Виправний день - Чак Паланік
Якщо Арабелла й помітила відсутність продуктів, вона про це нічого не сказала. Щоранку вона приносила тацю, а в полудень — вечерю. Кожен шматочок яких міс Жозефіна спускала в клозет.
Історичні книжки переповнені схожими історіями про добропорядних людей, які переховувалися, доки не вщухала буря тиранії. Про людей у пастці злих ідеологій. А що, ізраїльська нація фактично заснована на щоденнику однієї такої, милої страченої дівчинки, яка ховалася саме на такому горищі!
Ні, Боже збав, міс Жозефіну звідси не виселять. Вона все ж представниця нації Томаса Джефферсона і свого татуся, царство йому небесне, і вона мусить підтримувати їхні християнські ідеали. А що, якби ви запитали її татуся, він би сказав, що до 1890-х і напливу іммігрантів з балтійських країн усе було гаразд і лише потім ситуація дестабілізувалася. У 1890-му в країні було менше півмільйона євреїв. До 1920-го їх стало вже два мільйони.
Ночами, коли дощило, вона кралася в сад, щоб посипати землю кам’яною сіллю. Або сиділа в темряві і їла свого краденого тунця. Читала синьо-чорну книжку. Останньою книжкою, яку вона коли-небудь читала, була «Убити пересмішника», і це було достатньою помилкою, спасибі. Хто такий цей містер Талбот, щоб їй перечити? Жодне політичне шаманство чи безглуздя щодо громадянських прав не переконає її.
Удень Льюїс піднімався сходами, щоб поскаржитися. Його тривожило те, як смердить у підвалі, повному мух, і те, як його підводить очисний насос. Садок поникнув і вмер майже за одну ніч, тож тепер доведеться купити все нове у «Піґлі-Віґлі». Він показав їй щось схоже на гральні карти. Пластикові червоно-жовті картки.
— Це нові гроші, — сказав він, — але вони недовговічні. — Льюїс розповів, що люди мусять працювати увесь час, бо гроші неможливо зберігати. — Усі гроші, що ми заробляємо, мусимо витрачати, доки вони не зникають.
Якщо на горизонті було чисто, міс Жозефіна спускалася сходами разом з ним і йшла до сараю. Там вона просила принести той чи той інструмент, щоб ненадовго позбутися Льюїса, поки сама замінювала якусь штучку, яку минулої ночі вкрала з молотарки чи трактора. Він був ошелешений від того, як вона заново оживлює всю машинерію.
Однієї ночі вона сиділа й читала книгу Талбота. Змивши перед тим вечерю зі свинини і дикого рису. Поїдаючи крекери й запиваючи їх водопровідною водою, вона натрапила на слова:
За будь-яку інформацію стосовно особи, що живе поза межами відповідної території, буде сплачена винагорода.
Не дочитуючи далі й слова, вона прокралася вниз і поламала кухонну плиту. Зламала ворота курника.
Ранок приніс Арабеллу зі сніданком і новинами про те, що яєць немає, бо єноти подушили всіх дочиста курей. Бекону чи вівсянки також не було, бо плита перестала працювати. Натомість вона принесла грінку з арахісовим маслом. Її міс Жозефіна також спустила в клозет.
Наступної ночі вона вивела з ладу тостер.
Зняла металеву задню панель пральної машинки і вкрала якусь деталь.
Пошкодила телевізор і кухонне радіо, зіпсувала посудомийну машину.
Її постійно турбував, постійно їв страх, що Арабелла з Льюїсом можуть зрадити її заради грошової винагороди. Вона повинна бути для них ціннішою, ніж будь-яка винагорода, цінніша живою, ніж отруєною.
На прохання Арабелли наступного дня вона насмілилася вийти, щоб відремонтувати плиту. Міс Жозефіна відправила жінку на пошуки викрутки, а сама перепідключила кабель, який послабила в тостері.
— Бачу, ви все полагодили, — озвалась Арабелла, не усміхаючись з полегшенням, як зазвичай, і схрестивши руки на грудях. Позбувшись денної чуми проблем, жінка уважно роздивлялася міс Жозефіну звуженими очима. Вона поклала викрутку на кухонний стіл і сказала: — Смішно, правда, як усе ламається? — Не міняючи погляду, вона продовжила: — Якби не знала краще, то подумала би, що в нас якийсь барабашка завівся.
Міс Жозефіна з презирством сприйняла ці слова. Їй було смішно з того, як Арабелла і її родичі звинувачують у всьому нечисту силу.
Арабелла не сміялася.
— Ви здорові? — запитала вона, і в голосі її прозвучала не послужлива турбота, а настирлива допитливість.
Міс Жозефіна вдала, що не почула.
— Я питаю, — сказала домашня служниця, — тому що вчора чула, як воду у вашому туалеті спускали десь п’ятнадцять-двадцять разів підряд.
Зачувши це, Жозефіна вирішила більше не спускати воду вдень. Вона може відкладати денну їжу, ховати в кошик для шиття і змивати її пізно вночі, після того як Арабелла зі своїм чоловіком підуть до маленького будиночка. Вона засміялася, взяла викрутку зі столу і непевною ходою пішла геть.
Арабелла позаду запитала:
— Куди ви?
Не переймаючись тим, щоб приховати роздратування, міс Жозефіна відповіла:
— Ремонтувати пралку, — і раптом охнула, ніби хотіла затягнути ці слова назад. Її роззявлені вуста завмерли.
Спочатку Арабелла нічого не сказала. Її мовчання наповнило кухню. Ретельно й повільно, на занижених тонах вона запитала:
— А що, пралка зламалася? — велика, впевнена перемога зависла в неї на обличчі.
Міс Жозефіна обернулася до неї. Вона засміялася, щоб скинути цю напругу, й запитала:
— А хіба ні?
Арабелла сказала:
— А я звідки знаю? — вона облизала зуби і підвела голову, щоб роздивитися літню жінку під новим кутом.
Міс Жозефіна відчула, як у неї горять щоки. Її погляд поплив, вона струснула головою, ніби забудькуватість молодої жінки загнала її в глухий кут. Украдена деталь важко звисала в кишені її домашнього халата. Викрутка випала з руки і покотилася по лінолеумній підлозі.
Нік, Нік був розумний, не безпосередньо по-книжковому розумний, але будинок його батьків колись тегали хулігани-графітери. Не встигав тато Ніка зафарбувати чи стерти останній тег, як іще один нічний вандал вибльовував новий шедевр. Замість того щоб установити камеру і намагатися привернути увагу міста до цієї проблеми, Нік її просто розв’язав.
Однієї ночі, коли тегів не було, він вийшов із власним балончиком із фарбою. Обидва боки будинку він обмалював свастиками, настільки великими, наскільки міг дотягнутися. Він написав «Смерть підарам» і «Негритоси-уйобки». На всю роботу пішло менше балончика фарби. Нік не був нацистом, просто мав план.
Він пішов спати, не розповівши нічого батькові чи матері.
Наступного ранку пролунав дзвінок у двері. Надворі була телевізійна група. На вулиці юрбилися люди, які фотографували будинок. Його батьки дивувались і злилися, але він бачив, що співчуття їх не дратує. Після того як їх так довго ігнорували
