». Духовенство такими речами не жартує.
XXIII. ПРИКРОЩІ ЧИНОВНИКА
За насолоду ходити весь рік з високо піднесеною головою дорого заплачено якоюсь чвертю години,
що про неї краще мовчати«
Касті .
Але облишмо цього чоловічка та його дріб'язкові побоювання. Навіщо пан мер взяв до себе в дім мужню людину з благородним серцем, коли йому була потрібна лакейська душа? Чому він не вміє вибирати собі слуг? Так уже повелося в XIX столітті, що, коли особа знатна й могутня стикається з мужньою людиною, вона або вбиває її, або засилає, ув’язнює чи принижує так, що нещасна жертва не знаходить нічого розумнішого, як умерти в муках. Лише випадково сталося так, що на Цей раз страждання припали не на долю благородної людини. Велике нещастя маленьких міст Франції і виборних урядів, як, наприклад, у Нью-Йорку, полягає в тому, що тут не можна забути, що на світі існують такі особи, як пан де Реналь. У містах з двадцятитисячним населенням саме вони створюють громадську думку, а громадська думка в країні, якій дано хартію,— це страшна річ. Людина щиросерда й великодушна, яка могла б бути вашим другом, але живе за сотні льє від вас, оцінює вас на підставі громадської думки вашого рідного міста, а ця думка створюється дурнями, яким припало щастя народитися знатними, багатими й поміркованими.
Горе тому, хто від них відрізняється!
Одразу після обіду вся сім'я виїхала у Вержі, але через день Жюльєн знов побачив їх усіх у Вер'єрі.
Не минуло й години після їхнього приїзду, як він з великим подивом помітив, що пані де Реналь щось
