Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер

– Вона такою і була, – тихо відповідаю і берусь розглядати коробку. 

Погляд падає на невеличкий конвертик на якому красується моє ім'я...

Всередині два листи. Один від батька, а інший від мами. 

Вирішую читати їх саме так, як вони лежали, тому відкриваю лист від тата.

Лист від батька 

"Любий сину!  Я розумію, що після смерті мами наші стосунки стали доволі складними. Ми дуже віддалились,  і в цьому моя вина. Мене досі хвилюють докори сумління, і я більше не можу мовчати. Твоя мама залишила після себе масу прекрасних спогадів і почуття провини. Я винен в тому, що ти виріс без материнської любові. Лист від мами, що ти бачиш в цьому конверті це її передсмертна записка... Я не наважився віддати тобі раніше, бо не хотів, щоб ти ненавидів мене ще більше. Цей лист дійде до тебе через декілька років після моєї смерті, коли ти звикнешся з думкою, що мене немає. Тобі більше не прийдеться звинувачувати себе. Я винен у всьому, і тільки я. Але попри все — пам'ятай, що я люблю тебе! "

Моє серце чомусь стислось. Я відчув те, що не відчував давно... Батьківську любов...

Тремтячими руками беру лист від мами та починаю читати…

Лист від мами

"Ви прочитаєте це коли мене вже не буде поруч... Я не хотіла, щоб все було ось так, але більше не можу. Я занадто сильно кохаю, і це вбиває мене. Денисе, якщо ти читаєш цей лист, то я прошу вибачити мені за те, що я покинула тебе. Це показує наскільки слабкою я є, але це не означає що я не люблю тебе, або ж те, що ти для мене нічого не означаєш. Я просто втомилась. Ти повинен знати, що я та хто застукав коханого чоловіка з іншою. З тією, яка постійно була біля мене, і робила з мене дурепу. Людина, яка годувала мого сина, паралельно фліртувала з моїм чоловіком. Те, що придавало мені силу робило з мене слабку жінку. І цією силою був твій батько. Я довго чекала, надіялась що це не правда, проте я не помилилась. І більше я так жити не можу. Я не можу удавати ніби все чудово, коли всередині мене душать сльози. Я згораю, і цей процес неможливо зупинити. Синку, моя любов до тебе безмежна, проте та біль, яку я відчуваю... Я не хочу, щоб ти прожив дитинство в сім'ї де не має любові. Я прийшла до цього сама.  Для мене це єдиний вихід. Вибач мені, якщо зможеш. Я дуже, дуже люблю тебе. Ніколи не забувай про це."

Мої очі наповнились слізьми. Вперше я відчув знову той біль, який заполонив мене в день смерті мами. 

– Денисе? Що таке? – чорт, я зовсім забув що поруч сиділа Емілія. Вона обережно торкається моєї руки, і від її тепла стає легше. 

– Мій батько... Зраджував моїй мамі. Чорт, – опускаю голову, беручи себе в руки.

– Мені шкода, що ти дізнався про це так.

– Мені шкода, що я не прочитав цей лист коли він був живий. Я повинен поїхати зустрітись з однією людиною, – заявляю і підіймаюсь. Хочу якнайшвидше закінчити все.

– Якщо ти не проти, можу я поїхати з тобою. Не думаю, що в такому стані тобі варто сідати за кермо, – у її голосі я чую хвилювання. Чи мені здається?

– Напевно так буде краще. Дякую тобі, – щиро промовляю.

Емілія

Я не розуміла, що відбувається, проте я вперше бачила Дениса таким... таким розбитим. 

Від того крутого мачо, яким він себе показував, нічого не залишилось. Ми їхали в повній тиші, а я боялась уявити що ж такого він хоче зробити та куди ми їдемо. 

Минає близько двадцяти хвилин і ми під'їжджаємо до невеличкого будинку. Здається тут мешкає якась сім'я. Денис вилітає з машини та мчиться до дверей. Боюсь він приїхав сюди далеко не з добрими намірами. 

На подвір'ї бавилися діти та вішала одяг жіночка, якій на вигляд років п’ятдесят.

Ден завмер коли побачив її, його руки стиснулися в кулаки та він пішов до неї. Я пішла прямо за ним, надіюсь він не зробить дурниць. 

– Денисе? – обличчя жінки засіяло від щастя. Ніби вони не бачились десятки років. Це була б дуже мила зустріч якби не вираз обличчя Дениса та його подальші репліки. – Я так рада бачити тебе. 

– Не треба цього лицемірства, Марго. Я все знаю. Я знаю про твою бісову інтрижку з моїм батьком.  Я знаю, що це ви винні в смерті моєї мами.  Я знаю, що вона вбила себе через вас! – його голос тремтів, проте це не заважало йому кричати. 

– Денисе, тут же діти. – намагалась якомога спокійно і тихо сказати, аби не попасти під роздачу. 

– Ти щаслива? Тобі живеться добре чи не так? Докори сумління тебе не мучать? – він наче не чує. Відчуття таке, ніби чоловік перебуває десь далеко.

– Між нами нічого не було, Денисе. Ми намагались пояснити твоїй мамі, але вона… – Марго ледь не плаче, але Дениса це зовсім не хвилює.

– Ми? Все-таки "ми"... Я втратив маму через вашу легковажність. 

– Послухай мене. Я справді була закохана у твого батька, так зізнаюсь, я хотіла бути з ним, і намагалась звабити його, але він надто сильно кохав Ольгу. В той день коли вона застала нас, я зізналась йому у всьому і просила звільнити мене,  аби я не мучилась. Але... Я попросила його обійняти мене, а твій батько був з тих, хто любив допомагати, він розумів що нерозділене кохання здатне вбити, і тому виконав мою єдине і останнє прохання, і в цей момент твоя мама побачила нас. Я сотні разів пожаліла про те, що попросила виконати своє безглузде прохання, яке забрало життя людини, але це нічого не міняє.  Її не повернеш. Я житиму з цим до кінця своїх днів. Вибач мені, якщо зможеш. І не тримай зла на батька. Це було непорозуміння. 

Денис розвертається і йде в сторону машини... 

– Непорозуміння? Моя мати вбила себе через непорозуміння? – його голос тремтить, здається ніби його розірве від болю. 

– Не картай себе. Відчувати біль нормально. Просто... Поплач. Я поруч, я вислухаю, я готова бути поруч. Ти не повинен проходити через все це в самотності.  Тепер у тебе є я, – ці слова дались мені так важко, адже я ніколи і нікому не казала такого.