Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
«Часто, коли я повертався вночi з чергування, я бачив, як вона вже спала, затиснута з одного боку Мюллером, з iншого - Нойгером. Вiд них у неї подекуди з'являлися синцi: шкiра дуже тонка, а вони затвердi. Я усвiдомлював, що менi немає мiсця поруч з нею. Куди менi до них?» Мене пересмикнуло. Нi, я розумiю, що то минулося, але слухати таке однаково незручно. Те саме, що прати чужi засперменi простирадла. «Часом хтось iз них лежав бiля лiжка. I я тодi ставив його на мiсце». «Нойгера?» «Або Мюллера. Частiше - Мюллера». Все-таки вiйськовi люди - особлива порода. Знайти пiд лiжком дружини вночi якогось Нойгера або Мюллера, ще й мати сили ставити його на мiсце. О Господи, обрана професiя. А як щодо обраного народу? Точнiше, однiєї з його донечок.
Подейкують, що китайськi старцi кладуть до себе в лiжко молоденьких китаянок, аби залишатися при розумi. А що робить єврейська дiвчина? Спить при живому чоловiковi з Нойгером та Мюллером, щоб помудрiшати? Нарештi отець Макарiй повернувся до мене та побачив вираз мого обличчя. «О. Я бачу, що ви не те…» Почав виплутуватися вiн. «Як ви могли подумати, що… Це - словники! Мюллер та Нойгер. Словники. Тобто упорядники словникiв». Вiн плутався у власних свiдченнях. «Що?» «Ну, я маю на увазi, що так називають словники. За iм'ям упорядникiв. Англо-росiйський - Мюллером, а iспано-росiйський - Нойгером. Сара серйозно ставилася до вивчення iноземних мов, розумiєте? А ви вже встигли казна що подумати». Я розумiв, i я встиг.
Про перший раз Сари я не став в нього запитувати. А також про їхнiй спiльний перший раз, хай навiть цi рази збiгаються. Вистачило Нойгера з Мюллером. Хотiлося випити, але напиватися в присутностi священика було незручно. Менi не вистачало вiдваги, через це я на себе сердився. Мiлiк вовтузився в своїй кiмнатi, Террi знищував їжу. З прогулянки вони повернулися, треба було про щось говорити, а я не знав про що. «Гестапо щось немає«. «В нього нарада». «Ви менi ковдру якусь знайдете?» «Звiсно». Раптом залунав мобiльник. Отець Макарiй заворушив рукою пiд рясою, - це мало вигляд на межi пристойностi. З-пiд ряси волав Демiс Русос. «From Souvenirs to Souvenirs». Чого ж не псалом? З iншого боку - Демiс Русос - православний, це вже точно. Не Таркан же в нього з-пiд ряси волає!
I з цiєю людиною я проведу сьогоднiшню нiч. «Павло Дудник представляє. Блокбастер «Люди в рясах». Спiльний проект Стiвена Кiнга та Джоан Роулiнг». «Великий мандрiвник та першовiдкривач ново-європейського континенту, а наразi й режисер, Павло Дудник розповiв нам в iнтерв'ю про те, як вiн переспав зi священиком, котрий в радянськi часи був чоловiком його дружини. Саме ця зворушливо-огидна iсторiя i стала основою циклу романiв англiйської письменницi
Джоан Роулiнг про альтер-его Гаррi Поттера. Стiвен Кiнг погодився стати автором дiалогiв». Якщо бути чесним iз собою - я недалеко вiдiйшов вiд Мiлiка. Треба припиняти вигадувати дурнi iсторiї, iнакше не встигнеш оговтатися, як понавiшуєш фальшивих дипломiв на стiнах.
Отець Макарiй тим часом говорив про «об'єкти»: хтось здав об'єкти, а хтось не прийняв. Якби я почув цю розмову деiнде, подумав би, що говорять мiж собою прораби (щоправда, вiруючi прораби, бо поведiнку тих, хто не приймав таємничi об'єкти, отець Макарiй називав не богоугодною). «Менi треба грати!» Ось вiн, мiй порятунок. Iнодi вiн приходить у виглядi Сарабанди для струнного оркестру та фортепiано Г.-Ф. Генделя. «Прошу, Мiлько!» Мiлiк недовiрливо подивився на мене. Але всiвся бiля склепу не вiдразу. Спочатку ця чарiвна ельфiйська дитина пiдскочила до пляшки з моравським, наповнила келих та простягнула менi разом з фаршированим лисичками яйцем. Я ледь не заплакав, чесно. «Ось ти яка - остання склянка води, що приходить з рук вдячної дитини до рук її заслаблих родичiв!» «Треба закушувати. Так важче спитись».
Хтось дзвонив у дверi. Я було пiдхопився, але отець мене випередив. «Вечеряйте», - сказав вiн поблажливо i пiшов вiдчиняти. А я продовжував вечеряти вином. «Гестапо», - вирiшив я. Але то був не Гестапо, бо на гостя сварився Террi. Крiм Террi нiкого не було чутно, тому я пiдвiвся, щоб подивитись, що там, власне, вiдбувається. На отця Макарiя мовчки дивився мiй сусiд знизу, - як його звати, я не знав. Але для чого вiн прийшов - здогадувався. Сусiд дивився на отця зачаровано, з виглядом розгубленої дитини.
Ще б пак! Не часто тобi вiдкриває дверi святий отець. Особливо, коли ти прийшов з твердим намiром посваритися!
Я прагнув допомагати розгубленим дiтям, за що одного разу був вiдлупцьований гарячкуватою матусею, яка дала менi копняка чудовим турецьким черевиком i пошила в педофiли. Я не знав, як звали мого сусiда знизу, але часто бачив його на балконi, там вiн курив. I знав, що вiн був прихильником тишi. Всi джерела галасу - лiтаки, дiтей, прибиральникiв, машини, собак, м'ячi - вiн звав однаково, «суканах». Звучить, як гарне арабське iм'я. I погрожував усiм «суканахам» вiдiрвати яйця. Те саме вiн сказав на мою адресу, тобто на адресу Мiлiка, фактично пiсля першого ж виконання останнiм Сарабанди для струнного оркестру та фортепiано Г.-Ф. Генделя. А сьогоднi з поштової скринi я витяг невеличкого листа, де було зазначено, хто я i що вiн зi мною зробить, якщо я не припиню грати.
А зараз сусiд дивився на отця Макарiя i не розумiв, що з усiм цим робити. Коли людина в рясi виявляється «суканахом», повiрити в це набагато важче, нiж можна собi уявити. Нарештi вiн промовив: «Зхрррггг». Обличчя отця Макарiя свiтилося добром. Але навiть вiн, такий уважний та щедрий на свiтлi почуття, не мiг зрозумiти, що вiд нього хочуть. «Суканах!» - сказав сусiда Террi, перехрестився та пiшов геть. Хочу додати, що через тиждень ми з Сарою годину вiдмивали напис: «Обаратєнь в рясi - хрестасос», який з'явився на наших дверях.
Але це станеться через тиждень, а сьогоднi вночi менi зателефонувала мати i сказала, що батько помер.
