Виправний день - Чак Паланік

золото й діаманти випали з циркуляції й утратили цінність. Вони стали наче шедеври живопису, речі, якими обмінюються багаті, як показники статусу, але які нічого не значать для більшості людей. Оскільки найбагатші люди минулих часів позбулися статків, бо втратили можливість використовувати гроші, щоб на них робити більші гроші, й не знали, як можна виживати по-іншому, їхня власність пішла на ринок.

А, і жінки. Від них Чарлі забивало дух, від жінок, які мігрували до нього табунами — молоді, старші зі своїми доньками, жінки, що розуміли цінність своєї краси і жвавості на цьому ринку. Чарлі, дрищавий Чарлі, смішний Чарлі, який ледве закінчив середню школу і міг лише працювати за свердлильним станком, — жінки завжди відшивали його, якщо взагалі помічали, що він існує. Тепер вони боролися між собою за те, щоб він бодай оком на них кинув.

Щопонеділка і щовівторка Чарлі сидів у кріслі в голові столу, всипаного фотографіями. Стіл цей належав середньовічному королю, а крісло — графові епохи Відродження, чи ще комусь там, імена обох Чарлі не запам’ятав. Це й не мало значення. Тепер і стіл, і крісло, і лицарські обладунки зі списами, що виструнчилися вздовж коридорів, і прапори, що тріпотіли над башточками, — усе це належало Чарлі. Палахкотів вогонь, який постійно підживлювали полінами, що їх зносили слуги. Одні чоловіки обвівали його павичевим пір’ям, інші підносили тушковані павичеві язички і почищений виноград, хоча Чарлі не міг їсти ні перше, ні друге. І навіть ураховуючи витрати на утримання такого двору, Чарлі не міг витрачати нові гроші так швидко, як цього вимагав рід. Більшість їх переходила наступному чоловікові, а потім наступному.

Щопонеділка і щовівторка агент у нього на службі приводив жінок, яких старанно відбирали з юрби тих, хто подавав детальні заяви. Жінки з обличчями кінозірок і тілами порнозірок сиділи в зовнішніх кімнатах і оцінювали одна одну, а агент проводив кожну, жінка за жінкою, до прийомної зали, де Чарлі сяк-так вершив суд.

Більшість Чарлі відпускав, обдарувавши лише поглядом і ввічливим «дякую». Декого просив підійти ближче. Дехто з жінок приносив бізнес-пропозиції. Хтось хотів посаду в новому уряді. Що б там не було, Чарлі оцінював їх із єдиним наміром.

За якийсь час старий порядок відійшов. Нові роди стали коронованими лицарями, герцогами і лордами, яких обдарувала одна успішна битва, їхні сім’ї отримали вигоду, а ті, хто навчився служити цим новим королівським родинам у старовинних маєтках, які нещодавно стали їхньою власністю, ті, хто служив їм найкраще, працею, їжею, розвагами, вони стали наступними найбагатшими людьми. І, нарешті, особи, які не мали жодних умінь, окрім майстерного маніпулювання старою валютою, обмеження її потоку і відслюнявлення її на платню, цьому класові людей, з їхньою застарілою сферою знань, їм залишалося блудити вулицями й шукати пробіли, які вони носили в брудних паперових мішечках, як колись до пунктів підрахунку вуха.

Незважаючи на те, яким шляхом шкурки прибували до бухгалтерій, там їх чистили, ставили під трафарет і знову освічували ультрафіолетом. Відновлені ще на три місяці талботи поверталися в циркуляцію, починаючи з верхівок родових ланцюгів.

Люди приймали нову валюту зі всіма її хибами, бо не мали іншого варіанту. Як говорилося у синьо-чорній книжці:

Спочатку стань жалюгідним, тоді — необхідним.

Замінна економіка була наче куля, що наповнюється водою з крана. Що більше у неї вливається грошей, то більше вона роздувається і важче звисає, доки не наповнюється настільки, що ніхто не може сказати, як вона ще виросте і якої форми зрештою набуде.

Якби хтось запитав міс Жозефіну Пібоді, вона б сказала, що загиблі політики були позерами, саморозрекламованими липовими факірами, яких давно чекали безцеремонні страти. Прапор у руки — й хай Бог береже. Спочивайте з миром. Ні, природний порядок, якщо слідувати класичним моделям краси й управління, стверджує, що лише власники майна повинні визначати, що краще для людей, бо лише вони належним чином зацікавлені особисто. Плантатори, а саме, в розумінні аграрної традиції Джефферсона, без зіпсованого впливу євреїв і, меншою мірою, католицьких зацікавлень.

Це якби її хтось запитав, але ніхто не запитував. Ні, то Арабелла одного ранку піднялася з кухні й порадила міс Жозефіні ввімкнути той ідіотський ящик, оскільки там якийсь чоловік говорить на всіх каналах. Огидна це звичка — дивитися телевізор до вечері, але Арабелла наполягала, стоячи біля крісла міс Жозефіни, поки той чоловік проголошував:

Будинок — це не батьківщина. Такий факт змушує ділити колишні сполучені штати, щоб створити окремі, чітко автономні держави, де люди зможуть жити своїм життям. Неправильно, коли одна культура нав’язується іншій діями чи очікуваннями. Тому кожен повинен існувати вільним від вимог, які висувають до нього інші.

Міс Жозефіна націлилася пультом, наче скіпетром, щоб прогнати цього чоловіка, проте його зображення залишалося і проповідь продовжувалася:

Кожна група повинна проживати на території, де вона сама визначає норму. Інакше виникає самознищення, самоненависть чи агресивне до інших самозвеличення. Алкоголізм, наркотики і токсична сексуальна поведінка виникають тоді, коли культури змушені ділити публічний простір. Жодна культура не повинна дотримуватись очікувань і бути підвладною нищівному погляду іншої.

На Арабеллі був її фартух, вона викручувала в руках рушник для тарілок. Вона запитала:

— Що це значить?

— Це нічого не означає, — запевнила її міс Жозефіна і відправила назад чистити горох.

Арабеллу це наче не переконало, вона виходила з кімнати повільно, як меляса, задкуючи, щоб не відриватися від екрана. Чоловік на ньому продовжував просторікувати:

У більшості спортивних змагань є поділ за статтю, так само й культури повинні бути відділеними одна від одної, щоб жодна не могла домінувати над іншою.

Невеселим результатом цього став чоловік Арабелли Льюїс, який відчув своїм обов’язком заявитися у дверях вітальні, не підходячи ближче, ніж до порога, і спробувати переконати міс Жозефіну, що Джорджія — більше не штат Сполучених Штатів, а тепер, разом із Флоридою, Луїзіаною, Міссісіпі й Алабамою, утворює якесь королівство Мартіна Лютера Кінга, призначене для проживання лише темношкірих, й на цих словах міс Жозефіна підкотилася до дверей і зачинила їх йому перед носом.

Незважаючи на докази, що надавали очі й вуха, плантація Пібоді залишається її власністю та її домом. І до того, як нею заволодів її клан, земля належала племенам мускозьких криків та ямакроу[145]. І жодне блазнювання з перекроюванням штатів цього не змінить.

Тут вона має авторитет. Якщо вона дозволить, щоб її видерли з корінням і повезли на північ чи на захід, то перетвориться на звичайну бабушенцію-садівницю, стару дівку з тридцятьма шістьма повними столовими наборами