Помститися iмператору - Тимур Іванович Литовченко

– Якщо тільки молодий панич побажає засвоїти таємне знання, Моше стане його наставником. Так, це потребуватиме багато часу – але куди молодому паничеві поспішати? Попереду в молодого панича довге життя – нехай благословить його Га-Шем!..

«Ну, ось ти й заробив благословіння жидівського бога, вітаю!» – всміхнувся подумки Степан. Але також зрозумів, що бодай в одному клятий єврей правий: якщо він такий слабкодухий, якщо не має сил негайно звести рахунки з життям – отже, попереду в нього і справді сіре безбарвне життя. Довге чи коротке, значення не має – але то буде життя без родини, без коханої, без друзів. Та на чужині.

Отже, мабуть, таки треба чимось заповнити сіру порожнечу майбуття! Бо якщо й надалі день за днем сидіти в цьому будиночку – це ж збожеволіти можна… Тож нічого кращого, ніж навчання таємної науки, просто не придумати! Тільки от проблема…

– А на що я житиму? Чиїм коштом? Невже твоїм?.. – раптом спитав Степан в єврея.

Той охоче пояснив:

– Батько молодого панича, пан сотник якось позаторік викликав Моше до себе і сказав, що передоручає йому вивезти з Украйни все своє багатство. Тобто не маєтність, а лише гроші…

– Чого це раптом?! – здивувався Степан.

– Бо хоча пан сотник всіляко намагався уникнути участі у майбутній війні, що невідворотно насувалась на Гетьманщину, Моше заздалегідь попередив його, що молодий панич рветься служити гетьману Мазепі, який вже повів переговори з королем Карлом…

– То що, ти наперед знав про це?! – Тепер здивування юнака стало просто безмірним.

– У вищих світах можна багато про що дізнатись, і Всемогутній милостиво дозволив Моше зазирнути одним оком у майбутнє.

– То як посмів ти, свиняча пика, не попередити мого батька про небезпеку?! Що ж ти за вірний радник, якщо промовчав, знаючи…

– Хіба ж пан сотник не намагався відмовити молодого панича найматись на гетьманську службу?

– Так, але…

Зненацька Степан подавився словами, бо згадав, як усе було… Немов живий, перед його внутрішнім поглядом намалювався покійний батько, котрий скорботно мовив: «Не думай, що я благословлю єдиного свого сина на авантюру, я просто не стану заперечувати. Бо він про це теж казав…» Безперечно, батько мав на увазі Мошку!

– Моше попередив пана сотника про все, – мовив між тим єврей. – Попередив, що молодий панич вже загорівся ідеєю найнятись до ясновельможного гетьмана Мазепи сердюком, що не відступиться від своїх намірів нізащо у світі. І що через це над усіма Раковичами нависне смертельна небезпека. Пан сотник вирішив: «Ну, нехай тоді помру тільки я один, а до братів моїх та до любого мого Степана нехай криваві руки московитів не дотягнуться. Що для цього потрібно?» Моше порадив якнайдорожче заставити всю маєтність, яку лише вдасться заставити, додати сюди всі коштовності й сотникові гроші, за виключенням необхідних для ведення господарства, а зібравши скарб докупи – вивезти подалі від Гетьманщини та вкласти у вигідну прибуткову справу.

Пан сотник схвалив цю пропозицію. Тоді Моше подбав про заставу маєтку, а потім вивіз довірений йому скарб до Голландії – як і було наказано. А тепер привіз сюди й молодого панича. Отже, завдяки мудрим завбачливим розпорядженням свого батька, молодий панич не мусить піклуватися про день сьогоднішній та день завтрашній, не думатиме про те, що їсти та що пити. Тепер молодому паничеві можна скільки завгодно займатися вивченням таємної науки!

– Але ж…

– Про все інше подбає Моше, котрий через своїх віддалених родичів дуже вигідно розмістив довірене його опіці панське золото, срібло й коштовності в надійних купців, що ведуть торгівлю індійськими тканинами, китайським та японським фарфором. А зараз, кажуть, з'явилась нова мода: чай – то є напій такий. З дуже-дуже далеких земель той чай завозять, а коштує він ой як недешево!..

Уже тепер в молодого панича багато грошей, а завдяки старанням надійних купців буде ще не в одну тисячу разів більше. Багато-багато золота в нього буде – ой-вей, нехай молодий панич вже якось повірить старому нащадку Абрахама!.. А може, й не повірить, але тоді просто зачекає й сам пересвідчиться в усьому.

– А що ти собі урвав від нашого багатства? – поцікавився Степан.

– Не урвав, а взяв виручку за клопоти.

– Ну, ще б пак… Жид свого ніколи не впустить!

– Молодий панич тим не задоволений? – скоромовкою спитав єврей.

– Ні, чому ж… – юнак знизав плечима. – Навпаки: все стало на свої місця! Тільки…

– Про що бажає дізнатись молодий панич?

– Куди ти дів нажиті на нашому нещасті гроші? Либонь, прилаштував іще вигідніше, ніж батькове золото…

– Так-так, значно вигідніше! – погодився єврей.

– Ну, то куди ж?

– У молодого панича.

– Тобто?!

– На виручені гроші я придбав бричку та коней. За них ми жили весь цей час, купували їжу та питво, сплачували подорожні. На них Моше купив оцей дім.

– І ти називаєш це вигідним вкладанням?.. – Степан геть нічого не розумів.

– Звісно, що так.

– Але чому?..

– В Моше все одно немає сім'ї, про яку він мусить піклуватись. Тому Моше із задоволенням взяв під свою опіку молодого панича.

– Ти що, хочеш, щоб жид став рідним батьком козацькому сину, нащадку славного роду Раковичів?! – Степану було зовсім невесело, та він був готовий розреготатись просто в обличчя старому.

– Моше зовсім не збирається замінити молодому паничеві рідного батька. Але наставником та опікуном молодого панича бути може.

– Пхе! Ну й фантазії в тебе…

– Час доведе, що Моше не збрехав: один бездітний купець готовий продати свою частку в прибутках Ост-Індської компанії, а про надійного управителя Моше завчасно подбав! Тож років через десять молодий панич матиме стільки золота, скільки деяким правителям