Син Начальника сиріт - Адам Джонсон
Доктор Сон сказав вищому водієві:
- Ану, давай-но його сюди!
Водій почав скидати піджак.
- Це костюм із Шеньяна, - бідкався він.
Товариш Бук не бажав нічого слухати.
- Він у тебе з Гамбурга, сам знаєш.
Водій розстібнув сорочку, манжети на ній, і, коли він її зняв, Чон До простягнув йому робочу сорочку другого помічника.
- Прибери свою смердючу сорочку, - скривився водій.
Перш ніж Чон До вбрався в нову сорочку, доктор Сон сказав:
- Не спіши. Дай-но я гляну на твій акулячий укус.
Доктор Сон зсунув окуляри на ніс і нахилився. Дуже обережно помацав рану, покрутив руку, оглядаючи шви. При яскравому світлі Чон До розгледів почервоніння навколо шва, те, яка мокра була рана.
- Дуже переконливо, - промовив доктор Сон.
- Переконливо? - обурився Чон До. - Та я ледь не загинув.
- Усе дуже вчасно, - зауважив товариш Бук. - Ці шви скоро треба буде знімати. Як краще - нам самим зняти чи хай би вони були красномовнішими, якщо це зроблять їхні лікарі?
- Ви медик? - спитав Чон До.
Доктор Сон нічого не відповів. Його водянисті очі вивчали татуювання на грудях Чона До.
- О, бачу, наш герой - покровитель кіномистецтва, - зауважив доктор Сон. Він торкнувся плеча Чона До, подаючи йому знак одягатись, а тоді спитав: - Чи ти знаєш, що Сан Мун - коханка товариша Бука?
Товариш Бук посміхнувся, на радість старому.
- Вона моя сусідка, - виправив він.
- У Пхеньяні? - уточнив Чон До, одразу усвідомивши, що це запитання характеризує його як неотесаного селюка. Щоб не виглядати зовсім невігласом, він додав: - То ви знаєте її чоловіка, командира Ґа?
Доктор Сон і товариш Бук замовкли.
Чон До продовжив:
- Він володар золотого пояса з тхеквондо. Кажуть, він очистив армію від гомосексуалістів.
Грайливі бісики в очах доктора одразу зникли. Товариш Бук відвів очі.
Водій вийняв із кишень гребінець і пачку цигарок, віддав піджак Чонові До й почав розстібати штани.
- Годі про подвиги командира Ґа, - сказав доктор Сон.
- Так, - підхопив товариш Бук. - Гляньмо, як піджак сяде.
Чон До накинув піджак. Він не розумів, добре він сів на нього чи ні. Водій, у спідньому, віддав йому штани й останню річ - шовкову краватку. Чон До роздивився її, пройшовся поглядом від широкого до вузького кінця.
- Слухайте, - водій закурив і випустив дим. - Та він же навіть не знає, як її зав’язати.
Доктор Сон узяв краватку.
- Ходи-но сюди, зараз познайомимо тебе з тонкощами західного шийного одягу, - промовив він і спитав товариша Бука: - В’яжемо віндзор чи напіввіндзор?
- Четвірку, - сказав Бук. - Так зараз молодь ходить.
Удвох вони провели Чона До вгору сходами. Із самої гори товариш Бук крикнув водієві:
- Заповни ордер у місцевого відповідального за розподілення - тебе поставлять у чергу на новий костюм.
Чон До озирнувся на свій старий одяг, який так і лишився на землі. Невдовзі його розкидає між страусових вольєрів реактивним струменем.
У салоні на перекриттях красувалися портрети Великого Вождя й Великого Керівника в позолочених рамах. У літаку пахло цигарками та брудним посудом. Чон До також відчував, що на борту бували й собаки. Оглянув ряди порожніх крісел, але жодних ознак цих тварин не побачив. Попереду самотою сидів чоловік у чорному костюмі й військовому кашкеті з високим краєм. До нього підійшла стюардеса з ідеальним кольором обличчя. У хвості літака з півдюжини молодих людей були зайняті якимись паперами. Один із них користувався комп’ютером, що міг складатися й розкладатися. Чон До помітив кинутий на кілька сидінь жовтий рятувальний пліт із червоною ручкою надування та інструкціями російською мовою. Чон До поклав на нього руку - море, сонце, банка тушонки. Стільки днів у відкритому морі…
Підійшов товариш Бук.
- Боїшся літати? - спитав він.
- Не знаю, - відповів Чон До.
Загули двигуни, літак покотив у далекий кінець злітної смуги.
- Я відповідаю за забезпечення, - мовив товариш Бук. - Цей літак носив мене в усі куточки світу: до Мінська по свіжу ікру, до Франції - по коньяк просто з підземних печер. Тож не бійся, він не впаде.
- А що я тут роблю? - спитав Чон До.
- Слухай, - відповів товариш Бук, - доктор Сон хоче, щоб ти познайомився з міністром.
Чон До кивнув, і вони пішли в носову частину літака, де доктор Сон розмовляв із міністром.
- Називай його просто «міністр», - прошепотів товариш Бук. - І ніколи не звертайся до нього безпосередньо, тільки через доктора Сона.
- Міністре, - сказав доктор Сон. - Це Пак Чон До, істинний герой Корейської Народно-Демократичної Республіки, ні?
Міністр заперечно похитав головою. У нього були сиві вуса й навислі над глибоко посадженими очима брови, з-під яких годі було розібрати погляд.
- Звичайно, міністре, - продовжив доктор Сон. - Ви ж бачите, це сильний і красивий молодий чоловік, так?
Міністр кивнув.
- Ми скоро ще проведемо час усі разом, мабуть? - поцікавився доктор Сон.
Міністр знизав плечима і глипнув з-під брів поглядом, який міг означати: може, так, а може, ні.
Цим їхня розмова обмежилася.
Відходячи, Чон До спитав:
- А чого саме він міністр?
- Бензину й шин, - сказав доктор Сон і розсміявся. - Це мій шофер. Але не переймайся, цей чоловік бачив, напевне, усе, що можна побачити на світі. Він сильний. Його єдине завдання - нічого не казати в цій подорожі й зображувати на обличчі «так», «ні» й «мабуть» залежно від того, як я закінчую свої питання. Ти ж зрозумів, як я керую його відповідями? Це відволікатиме американців, поки ми трохи почаклуємо.
- Американців? - перепитав Чон До.
- А ті водії тобі що, нічого не сказали? - здивувався доктор Сон.
Літак розвернувся в кінці злітної смуги й став прискорюватися. Чон До вчепився в спинки крісел.
- Гадаю, наш герой ще ніколи не літав, - припустив товариш Бук.
- Що, справді не літав? - поцікавився доктор Сон. - То ми маємо зайняти свої місця, літак ось-ось здійметься в повітря.
Доктор Сон із просто-таки китайською церемонністю посадив їх.
- Ось ремінь безпеки,
