Вероніка вирішує померти - Пауло Коельо

— Що вона божевільна!

Обоє розреготалися. Вероніка піднесла склянку:

— Вітаю. Ти повинен намалювати свої Видіння Раю, а не лишень балакати про них.

— Почну з тебе, — відповів Едуард.

Біля невеличкого майдану є невеличкий пагорб. На верхів’ї цього пагорба стоїть невеличкий замок. Вероніка з Едуардом дряпалися вгору стрімкою стежиною, регочучись і нарікаючи, ковзаючись на льоду й проклинаючи втому.

Біля замку височить величезний жовтий підйомний кран. Через цей кран у кожного, хто в Любляні вперше, створюється враження, що замок реставрують і роботи добігають кінця. Однак люблянці знають, що кран стоїть там уже багато років, хоча ніхто не може сказати чому. Вероніка розповіла Едуардові, що коли в дитячому садочку діти малюють люблянський замок, вони неодмінно малюють і цей кран.

— До того ж, кран набагато краще зберігся, ніж замок.

Едуард розсміявся.

— Ти вже мала б померти, — сказав він, усе ще захмелений, але його тремтячий голос зраджував його страх. — Твоє серце не може витримати отаке сходження.

Вероніка подарувала йому довгий, міцний цілунок.

— Подивися на мене, — сказала вона. — Запам’ятай моє обличчя очима душі, щоб колись відтворити. Це, якщо захочеш, стане новим початком, — ти повинен знову взятися до малярства. Це останнє моє прохання. Ти віриш у Бога?

— Вірю.

— Тоді поклянися Богом, у якого віриш, що намалюєш мене.

— Клянуся.

— А намалювавши мене, малюватимеш і далі.

— Не знаю, чи можу це пообіцяти.

— Можеш. І дякую тобі, що наповнив моє життя сенсом. Я прийшла в цей світ, аби перейти все, через що перейшла: спробу самогубства, зруйноване серце, зустріч із тобою, сходження до цього замку, закарбовування мого обличчя в твоїй душі. Це єдина причина мого приходу в цей світ — повернути тебе на дорогу, з якої ти зійшов. Не дай мені відчути, що моє життя було марним. Не знаю, зарано це чи запізно, але хочу сказати, що кохаю тебе. Не мусиш мені вірити, — можливо, це просто примха, плід моєї уяви.

Вероніка пригорнулася до нього, прохаючи Бога, в якого не вірила, забрати її саме в цю мить.

Заплющила очі й відчула, що Едуард теж засинає. Провалилася в глибокий сон без сновидінь. Смерть виявилася солодкою; вона пахла вином і погладжувала їй волосся.

Едуард відчув, як хтось шарпнув його за плече. Прокинувся й побачив, що вже світає.

— Можете піти до притулку біля ратуші, якщо хочете, — сказав поліцай. — Ви тут позамерзаєте.

За мить Едуард пригадав усе, що сталося вночі. В його обіймах лежала, згорнувшись, дівчина.

— Вона… вона мертва.

Але дівчина поворухнулася й розплющила очі.

— Що сталося? — запитала Вероніка.

— Нічого, — відповів Едуард, допомагаючи їй підвестися. — Хоча, мабуть, сталося чудо: новий день життя.

Як тільки доктор Іґор увійшов до кабінету і ввімкнув світло — адже зима затяглася і день починався пізно, — у двері постукав санітар.

«Нинішній день починається рано», — подумав він.

День мав бути непростим, бо йому треба було переговорити з Веронікою. Готувався до цього цілий тиждень, не склепивши минулої ночі повік.

— Погані новини, — сказав перелякано санітар. — Зникли двоє хворих: посольський син і дівчина з хворим серцем.

— Чесно кажучи, ви всі тут геть недолугі; а охорона лікарні взагалі ні до чого.

— Але ж раніше ніхто не втікав, — виправдовувався санітар. — Звідки нам було знати?

— Забирайся! Тепер треба повідомляти власників, викликати поліцію й таке інше. Передай, щоб мене ніхто не турбував; на все це піде купа часу!

Бідолашний санітар пішов геть, знаючи, що основна вина впаде на його плечі, адже сильні завжди так чинять зі слабкими. Тепер його, безперечно, поженуть з роботи.

Доктор Іґор вийняв блокнот, розгорнув на столі й почав було щось писати, але передумав.

Вимкнув світло й сидів, усміхаючись, у кабінеті, ледь освітленому першими промінчиками сонця. Все спрацювало.

Потім він зробить необхідні нотатки, описуючи єдино можливий лік від вітріолу: усвідомлення життя. І ще опише лік, застосований ним під час першого серйозного експерименту з пацієнтами: усвідомлення смерті.

Можливо, є й інші методи лікування, але доктор Іґор вирішив у своїй дисертації зосередитись на тому, що зміг перевірити на практиці, завдяки молодій дівчині, котра, сама того не знаючи, стала частиною його долі. Сюди вона потрапила в жахливому стані, майже в комі, отруївшися надмірною дозою снодійного. Майже тиждень була вона на грані життя й смерті, і саме тоді в нього й виникла блискуча ідея провести цей експеримент.

Все залежало від одного: від того, чи зуміє ця дівчина вижити.

Вона зуміла — і жодних серйозних наслідків, жодних непоправних проблем зі здоров’ям; а в міру дбаючи про себе, вона ще переживе його самого.

Проте це знав тільки він, доктор Іґор, і ще він знав, що невдахи-самогубці схильні рано чи пізно повторити свою спробу. Чому б не використати її як «піддослідного кролика» і дослідити, чи зуміє вона вивести з організму вітріол?

Так доктор Іґор і розробив свій план.

Уведення медикаменту під назвою фенотал повинно було викликати симптоми, як при серцевому нападі. Цілий тиждень їй впорскували цей медикамент, — достатньо часу, щоб пережити передсмертний страх, аби добре подумати про смерть і переоцінити власне життя. Таким чином, як напише доктор Іґор у своїй дисертації (останній розділ якої матиме назву «Усвідомлення смерті заохочує нас до інтенсивнішого життя»), дівчина цілковито вивела вітріол зі свого організму й відтепер, мабуть, більше не вдаватиметься до спроб покінчити з собою.

Він мав намір зустрітися з нею сьогодні й повідомити, що, завдяки уколам, серце