Сарабанда банди Сари - Лариса Володимирівна Денисенко
Я мовчав i думав: чи нормально буде, якщо я запропоную випити. «Ви вiруюча людина?» Раптом почулося. «Нi, я агностик». Я таки пiдвiвся та полiз до дерев'яної пiдставки для вина. Агностиковi можна. «Агностик» - просто назва для якогось гидкого пiдшкiрного паразита, - це ж треба було так назвати людину з тверезим поглядом на життя. «Зараз пiст?» Поцiкавився я. «Нi». «I нiчого такого iншого?» «Не знаю, що ви маєте на увазi пiд iншим. Сьогоднi, зокрема, державне свято Чеської республiки». «Треба вiдсвяткувати. Ви таке святкуєте, отче?» «Запрошений до амбасади». Вiдказав сором'язливець. «Я обов'язково мушу випити! Нас iз Сарою, зрештою, поєднав справжньо-фальшивий моряк, якого ми частували пивом у Празi! А ви, до речi, як з нею познайомилися?» Раптом настрiй в мене покращився, я згадав про рожеве винце Rulandskе modrе rosе врожаю 2006 року моравскої винокурнi Bzenec!
«Вони познайомилися на курсах iвриту. Я не знав, що тобi це цiкаво, а то б ранiше тобi переповiв! Треба було мене попросити - я б все, як у романi, виклав! Послiдовно. Мене всi за це хвалять - я вмiю розповiдати послiдовно». Це було першим, що я почув, коли прибiг з пляшкою. «Ви єврей?» Запитав я в отця. «Нi, але вiн дуже хотiв ним бути. Хоча от мiй батько вважає, що всi, хто вiрує в Бога, не проти бути євреями». «Емiлю! Шануйся!» «А що тут такого? Ти ж сам говорив тодi про те, що в української армiї немає перспективи, а от в iзраїльської є, i чому б вам не податися в Хайфу? Вiн обрав Сару, тому що думав, що вона його вивезе туди!» В принципi, я не знав, як реагувати.
«Я не тому її обрав». Невiдомо чому сказав я. Нiхто не цiкавився моєю думкою. «А вiн - тому, тому! Хотiв чкурнути з Батькiвщини!» Я на мiсцi отця Макарiя сказав би хоча б щось, бо Емiль не любить мовчазних пауз, безмовних пустощiв. Вiн все миттєво заповнює словами. Там, де мали б бути вашi слова, - притуляє свої. Ваших три - його десять. Треба пильнувати, отче Макарiю! «Але вiн помилявся, бо Сара - не стовiдсоткова єврейка! У Сари мати - гойка! Це її iм'я ввело його в оману».
«Як це?» Перепитав я. «Так! Вiн думав, що дiвчина з таким iм'ям як Сара - не може бути нiким iншим, нiж єврейкою.
А Сара отримала своє iм'я завдяки компромiсу». Тут в мiй мозок увiйшов пронизливий здогад! «То Сару назвали на честь стареньких Саранських?» «Нi, хоча на цю тему часто жартували. Не думай, що ти перший такий дотепник. Її так назвали, тому що мати хотiла назвати її Сашею, а батько - Радмилою, вони довго чубилися, а потiм вирiшили назвати її або Расою або Сарою, щоб поєднати два iменi. Перемогла Сара. Бо iм'я Раса всiм видалося надзвичайно агресивним. Хоча, на мiй погляд, Раса - це вiнтажно! Раса Полонська - клас! А Валєрка про це не знав!»
«Давайте краще вип'ємо за чехiв!» Запропонував я, бо Валерiя менi стало шкода. Я уявив собi, що могли б розповiсти батьки Iнни про причини нашого одруження. Хоча, з iншого боку, якби в мене була можливiсть пiдслухати їхнi розмiрковування щодо даного предмету, я б це зробив. Цiкаво, наче побувати на власному похоронi. Але я забув, що Мiлiк не п'є, тому не стане вiдволiкатися на мою пропозицiю, бо для нього це зовсiм не краще. Що стосується отця, то випити йому хотiлося, та вiн не знав як про це сказати, щоб не зашкодити власнiй репутацiї. «У нас вся родина була проти шлюбу! Навiть Сара! Але потiм вона зробила це навмисне, щоб на неї не тиснули. Продемонструвала дорослiсть. Це як курити, трахатися пiд парканом, плюватися, пити портвєшку. Всього цього вона не робила, натомiсть погодилася вийти замiж за Валєрку. Ну, а ще вона була пухкою, їй здавалося, що чоловiкiв вона не цiкавить, крiм тих, якi поширюють пiгулки для схуднення». «Валерiю, себто отцю, отче… еее…» «Можете звертатися до мене як до Валерiя, що це змiнить»? «Дякую. А будучи вiйськовиком, ви чим займалися?» «А вiн був «особистом» в Комiтетi державної безпеки. Нами займався, євреями, гигиги. Ось ким вiн був. Реiнкарнацiя iнквiзитора». Мiлiку було весело.
«А ви дiйсно не вiрите в Бога?» Нiчого iншого отець вигадати не мiг, крiм запитати в мене саме про це. Вiн ще б у ката поцiкавився: «А ви справдi за смертну кару?» «Колись я читав на нiч «Отче наш» перед сном. А потiм подумав, що це те саме, що й примовки в пiонерському таборi: треба їх читати, всi цього вiд тебе чекають, от ти i примовляєш. «Всiм, всiм доброго дня, з кожним ми вiтаємося, всiм, всiм доброго дня - з вiтром сперечаємося». «Вперше чую таке порiвняння. Але ж читати молитву можна щиро, чи не так?» «Загалом - так. Але розумiєте, я от не люблю адвокатiв та страхових агентiв, якi представляють iнтереси людей. А насправдi просто викачують з них грошi. Тим паче, не долюблюю людей Церкви, якi представляють iнтереси Бога фактично з циx самих причин, що й адвокати зi страховиками, тiльки масштаби у них бiльшi». «Знаєте, я би не став звинувачувати усiх скопом…» «А знахарки? Ви їм шили вiдьомство та звинувачували саме скопом. I бiлих, i чорних! А ще - вчених та бунтiвникiв!» Сучаснi дiти дуже багато читають. Я бачив цi думки на обличчi отця Макарiя.
«Потiм, менi не подобається, що до Бога я можу звертатися на ти, а от до вас - тiльки на ви. Чого б це? Зрештою, мої стосунки з Богом, це мої стосунки з Богом, яке ви маєте до них вiдношення? Свiчку тримаєте? Це ви вмiєте, навiть культ з цього зробили. Менi не потрiбнi посередники». «Церква єднає людей, вона пiдсилює Боже добро, Боже слово, чому ви не можете цього усвiдомити?» «Менi не треба нiчого пiдсилювати, я добре чую. А ще вам цiкаво буде дiзнатися про те (тут в мене наче вселився Таллiй), що пошукова система Google на слово «партiя» видає 1 350 000 сайтiв, а на слово «церква» - 965 000, але якщо додати данi слова «релiгiя» (690 000), то виходить сумна картина. Фактично партiя та церква дорiвнюють одна однiй. I мене вiд цього нудить. Сайти, гостьовi iнтернет-сторiнки: «замовляй у нас молитву», «напиши записочку єпископу». Ви вважаєте, це нормальним»? «Освiта, прагнення опанувати рiзноманiтнi науки - завжди
