Українська література » Сучасна проза » Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура

Читаємо онлайн Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура
банкет, на який, крім свіжого лауреата, допустили й усю четвірку згаданих драматургів.

І от - Кремль, прохідна, молоденький солдатик з військ КДБ перевіряє паспорти і звіряє їх зі списком. Він уже впізнав (по фільмам) Єфремова і радісно йому усміхається.

Першим свій паспорт простягає Михайло Шатров. Солдатик розкриває - і читає вголос: “Мойсей Маршак”. Зазирає до списку. Там фігурує тільки Михайло Шатров. Супроводжуючий пояснює, що все нормально, просто у товариша Маршака літературний псевдонім Шатров. Пропускають.

Наступним підходить Володін. Солдат бере паспорт і читає: “Лівшиц”. Знову пояснення супроводжуючого щодо псевдоніму. Лівшица-Володіна пропускають.

Далі черга Михайла Рощіна. Солдатик розгортає паспорт і, заїкаючись, читає: “Гібельман”. Пропускають.

За Гібельманом-Рощіним підходить Свободін і пояснює: “Загалом то я Свободін, але по паспорту Ліберт”. Пропускають і його.

І коли нарешті черга доходить до Єфремова, солдатик, ще не взявши до рук його паспорта, жалібно запитує:

- Олег Миколайович, ну хоча б Єфремов - це не псевдонім?


* * *

Ті ж часи. Редакція “Спортивної газети”. Творчий колектив відсотків на 90 - євреї. Але що характерно - з українськими або російськими прізвищами. Звичний робочий день: посеред кімнати на стільці сидить Боря Гопник і розповідає щось веселе.

Раптом бахають двері і залітає позаштатний кореспондент літнього віку, котрий не без гордості називав себе єдиним євреєм-професіоналом в галузі міліцейського службового собаківництва, бо працював у міліцейському собачому центрі. Увірвався - і з порогу про своє, наболіле:

- Все, амбець! Одним євреєм в радянській міліції стало менше!

Присутні, як один, повернулися до позашкора і він почав детально пояснювати:

- Оце вийшов у відставку! Все поздавав. Справи здав, собачок здав… і ще зброю здав.

Гопник негайно прокоментував:

- Але обріз залишив…


* * *

Борис Січкін у 60-70-х роках був одним із найпопулярніших радянських кіноакторів. Перш за все, завдяки блискотливому Бубі Касторському з фільмів про “невловимих месників”. Він народився і виріс у Києві, дебютував як куплетист і танцюрист, за власними спогадами, на Євбазі (єврейському базарі, котрий містився там, де зараз площа Перемоги). Неповнолітній Січкін мав своїх шалених фанатів серед кишенькових злодіїв і шулявських блатних. У Києві він закінчив театральне училище, звідси ж пішов на війну… так склалося, що популярність прийшла до нього пізно, вона ж його і згубила.

На початку 70-х маразмуючі кремлівські вожді раптом чомусь почали люту розправу з акторами та співаками, які давали так звані ліві концерти. Пояснимо спеціально для молоді: офіційно той же Борис Січкін мав право одержати за участь у збірному концерті не більше восьми рублів п’ятдесяти копійок. Реально - півтора долари. А за так званий сольник, себто авторський двогодинний виступ із антрактом - аж двадцять рублів. На додачу кількість концертів теж строго обмежувалася. Тому і актори, і адміністратори вимушені були приховувати справжню кількість виступів і відповідно коригувати звітні документи. Те, що держава мала від законних і лівих концертів мільйонні прибутки, партійних ревнителів не цікавило. Головне - виявити і покарати того, хто мав нахабство побажати жити хоч трошки краще від сірої посередності.

Халтурили і лівачили всі без винятку - і народні артисти СРСР, і просто народні улюбленці. Проте, караючий меч “чомусь” впав на голову саме Бориса Січкіна. Було слідство, суд, строк, в’язниця в Тамбові. І після відбуття незаслуженого покарання, як водиться, повна заборона участі у зйомках. Не кажучи вже про концерти.

І от тоді в одній веселій компанії хтось поставив Січкіну питання з провокативним підтекстом:

- Борисе, а розкажіть, як вам вдалося витримати таке важке випробування?

- На раз! - відгукнувся актор. - У тамбовській в’язниці нас щодня виводили на прогулянку. І з цього дворику було видно величезне гасло на головному корпусі: “Ленін з нами!”. Оце мене і гріло.

Жарт пішов у народ, а ще швидше - по відповідним каналам до відповідної установи. Січкіна викликали, пояснили, що таким жартівникам місце не серед нас, а серед розтлінної загниваючої буржуазної публіки. Актор зрозумів натяк, написав заяву і одержав дозвіл на еміграцію.

Але на цьому жарти не припинилися.

Якийсь ревнитель радянської моралі в ранзі голови кооперативу вперто відмовляв тещі й дружині Січкіна, які теж одержали дозвіл на виїзд, виписати їх із кооперативної квартири і дозволити обмін або продаж. Ото лишайте куплено власним коштом квартиру державі - і вимітайтеся.

Рідні поскаржилися Січкіну. І той знайшов вихід - негайно дав знахабнілому чиновнику телеграму з Нью-Йорку такого змісту: “Васю, твоє доручення виконав, повідом, куди перевести гроші. Завжди до твоїх послуг - твій Січкін”. Природно, що адреса ознайомився з цією телеграмою в кабінеті слідчого КДБ, куди його притягли просто з робочого місця. І того дня він додому не повернувся. Як і наступні два тижні, доки йшло прискіпливе слідство.

Врешті він відбувся легким переляком: йому повірили і навіть не зняли з роботи. Але коли дружина і теща Січкіна знову прийшли до нього з заявами, він дав письмовий дозвіл, не вимовивши ані слова. Певно, давав собі звіт, що ще одна така телеграма - і йому вже ніхто у відповідній установі не повірить.


* * *

Навряд чи хто заперечить, що найцінніший скарб - то знання. Завдяки чорнобильському дитинству Наталки Лапікурихи ми маємо аж два таких скарби. Один - рецепт справжнього чорнобильського гефілте фіш, про який ми згадували. Це, скажемо вам, щось особливе. Так, чорнобильський фіш, себто фарширована риба, значно відрізняється від того, який готують у Бердичеві, Боярці, та навіть у Одесі! Що з того, що в Одесі риби багато, бо Чорне море більше, ніж річка Прип’ять? Можна подумати, той фіш сам по собі готується. Та вони ж, одесити, руки їм повідбивати, шкіру на рибі на шматки ріжуть, весь смак виварюється!

Як, наприклад, готує фаршировану рибу ледача господиня де-небудь на Поділлі? Вона візьме коропа, обдере луску, поріже на шматки, з

Відгуки про книгу Короп по-чорнобильськи - Наталія Михайлівна Лапікура (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: