Бойня номер п'ять - Курт Воннегут

Вона спитала в Едґара Дербі, чи не здається йому, що він занадто старий, щоб служити у війську. Й Дербі погодився.

І, нарешті, вона запитала у Біллі Піліґріма, що саме він собою символізує, і Біллі сказав, що не знає. Він лише намагався зігрітися.

«Всіх справжніх солдатів вже повбивали», - сказала вона. І це була правда. Отаке.

* * *

Іншою правдивою річчю, яку Біллі бачив, коли у Вермонті перебував у непритомному стані, була та робота, яку він та інші полонені мусили виконувати у Дрездені впродовж місяця, який лишався до повного знищення міста. Вони мили вікна, замітали підлоги, чистили вбиральні і на фабриці, що виробляла солодовий сироп, пакували слоїки в коробки і заклеювали їх. Цей сироп містив багато вітамінів та мінеральних речовин, і його виробляли для вагітних жінок.

Сироп нагадував рідкий мед, який мав вуджений присмак, і всі, хто працював на тій фабриці, цілий день крадькома прикладалися до нього. Вони не були вагітні, але їм також були потрібні вітаміни та мінеральні речовини. У свій перший робочий день Біллі, на відміну від багатьох інших американців, не прикладався до сиропу.

Біллі приклався до сиропу на другий день. Ложки були притирені де тільки можна - на карнизах, по шухлядах, за батареями та в інших схованках. Вони туди потрапили, коли тих, що прикладалися до сиропу, наполохали чиїсь кроки. Лизькання сиропу вважалося злочином.

На другий день Біллі, прибираючи за батареєю, просунув руку в бік стіни і намацав там ложку. За спиною у нього охолоджувався чан Із сиропом. Побачити, що саме робить Біллі, міг лише бідолаха Едґар Дербі, який тоді з-назовні мив вікно. Це була столова ложка. Біллі занурив її в чан, покрутив туди-сюди так, що з того вийшов м'який масний льодяник. Не довго думаючи, він встромив його собі в рот.

Минула мить, перш ніж кожна клітина його тіла вихлюпнула на Біллі всю свою скажену вдячність і вибухнула бурхливими оплесками.

* * *

По той бік вікна хтось соромливо постукав у скло. То був Дербі, який усе бачив. Йому теж хотілося сиропу. Біллі зробив і для нього льодяник. Він одчинив вікно і встромив льодяник у вдячну пащеку бідолахи Дербі. Наступної миті з очей Дербі бризнули сльози. Біллі притьмом зачинив вікно і сховав липку ложку за батарею. Коридором хтось ішов.

Розділ 8

За два дні до того, як Дрезден було знищено, на бойню до американців завітав один дуже цікавий гість. То був Говард-В. Кемпбелл-молодший, американець, який став нацистом. Це був той самий Кемпбелл, який написав брошуру про те, що американські військовополонені поводяться, як бидло. Він сюди прийшов не для того, щоб і надалі досліджувати цю тему. На цій бойні він був для того, щоб вербувати охочих до німецької військової частини, яка називалася «Вільний американський корпус». Це була його ідея, і він був командиром цього війська, яке за задумом мусило воювати на російському фронті.

* * *

Зовні Кемпбелл нічим не вирізнявся, але на ньому була імпозантна військова форма, яку він сам розробив і скроїв. Вона складалася з білого крислатого ковбойського капелюха і чорних ковбойських чобіт, розцяцькованих свастиками та зірками. Він також мав тугі сині панчохи, що переходили нагорі в комбінезон. Жовті смуги з обох боків розтинали це вбрання від пахв до щиколоток. На плечі в нього був шеврон - профіль Авраама Лінкольна на блідо-зеленому тлі. Він також мав широку нарукавну пов'язку червоного кольору, на якій посеред білого кола зависала синя свастика.

І тепер, стоячи в бетонному свинарнику, він пояснював символічне значення своєї нарукавної пов'язки.

Всі нутрощі Біллі Піліґріма аж горіли від печії, бо він весь свій робочий день крадькома прикладався до солодового сиропу. Від цієї печії його очі були зволожені слізьми, і це пояснює, чому він сприймав Кемпбелла немов через акваріум, наповнений морською водою.

«Синє - це колір американського неба, - навчав усіх Кемпбелл. - Біле - це наша раса першопроходців, яка освоїла весь континент, осушила болота, розчистила ліси, побудувала дороги й мости. А червоне - це кров наших американських патріотів, яку вони роками так радо проливали».

* * *

Публіка, до якої звертався Кемпбелл, тихо покунювала. Вона щойно відпрацювала повний день на фабриці сиропів, а тоді холодом довго марширувала через усе місто, щоб, нарешті, опинитися у цій бетонці. Вона була худа, підголоджена і дивилася на світ порожніми очима. На її шкірі почали буяти червоточини виразок і прищів. Те саме робилося і в її роті, горлі та в кишках. Солодовий сироп, який ця публіка полизькувала на фабриці, містив лише кілька з тих вітамінів та мінеральних речовин, які потрібні кожному землянинові.

І тепер Кемпбелл обіцяв, що всі ті американці, які запишуться до Вільного американського корпусу, одразу ж матимуть їжу - відбивні, картоплю-пюре з підливою і яблучний пиріг. «Тільки-но ми розіб'ємо росіян, - пообіцяв він, - всі ви одразу як репатріанти потрапите до Швейцарії».

Публіка мовчала.

«Все одно, рано чи пізно, але вам доведеться воювати з комуністами, - продовжив Кемпбелл. - Тож чи не краще покінчити з ними вже зараз?»

* * *

І тут стало ясно, що Кемпбелл на це своє запитання все ж таки одержить відповідь. Бідолаха Дербі, приречений шкільний учитель, долаючи неміч, зіп'явся на ноги і виголосив, мабуть, найнатхненнішу, сповнену гідності й сили, промову всього свого життя. У цій книжці майже немає героїчних персонажів та двобоїв між добром і злом через те, що більшість людей, які тут опинилися, потерпають від хвороб і почуваються безпорадними жертвами потужних та непідвладних їм сил. Як не крути, а війна вчить людей того, як небезпечно і безглуздо бути героїчними персонажами. Але в цю мить старий Дербі був справжнім героєм.

Він стояв, немов п'яниця-забіяка з якоїсь корчми. Його очі дивилися в землю. Туго стиснуті кулаки захищали корпус і були готові до бою, чекаючи на команду голови. Нарешті, Дербі підвів голову і назвав Кемпбелла гадиною. І одразу ж виправив себе. Гади, сказав він, не можуть не бути гадами, а Кемпбелл сам вибрав, ким йому бути, тому він набагато мерзенніший за змію чи пацюка або навіть за кровопивцю-кліща.

Кемпбелл криво посміхнувся.

Дербі з глибоким почуттям згадав про американську систему, яка дає людям свободу і справедливість, і рівні можливості, і права для всіх. І він сказав, що в