Бог завжди подорожує інкогніто - Лоран Гунель

Він перевів подих.

— Послухайте, Грінмор, повернімося до наших баранів. З приводу вашої пропозиції: нехай спочатку відділ покаже результати, а потім будемо думати про нову помічницю!

— Так, звісно. Звісно, — сказав, зробивши максимально натхненне обличчя. — А що, як саме поява нової помічниці спонукатиме нас показати хороші результати?

Він зміряв мене поблажливо-зарозумілим поглядом.

— Ви дивитеся на проблему занадто дрібно. А я дивлюся на неї стратегічно, з позиції розвитку підприємства. І ця позиція не дозволяє мені роздувати штат… Ви не володієте всією інформацією, щоб судити… Ви не розумієте…

— Мені дійсно важко зрозуміти стратегію підприємства, оскільки простих службовців не втаємничують у її тонкощі. Але, знаєте, я завжди покладаюся на здоровий глузд. І мені здається, що будь-яке підприємство має потребу в коштах для розвитку. Хіба це не само собою зрозуміло?

— Ви забуваєте одну річ, Алане. Дуже важливу річ. Ми вийшли на біржу. І ринок не спускає з нас очей. Ми не можемо робити бозна-що.

— Найняти людину для розвитку підприємства — це робити бозна-що?

Муха крутилася навколо. Дункер схопив зі столу склянку, вилив воду у квітковий горщик і почав роздивлятися посудину.

— Ринок здатний робити прогноз на майбутнє, тільки аналізуючи результати сьогоднішнього дня. Інвестори відразу ж поцікавляться, чи дійсно нова людина буде сприяти зростанню підприємства. Зі збільшенням штату знижується курс акцій, це відбувається автоматично. За нами пильно спостерігають.

І він показав мені вирізку з газети. На ній красувався портрет журналіста Фішермана, злого генія Дункера. Стаття стосувалася нашої біржової активності: «Певний потенціал є, але потрібні значні зусилля».

Муха сіла на стіл. Швидким і спритним рухом Дункер перевернув склянку — і муха опинилася в полоні. Обличчям майнула легка садистська посмішка.

— У мене таке враження, що ми дійсно раби курсу акцій. Ну, відкотимося ми трохи назад… Як на нас вплине слабке підвищення або зниження? Хіба нам не байдуже?

— Ви так говорите, тому що у вас немає акцій!

— Але для тих, у кого вони є, зокрема і для вас, важливий кінцевий результат. Якщо фірма буде розвиватися, курс акцій так чи інакше піде вгору…

— Так, але ми навіть на короткий час не можемо дозволити собі тримати акції, які падають.

— Чому?

— Через ризик пропозиції публічної покупки акцій. Ви маєте це знати, адже у вас економічна освіта! Тільки високий курс акцій захистить нас від спроб інших підприємств їх перекупити. А нам дошкулятимуть витрати на купівлю додаткових акцій, щоб не втрачати контроль над компанією. Ось чому життєво важливо мати на біржі курс, який постійно зростає, причому зростає швидше, ніж у наших конкурентів.

— Але якщо це пов’язано з такими ризиками — навіщо було виходити на біржу?

— Щоб швидше розвиватися. Як вам відомо, коли підприємство виходить на біржу, воно отримує гроші від усіх, хто виявить бажання стати акціонерами. За рахунок цього фінансуються проекти.

— Так, але якщо це потім заважає ухвалювати здорові рішення, що дозволяють просунутися в розвитку, через те що треба тримати зростання курсу акцій, — результат буде протилежний очікуванням…

— Це просто певні обмеження в управлінні…

— Але ми не вільні чинити як треба! Фостері сказав, що ми не змогли відкрити офіс в Брюсселі, бо торішні прибутки треба було розподілити на дивіденди акціонерам, а утинати результати майбутнього року не хотілося.

— Так, але це інша річ. Курсу акцій це не стосується. Це вимога наших акціонерів.

— Чому? Адже якщо здійснити певні витрати на розвиток — ми отримаємо прибуток не тільки цього року, але й наступного!

— У нас є дві групи великих акціонерів, які вимагають, щоб не менше дванадцяти відсотків річного прибутку їм виплачували у вигляді дивідендів. Це нормально: дивіденди — це винагорода акціонерам. Вони вклали гроші й мусять їх отримувати.

— Але якщо ці вимоги заважають зростанню їхнього ж підприємства — невже їм не варто почекати рік-другий?

— Наші труднощі їх не цікавлять. Вони вкладалися не на дальню перспективу. Їм треба, щоб гроші поверталися швидко. І це — їхнє право.

— Але якщо нам учергове доведеться ухвалювати рішення, невигідні для нас самих, то…

— Так і є: у нас немає вибору; справжні господарі — акціонери.

— Оскільки їхня мета — вкластися на короткий термін і якомога швидше отримати прибуток, логічно, що їм начхати на подальшу долю підприємства.

— Це входить в умови гри.

— Умови гри? Але це не гра, це реальність! Тут працюють реальні, живі люди! Їхні життя і життя їхніх сімей залежить від успішності підприємства. І ви називаєте це грою?

— А що ви хочете, щоб я вам сказав?

— Тобто в кінцевому підсумку ми раби не тільки курсу акцій, а й абсурдних вимог акціонерів, яким краю немає… А у вас не виникає враження, що все це абсурд? Я рішуче не бачу ніякої вигоди в тому, щоб виходити на біржу. Ви могли б розвивати підприємство і без цього, якби не доводилося реінвестувати з минулого року в майбутній.

— Так, але не настільки швидко.

Швидко, швидше… Я ніколи не поділяв цієї одержимості швидкістю. Чому все треба робити швидко? Кому це потрібно? Куди поспішати? Усі, хто дуже поспішав, — уже мерці…

— Якщо йдеться про крок назад — то куди поспішати?

— Треба зайняти та тримати домінантну позицію, щоб її не посіли конкуренти.

— А інакше?

— Інакше буде важко відвоювати в них простір на ринку й поліпшити свої показники.

— Проте, якщо ми будемо розвиватися спокійно, а не похапцем, і підвищимо якість своїх пропозицій, у нас з’являться нові клієнти, адже так?

Мовчання. А може, Дункер сам уже поставив собі це запитання?

— Так, але далеко не відразу.

— Ну… а в чому проблема? Не розумію, що заважає нам зробити паузу, домагаючись гарного прибутку?

Він звів очі до стелі.

— До речі, про час… Ви зараз його в мене забираєте. Мені є що робити, крім як філософствувати…

І він почав розкладати по стосах папери на столі, більше не дивлячись у мій бік.

— Мені здається, — сказав я, добираючи слова, — що завжди корисно трохи відійти назад, щоб… поставити собі кілька запитань з приводу сенсу того, що робиш.

— Сенсу?

— Сенсу того, навіщо все це і що це дає…

Муха кружляла під скляним ковпаком.

— Не треба шукати сенсу там, де його немає. Ви самі вірите, що життя має якийсь сенс? Виплутуються завжди найсильніші й хитрі — та й по всьому. У них і влада, і гроші. А той, у кого влада і гроші, має в цьому житті все, що