Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
Так, зрозумiло, я - пас з ним розмовляти. Це я так думаю, проте мене все одно несе: «Знаєте ж, мабуть, як вашi молодi попи церкви називають? Точками! Точнiсiнько, як бариги. Чия точка багатша, чия бiднiша, чию краще розташовано, чия бiльша. А ви пiсля цього хочете, щоб я йшов до церкви? З чистим серцем? Приносив туди свої сумнiви, грiхи, думки?» «Може, й знайдеться один такий лиходiй на все наше братство, але то - виняток!» «Невже? Одного разу, коли я перевiряв новий туристичний маршрут, побував на прийомi у мера, ну i звiсно, там були вашi - церковнi чини. Без вас жодне прийняття не обходиться. I от один, старший, каже iншому, нижчому за рангом. «Отже так. Якщо в тебе найближчим часом щось у черговий раз замироточить, можеш готуватися на роботу в народне господарство!» Ви з усього готовi робити бiзнес. Навiть з дива. Як Девiд Коперфiльд. Але вiн - на вiдмiну вiд вас - Бога до своїх справ не приплiтає«.
«Я бачу, що ви, Павле, агресивно налаштованi. Тому я не думаю, що в нас вийде дiалог. Знаєте, коли я був молодшим, я не пропускав жодної дискусiї, але цi часи минули». «А знаєш, Валєрко, вашi дiйсно як бандюгани поводяться». Озвався Мiлiк. Наче «пас» я йому не давав, «фас» не кричав, але вiн вступає. «Емiлю, ти звичайно можеш поводитись, як тобi заманеться. Й у тому числi звати мене «валєркою», але принаймнi з гостями свого дому ти мусиш поводитися гiдно». Як зворушливо.
До речi, про «гостя» i про «дiм». «Отче, а скажiть менi, будь-ласка, я тут примiтив матрац. Вiн - ваш?» «Так».
Поважно вiдповiв отець Макарiй, лагiдно подивившись на матрац. «Тобто я так розумiю, ви хочете ночувати в моїй квартирi?» «Цiлком справедливо». «Щодо справедливостi та її цiлковитостi в мене є певнi сумнiви. У мене з приводу цих явищ власне бачення. Проте я хочу запитати iнше: а чого це раптом?» «Що?» «Павло цiкавиться, чого ти до нього вдерся!» «А, ви про це. Маєте право. У нас оголошено дводенний збiр. В Лаврi. Як правило, я зупиняюся в Емiлiї та Геннадiя, оскiльки вони мешкають неподалiк святинi, але в них, як вам вiдомо, ремонт». «Ага. В них - ремонт, то ви до мене?» «Безперечно. Проте не хвилюйтеся - завтра я вже поїду до свого приходу. Точки». Додав вiн та випустив посмiшку блукати бородою. Гляди, не подряпайся!
«Чи от, наприклад, вашi конфесiйнi чвари - до чого вони доводять людей. Дружина мого товариша готувалась народжувати. Вона вже була в пологовому будинку. Почалися перейми. Їй було страшенно боляче, ледь терпiла. Ходить, згинається, шепоче, щоб все скорiше скiнчилося, щоб швидше народилася дитинка. Аж ось мiж майбутнiх матусь з'явився пiп. I почав пропонувати освятити їх, щоб пологи були легкими. I що, ви гадаєте, запитали майже всi жiнки? «А з якої ви конфесiї? З нормальної чи з ненормальної?» Бо всi знають, що ви безперервно визначаєте, де справжня церква,
а де нi, когось звинувачуєте та позбавляєте статусу. То про що з вами розмовляти?» Отець Макарiй зiтхнув. Цiкаво, в них iснує чорний список? Ну, куди вносять людей, яким за жодних умов не вiдпускаються грiхи? Ти приходиш - душа прагне спокути. Отець впiзнає тебе за фотороботом. Ти стараєшся, зiзнаєшся в усьому, вiриш у вiдпущення грiхiв. Тим часом вiн крутить дулi пiд рясою i лагiдно тобi посмiхається: я все тобi прощу, i Бог простить. А сам… псує твою карму.
«Я можу закурити? Вас це не дуже обтяжить?» «Мене? Аж нiяк. Це вас потiм може обтяжити рак. Але мене ваш рак не обтяжить, буду вiдвертим. Та, звiсно, я помолюся за вас». Задерикуватий отець, ти бач. I зовсiм не чадолюбний. Цап бородатий. «Наврочите - я на вас скаргу подам. Через ваш сайт. Прозвiтую, що ви - чорний магун». «Чаклун!» Виправив мене Мiлiк. «Емiлю, а тобi не час пройтися iз Террi?» «Здихатися мене хочеш? Про Сарку поговорити? Добре. У вас п'ятнадцять хвилин». Я додав ще вина. «Вас пригостити?» Вiн узяв до рук пляшку. «Незважаючи на те, що це вино виробляли католики, а пляшку євреї, вино не зазiхає на православнi канони. Скiльки я з ним спiлкуюся - жодної крамоли не почув». Отець подивився на мене так, наче намагався зрозумiти, якi на смак сказанi мною слова.
Вiн мовчав.
«Ви дiйсно хочете поговорити про Сару?» «Так. Вона ж не чужа менi людина. Як у вас все?» «Вона зараз в Мексицi. Робота. Я скучив, у мене таке враження, що її немає довго-довго. Хоча минуло кiлька днiв. Але в мене тут постiйнi гостi, новi враження, i я…» «Розумiю. Вибачте за вторгнення, але ви мене дiйсно виручили. Не люблю готелiв. Навiть церковних. Геннадiй мене запевнив в тому, що вам я не заважитиму». «Добре що не сказав, що я буду нестримно радий вас бачити. Хоча попередити про це - мiг. Про те, що ви можете завiтати. Або хоча б про те, що ви маєте сан». «У вас неприємностi iз церквою?» «Нi. Зi священим синодом також - жодних неприємностей. Але розумiєте, усвiдомлення того, що чоловiк твоєї жiнки на початку стосункiв був вiйськовим, потiм вони розлучилися, а потiм ти побачив його в рясi - породжує певнi запитання, хочеться перечитати який-небудь сльозоточивий роман англiканок».
«Ви читаєте романи англiканок»? «Не щодня. Тiльки коли загострюються почуття, в мене крадуть вiру в людство або на День Святого Патрика. Щоправда, на День Святого Патрика я читаю книжки виключно в зелених обкладинках». «Зрозумiло. Щодо Сари, мого вибору та нашого розлучення. Це все сталося абсолютно не через Сару. Емiль був правий, ми одне одного не кохали. Хоча намагалися жити правильно. В цьому була основна помилка - не можна жити правильно тiльки заради того, щоб все було правильно. Розумiєте? Ми були юнi та впертi, хоча не можу збагнути, навiщо ми працювали над тим, чого не було. Мабуть, недофантазували у дитинствi». «Ви дiйсно хотiли емiгрувати?» «Так, я не з патрiотiв». Я замислився. Я був з патрiотiв. А з яких був Христос?
«А потiм, коли вас не пiдтримали, ви вирiшили, що досить з вас шлюбу?» «Якщо все спрощувати (або ускладнювати) - так воно i було. Менi важко було жити iз Сарою. Вона не вмiє спiвчувати, але вмiє вiдчувати життя як свято. Проживати життя як свято. А менi необхiдно, щоб спiвчували, щоб тихо йшли поруч, заспокоювали, а не затягували у вир
