Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
Та поки капітан Гадд мріяв, полковник Пескарт діяв, і наш герой був приголомшений тією спритністю, з якою майор Майор, як йому уявлялося, його обскакав. Наказ про призначення майора Майора командиром ескадрильї був плювком йому в обличчя. Та мало того — йому в душу! Про що він усім так і казав. Коли його колеги, офіцери адмінслужби, висловлювали подив з несподіваного вибору полковника Пескарта, капітан Гадд глухо бурмотів, що тут не все чисто; коли при ньому заходилися обговорювати дивовижну схожість майора Майора з Генрі Фондою, він прямо заявляв, що майор Майор і є не хто інший, як Генрі Фонда; а коли хтось зауважив, що, на його думку, майор Майор — «трохи того», капітан Гадд тут же оголосив, що було б добре, коли б він був «того», бо насправді він зовсім «не того», більш того, — комуніст, ось хто він такий!
— Вони прагнуть захопити всі ключові позиції,— із бойовим запалом провадив він далі.— Ви, звичайно, можете їм потурати, але я сидіти склавши руки не буду! Віднині я оголошую їм персональну священну війну! З завтрашнього дня жодний байстрюк не переступить поріг розвідвідділу, якщо не підпише присяги на вірність! А от цьому байстрюкові майору Майору я підписати присягу не дам, скільки б він не просив!
Назавтра Великий Похід за Присягу на Вірність набрав сили: на радість капітанові Гадду, його керівної ролі в ньому не заперечував ніхто! Це був успіх, і успіх окрилив його. Весь особовий бойовий склад ескадрильї, від рядових до офіцерів, мусив підписувати щодня присягу на вірність — спершу в розвідвідділі у самого капітана Гадда, щоб дали планшети з маршрутними картами, потім у парашутнім наметі, щоб дали бронежилети і парашути, а потім іще і в лейтенанта Бовдуртона, начальника автобази, щоб одвезли на аеродром. Присяга на вірність підстерігала людей за кожним рогом. Хочеш одержати платню в фінчастині, підписуй присягу, хочеш дістати сухий пайок на складі, підписуй присягу, ба навіть для того, щоб підстригтися в перукаря-італійця, треба було спершу підписати присягу! А що кожен інший начвідділу, який і собі запроваджував підписання присяг на вірність, автоматично виявлявся небезпечним конкурентом для самого капітана Гадда, то всі двадцять чотири години на добу той сушив собі голову, як не дати жодній собаці його випередити — бодай на один крок! У відданості батьківщині капітан Гадд не бажав мати собі рівних. Коли ж його колеги починали наступати йому на п’яти, він тут же перепльовував їх і виривався далеко вперед, примушуючи кожного байстрюка, котрий хотів переступити поріг розвідвідділу, підписувати одразу по дві присяги на вірність, потім по три присяги на вірність, а далі й по чотири присяги на вірність, одну за одною, після чого прийшла черга присяги на Вічну Відданість, що виголошувалась одразу після хорового виконання державного гімну «Зоряний прапор», — раз, два і, нарешті, три й чотири рази підряд! Варто ж було іншим офіцерам перейняти його приклад, як капітан умить замикався в собі й сушив собі голову, вигадуючи ще якийсь фортель, котрий дав би йому змогу якнайдовше правити їм за взірець.
Тож вояки і не згледілись, як виявилося, що на карку в них уже міцно сиділи зграї тих самих інтендантів-адміністрато-рів, котрі не мали іншого покликання, як покірно їм слугувати. Не минало дня, щоб їх не тиранили, не ображали, не принижували й не залякували то з того боку, то з того, попихаючи ними, як кому заманеться. Коли ж вони починали ремствувати, капітан Гадд терпляче пояснював, що той, хто по-справжньому відданий батьківщині, повинен, не вагаючись, підписувати стільки присяг, скільки йому загадають. На запитання, який у цьому глузд, він незмінно відказував, що тільки останній зрадник і байстрюк здатний задавати такі провокаційні запитання, бо люди, вірні своєму моральному обов’язку, повинні радіти з кожної нагоди, яку він їм надає, щоб засвідчити це знову і знову. А коли його запитували, при чому тут мораль, він заявляв, що «Зоряний прапор» — найморальніший музичний твір всіх часів і народів, а тому гріх було б не проспівати його ще один раз. Що більше присяг на відданість батьківщині підписав той чи той байстрюк, тим він їй відданіший — для капітана Гадда це було ясно, як божий день, і капрал Колода підписував його ім’ям присягу на вірність по кількасот разів на день, щоб капітан міг коли завгодно довести, що він відданий батьківщині більше, ніж будь-хто інший.
— Головне, це не давати їм перепочинку, — наставляв своїх посіпак капітан Гадд, — нехай підписують присягу за присягою, а що вони при цьому думають, нам наплювати! Візьміть-но звичайні дитячі садки! Хіба ж там не примушують маля кожного ранку співати про вірність батьківщині, коли воно ще й гадки не має ні про вірність, ні про батьківщину!
Капітанам Бобкінсу та Добкінсу той Великий Похід за Присягу на Вірність був потрібен, як великий чиряк на гузні, бо через нього їм ставало дедалі важче комплектувати бойові екіпажі. Від зорі до зорі люди співали хором, присягалися й ставили підписи, так що на підготовку до польотів тепер потрібні були цілі години, про термінові бойові вильоти взагалі довелося забути, але капітани Бобкінс та Добкінс і в головах собі не покладали підняти часом голос проти патріотичних заходів капітана Гадда, котрий тим часом розгорнув широку кампанію за безперебійну перевірку лояльності: в основі її лежала розроблена ним доктрина «ПП», себто «Перманентного присягання», покликана виявити тих відступників, зрадників та запроданців, котрі втратили вірність обов’язку й батьківщині з моменту останнього підписання присяги. Невідомо, що б робили, потрапивши в таку скруту, капітани Бобкінс і Добкінс, коли б сам капітан Гадд не прийшов їм на поміч — і навіть не сам-один, а на чолі цілої делегації, від імені якої заявив: не хочете мати клопоту, беріть і ви з людей присягу на вірність, перш ніж призначати їх в екіпажі.
— Справа, звичайно, ваша, — підкреслив капітан Гадд, — не подумайте, що на вас хтось тисне. Але гарненько обмізкуйте й таке: що скажуть про вас у ФБР, коли дізнаються, що з усіх офіцерів допоміжних служб тільки ви двоє — капітан Добкінс та капітан Бобкінс — ще не впровадили обов’язкового підписування присяги на вірність?! «Та
